ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2018 року

м. Київ

справа №820/2753/17

касаційне провадження №К/9901/4632/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 (головуючий суддя - Григоров А.М., судді: Подобайло З.Г., Тацій Л.В.) у справі № 820/2753/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2016 № 1624297-1305.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 20.07.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовив з огляду на те, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 09.11.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 скасував та прийняв нову, якою позов задовольнив.

Вирішуючи спір, суд встановив відсутність в оскаржуваному акті індивідуальної дії періоду, за який здійснено нарахування, та дійшов висновку, що зазначений дефект податкового повідомлення-рішення є суттєвим порушенням, яке обумовлює його протиправність.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління ДФС у м. Києві оскаржило його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017.

В обґрунтування своїх вимог Головне управління ДФС у м. Києві посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 287.1, 287.6 статті 287, підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).

При цьому зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно проігноровано правові висновки Верховного Суду України, висловлені а постановах від 07.07.2015 у справі № 21-775а15 (№ 826/12388/13-а) та від 02.12.2015 у справі № 21-3517а15 (№ 826/3130/15).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 № 1624297-1305, відповідно до якого позивачу згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 95061,27 грн.

Підставою для прийняття названого акта індивідуальної дії стала належність ОСОБА_1 на праві приватної власності нежилого приміщення, загальною площею 115,2 кв. м., на цокольному поверсі багатоквартирного житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється згідно з положеннями розділу ХIII Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. При цьому в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 цього Кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Отже, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Як встановлено, зокрема, судом першої інстанції, позивач є власником нежилого приміщення, за земельну ділянку під яким відповідачем згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 Цивільного кодексу України та положень Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

А відтак, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежилим приміщенням, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 07.07.2015 у справі № 21-775а15 (№ 826/12388/13-а) та від 02.12.2015 у справі № 21-3517а15 (№ 826/3130/15), який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене та враховуючи правильність здійсненого контролюючим органом розрахунку земельного податку з фізичних осіб, висновок Харківського окружного адміністративного суду про правомірність оскаржуваного акта індивідуальної дії ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Позицію суду апеляційної інстанції про суттєвий дефект прийнятого органом доходів і зборів податкового повідомлення-рішення в частині незазначення в ньому періоду, за який здійснено нарахування, суд не може визнати об'єктивною, адже окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматись як безумовні підстави для висновку про його протиправність і, як наслідок, про скасування такого податкового повідомлення-рішення.

Якщо відповідний акт індивідуальної дії прийнятий контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього податкового повідомлення-рішення (зокрема, порушення законодавства, за яке здійснюється донарахування, та розмір останнього), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів його форми.

У такому разі податкове повідомлення-рішення органу доходів і зборів варто розцінювати як акт індивідуальної дії з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017, яка відповідає закону.

Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі № 820/2753/17 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 у справі № 820/2753/17 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк