Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.09.2020 року у справі №814/362/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 814/362/16

адміністративне провадження № К/9901/39407/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.08.2016 року (суддя Марич Є. В. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 року (головуючий суддя Романішин В. Л., судді: Вербицька Н. В., Запорожан Д. В. ) у справі №814/362/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра Трейдінг" до Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Деметра Трейдінг" (надалі позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 08.10.2014 року №0017762201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 954 995 грн., з яких 1 563 996 грн. за основним платежем та 390 999
грн. за штрафними санкціями та №0017772201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1 939 142
грн., в тому числі 1 551 313 грн. за основним платежем та 387 829 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські операції підприємства підтверджені належними первинними документами, що свідчить про їх реальність.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.08.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від
22.12.2016 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від
04.11.2015 року №0017762201та №0017772201.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.08.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 року у справі №814/362/16.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами попередніх інстанцій відсутність фактичного здійснення господарської діяльності, не підтвердження господарських операцій з контрагентами позивача.

Податковий орган просив розглянути справу за участю представників відповідача.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у серпні-вересні 2014 року податковим органом проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 25.09.2014 року № 732/14-03-22-01/36701216 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлені порушення товариством підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.1 статті 138, пункту 198.3 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого не встановлене фактичне отримання позивачем транспортно-експедиційних послуг та товарів від контрагентів підприємства.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.10.2014 року №0017772201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1939142,00 грн. (155 313,00 грн. - основний платіж; 387829,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та №0017762201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1954995,00 грн. (1563996,00 грн. - основний платіж; 390999,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Вважаючи, що податкове повідомлення-рішення контролюючого органу прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Положенням пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (надалі - ~law20~).

Відповідно до ~law21~ первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ~law22~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Спірним в даній справі є реальність взаємовідносин щодо надання транспортно-експедиційних послуг з обслуговування вантажних перевезень між позивачем та контрагентами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між підприємством та контрагентами укладені договори про надання послуг спецтехнікою, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати замовнику послуги спецтехнікою, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги в порядку та у розмірі, визначеними умовами вказаного Договору.

Однак, кількість транспортних засобів та водіїв, які перебували з позивачем у трудових відносинах, була недостатньою для виконання договірних зобов'язань перед контрагентами позивача. У зв'язку з чим, позивач залучав для перевезення вантажів інших контрагентів. У договірних правовідносинах позивач виступав замовником, а контрагенти - виконавцями (експедиторами). Обов'язком експедиторів був пошук автотранспорту для здійснення перевезення вантажу. Таким чином, перевезення здійснювалося транспортом, який не перебував у користуванні позивача.

Судами також встановлено, що виконання укладених договорів підтверджується актами здачі-прийняття транспортно-експедиційних послуг та податковими накладними.

Товарно-транспортні накладні - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху переміщення, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних пояснюється тим, що він не є безпосереднім учасником транспортних відносин, оскільки товар вантажовідправника завантажувався безпосередньо у транспорт залучених до експедирування контрагентів. Відповідач не надав доказів того, що договорами про перевезення, укладеними між позивачем та вантажовідправниками, заборонено залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань. Оскільки позивач у договорах з вантажовідправниками виступав перевізником, саме його й зазначено в товарно-транспортних накладних, хоча фактично перевезення вантажів здійснювалося іншими контрагентами.

Скаржник посилається на те, що в актах здачі-прийняття робіт зазначено лише отримання замовником транспортно-експедиційних послуг без конкретного змісту, обсягу, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій, однак вказане не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки обов'язкові реквізити актів (дата, номер, реквізити сторін, назва послуги тощо) наявні, а більш детальна конкретизація наданої послуги нормами Податкового кодексу не вимагається.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач залучав для виконання умов договору з контрагентами про надання послуг спеціальною технікою іншого контрагента у зв'язку із поломкою техніки.

Послуги фактично були надані контрагентом, що підтверджується відповідним договором та актом здачі-прийняття робіт.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що контрагенти поставляли позивачу нафтопродукти. Транспортування товару здійснювалось автотранспортом постачальників, з яких і проводилася безпосередня заправка транспорту позивача.

Зазначене підтверджується письмовими договорами, специфікаціями, видатковими, податкові накладними, заправними відомостями та актами списання дизельного палива.

Наявність належних первинних документів свідчить про здійснення самих господарських операцій. Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може вказувати лише на дотримання чи порушення правил перевезення, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій.

Судами встановлено, що контрагент поставляв позивачу автомобільні шини на підставі договору, що підтверджується копіями карток обліку пробігу (наробітку) пневматичних шин, актів списання шин.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

При цьому, позивач не може нести відповідальність за порушення своїм контрагентом правил звітування про наявність основних фондів та/чи трудових ресурсів.

За чинними нормами права будь-яка відповідальність, у тому числі цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від добросовісності його контрагента.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свої зобов'язання по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з податку на додану вартість, зазначене не може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Наведена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Стосовно посилань скаржника, що підприємством не надано до перевірки товарно-транспортні накладні, Суд зазначає наступне.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи викладене, Касаційний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність і необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень та наявності правових підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального права.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Центральному районі м.

Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від
08.08.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від
22.12.2016 року у справі №814/362/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник