Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.02.2018 року у справі №810/4293/16

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 Київ К/9901/4541/17 810/4293/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Епель О.В., Костюк Л.О., Чаку Є.В. від 09 серпня 2017 року

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінського відділення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 30.06.2015 № 82161-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на суму 25000,00 грн., зобов'язання відповідача вчинити дії щодо повернення позивачу коштів у сумі 25000,00 грн., сплачених за податковим повідомленням - рішенням від 30.06.2015 № 82161-17.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 30 червня 2015 року № 82161-17, зобов'язано податковий орган вчинити дії щодо повернення позивачу коштів у сумі 25 000,00 грн., сплачених ним за цим податковим повідомленням - рішенням.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо повернення позивачу коштів у сумі 25000,00 грн., сплачених ним за податковим повідомленням-рішенням від 30 червня 2015 року № 82161-17, та відмовлено в цій частині у задоволенні позовних вимог.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що застосування контролюючим органом норм статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, оскільки це суперечить принципу стабільності визначеному статтею 4 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в частині позовних вимог щодо повернення сплачених позивачем сум транспортного податку за спірним податковим повідомленням-рішенням, суд апеляційної інстанції виходив з розуміння дискреційних повноважень органу та передчасності заявлених вимог, оскільки на час звернення позивача до податкового органу з приводу повернення сплаченого ним транспортного податку, податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2015 року № 82161-17 було чинним, протиправним у встановленому законом порядку не визнавалося і не скасовувалося, а отже, на той момент у податкового органу не було належних і необхідних правових підстав для вчинення дій щодо повернення позивачу відповідних коштів.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо повернення сплачених сум транспортного податку, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив рішення суду апеляційної інстанції в цій частині скасувати, залишивши в силі в цій частині постанову суду першої інстанції.

Доводами касаційної скарги позивач зазначає, що норми статті 43 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин не пов'язували повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з будь-якими обставинами окрім відповідної письмової заяви платника «в довільній формі». Наголошує, що він через свого представника звернувся до податкового органу з заявою щодо повернення сплачених сум податкового зобов'язання не «передчасно», а у відповідності до вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України.

Відзиву на касаційну скаргу від податкового органу не надійшло, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочиснтва України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочиснтва України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім оргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач станом на 2015 рік був власником транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser 200, об'єм двигуна 4461 куб. см., 2014 року випуску (перша реєстрація транспортного засобу здійснена 22.04.2014).

30 червня 2015 року податковим органом (відповідачем у справі), на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 82161-17, яким позивачу визначено зобов'язання зі сплати транспортного податку у розмірі 25000,00грн.

18 лютого 2016 року позивач сплатив визначену йому податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» № 82161-17 суму транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.02.2016 № 1 на суму 25 000,00 грн.

19 вересня 2016 року представник позивача звернувся до відповідача з заявою, в якій просив повернути позивачу сплачену ним суму транспортного податку у розмірі 25 000,00 грн., з тих підстав, що вказане податкове повідомлення - рішення прийняте у невідповідності до вимог чинного законодавства.

Листом від 19 жовтня 2016 року № 643/0/10-31-13 відповідач повідомив позивача, про порядок справляння транспортного податку.

27 жовтня 2016 року представник позивача звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою на дії Ірпінського відділення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо надання позивачу відповіді на його заяву, зі змісту якої не можливо зрозуміти чи задоволено заяву позивача чи ні.

Також представник позивача звернувся зі скаргою від 07 листопада 2016 року до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області. Зазначена скарга містить аналогічний зміст, що і скарга до Державної фіскальної служби України від 27 жовтня 2016 року.

Листом від 23 листопада 2016 року № 2182/14/10-36-13-04-07 Головне управління Державної фіскальної служби України у Київській області повідомило позивача, що станом на 23 листопада 2016 року не має підстав для повернення позивачу грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн., які були сплачені як транспортний податок.

Також листом від 30 листопада 2016 року № 12836/0/99-99-13-03-02-14 Державна фіскальна служба України повідомила позивача, що з порушеного ним у скарзі від 27 жовтня 2016 року питання, було надано відповідь Ірпінським відділенням Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби та Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Київській області.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань врегульовані статтею 43 Податкового кодексу України.

Буквальний аналіз положень зазначеної норми свідчить, що для повернення грошових зобов'язань має бути встановлений факт помилковості та/або надміру їх сплати.

За положеннями підпункту 14.1.182. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, помилково сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань.

Суд зазначає, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено податкове зобов'язання (транспортний податок), яке оскаржене в судовому порядку, отже правомірність/протиправність цього рішення суб'єкта владних повноважень має бути встановлена судом. До того часу, поки податкове повідомлення-рішення не скасоване судом, податковий орган при розгляді заяви про повернення коштів, не може впевнено стверджувати про те, що позивач не є платником визначеного в рішенні податкового органу грошового зобов'язання, та як наслідок цього, вважати сплачені позивачем суми грошового зобов'язання помилково сплаченими.

З огляду на зазначене, суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про передчасність звернення позивача до податкового органу з заявою про повернення помилково сплачених сум.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно обґрунтував висновок стосовно дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень та відсутності у суду права втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, та права переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції, зобов'язавши податковий орган повернути позивачу кошти, сплачені ним за податковим повідомленням - рішенням, фактично перебрав на себе повноваження суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, у даному випадку, віднесено розгляд заяви про повернення сплачених грошових зобов'язань у порядку, визначеному законодавством та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що повернення надміру або помилково сплаченого податку до бюджету здійснюється з урахуванням положень пункту 10.5 статті 10 Податкового кодексу України, відповідно до якого зарахування місцевих податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється органами Казначейства України відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України, що прямо передбачено частиною другою статті 78 цього Кодексу. Таким чином вирішення питання про повернення сплачених сум транспортного податку, який належить до місцевих податків, здійснюється за обов'язкової участі органів казначейської служби. Відсутність органу казначейської служби у складі учасників спору у даній справі унеможливлює вирішення питання про повернення надміру сплачених сум податку.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року у справі № 810/4293/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Васильєва

С.С.Пасічник