Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.01.2018 року у справі №820/2927/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2018 року

Київ

справа №820/2927/17

адміністративне провадження №К/9901/9499/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 (головуючий суддя - Заічко О.В.)

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 (колегія суддів: головуючий суддя - Сіренко О.І., судді - Спаскін О.А., Любич Л.В.)

у справі № 820/2927/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство «K.I.T.LTD»

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «K.I.T.LTD» (далі - Товариство) звернулося в Харківський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначило про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача та правильність визначення Товариством своїх податкових зобов'язань.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1912.2017, позов задоволено частково:

- скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0001671411 від 06.07.2017, № 0000821411 від 14.04.2017, № 0000831411 від 14.04.2017;

- стягнуто з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Товариства у розмірі 165 447 грн. 43 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що надані позивачем первинні документи в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами підтверджують фактичне здійснення операцій за укладеним з ТОВ «Агрос-Нова» договором та свідчать правомірність формування позивачем сум витрат та податкового кредиту.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про нереальність укладених між Товариством та його контрагентом - ТОВ «Агрос-Нова» угод.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт від 28.03.2017 №1701/20-40-14-02-08/30290694.

Як вбачається з акта, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

- п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 7 893 417 гривень;

- п.185.1 ст.185, ст.188, ст. 189, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.11 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 607 291 гривень;

- п. 201.10 ст.201, п.120-1.1 ст.120-1 Податкового Кодексу України.

На підставі акта та за результатами перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.04.2017:

- №0000811411, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 10 381 985,00 грн.;

- №0000821411, згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість;

- №0000831411, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 759 130,75 грн.;

- № 0000841411, згідно з яким встановлено порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних та застосовані штрафні санкції у розмірі 6197,89 грн.

Не погодившись с вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Державної фіскальної служби України № 13394/6/99-99-11-01-01-25 від 22.06.2017 скаргу Товариства задоволено частково, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення №0000811411 від 14.04.2017, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0001671411 від 06.07.2017, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 10 198 034,00 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції за договором, укладеним з ТОВ «Агрос-Нова» не спричинили настання реальних правових наслідків. Крім того, контролюючий орган послався на наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000031, яке зареєстроване 19.01.2015 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 205 КК України, в якому встановлено, що з метою прикриття незаконної діяльності, пов'язаної з наданням послуг по мінімізації податкових зобов'язань та конвертуванням грошових коштів, невстановленими особами створено та придбано ряд суб'єктів господарської діяльності з ознаками "фіктивності".

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та витрат.

Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як картки складського обліку матеріалів, картки переліку виробленої продукції з матеріалів, отримані від ТОВ «Агрос-Нова»; видаткові накладні на реалізацію продукції, податкові накладні, оригінал бухгалтерської довідки щодо перебування на балансі позивача холодильних камер; платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, свідоцтва про державну реєстрацію транспортних засобів на ім'я позивача, протоколи дослідження проб харчових продуктів; протоколи випробувань дослідних зразків продукції; експертні висновки ветеринарно-санітарної експертизи, бухгалтерська довідка, що відображає надходження і списання сировини в бухгалтерському обліку на підприємстві; оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 за 2015 рік, оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 за 2016 рік, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів за 2015 рік, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів за 2016 рік. Також Товариством надано копію договору оренди №2/02012014-А від 02.01.2014, згідно з яким позивач орендує виробниче приміщення за адресою м. Харків, вул. Достоєвського, 5.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Щодо посилання контролюючого органу на інформацію, отриману в межах кримінального провадження №42015000000000031, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) в рамках кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності свого контрагента і реально отримати від нього товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладеного договору та специфіку придбаних товарів у контрагента, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит та витрати за господарськими операціями з придбання товарів у ТОВ "Агрос-Нова" сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, постанови Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 та Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова