Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2019 року у справі №820/18004/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 березня 2019 року

справа №820/18004/14

адміністративне провадження №К/9901/26367/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року у складі судді Мар'єнко Л.М.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у складі суддів Курило Л.В., Русанової В.Б., Присяжнюк О.В.,

у справі №820/18004/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Куп'янська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області,

про скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, рішення,

У С Т А Н О В И В :

20 жовтня 2014 року, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11 лютого 2015 року, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі), звернувся до суду з позовом до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області (правонаступник - Рубіжанська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Луганській області), (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень - рішень податкового органу від 05 серпня 2014 року №0005171702, №0005161702, скасування вимоги про сплату боргу від 05 серпня 2014 року №0005191702, скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05 серпня 2014 року №0005181702, з мотивів безпідставності їх прийняття.

08 квітня 2015 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, позов Підприємця задоволений у повному обсязі, визнані неправомірними дії Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 10 червня 2014 року №420/1702/НОМЕР_1, скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 05 серпня 2014 року №0005171702, №0005161702, скасована вимога цього органу про сплату боргу від 05 серпня 2014 року №0005191702, скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05 серпня 2014 року №0005181702.

04 травня 2016 року відповідачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на грубе порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пунктів 44.3, 44.5 статті 44, пункту 79.3 статті 79, пункту 82.5 статті 82 Податкового кодексу України, та процесуального права, а саме частини 4 статті 72, статті 86, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства в редакції, яка діяла на час вирішення спору, до 15 грудня 2017 року та ненадання належної правової оцінки всім обставинам, які мають значення для вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити Підприємцю в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

22 серпня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України, після усунення недоліків касаційної скарги на виконання ухвали цього суду від 12 травня 2016 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу № 820/18004/14 із Харківського окружного адміністративного суду.

18 жовтня 2016 року справа №820/18004/14 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

20 лютого 2018 року справа №820/18004/14 разом із матеріалами касаційної скарги К/9901/26367/18 передані до Верховного Суду.

Заперечення або відзив позивача на касаційну скаргу відповідача до Суду не надавались, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, перебуває на обліку податкового органу з 07 лютого 2012 року, з 27 вересня 2012 року є платником податку на додану вартість.

Податковим органом протягом травня - червня 2014 року проведено документальну планову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 07 лютого 2012 року по 31 грудня 2013 року, результати якого викладені в акті перевірки від 10 червня 2014 року №420/1702/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).

Наказом керівника податкового органу від 05 лютого 2014 року №27 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки» визначено проведення документальної планової виїзної перевірки ОСОБА_1 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства з 07 лютого 2012 року по 31 грудня 2013 року, який направлено позивачу та отримано ним 07 лютого 2012 року, у цей же день позивачу вручене повідомлення податкового органу від 05 лютого 2014 року №396/1702 щодо проведення з 20 лютого 2014 року перевірки.

12 лютого 2014 року позивач звернувся до податкового органу із заявою, в якій просив перенести термін проведення перевірки на строк 90 днів для відновлення пошкоджених та втрачених документів.

17 лютого 2014 року податковим органом складено акт №01/1/1702/НОМЕР_1 про неможливість розпочати документальну планову перевірку Підприємця, у цей же день відповідач звернувся із запитом до позивача, в якому просив надати перелік пошкоджених первинно - бухгалтерських документів з документальним підтвердженням, а також пояснення щодо причин їх пошкодження.

05 березня 2014 року Підприємець листом повідомив контролюючий орган про часткове пошкодження первинних документів, а також про часткове викрадення бухгалтерських документів, на підтвердження чого надав довідку про звернення до Рубіжанського міського відділу ГУ МВС України в Луганській області від 08 лютого 2013 року №51/4-1709 про викрадення його бухгалтерських документів.

Податковим органом під час дослідження наданої Підприємцем інформації встановлено, що 11 березня 2014 року ОСОБА_1, як фізична особа, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з поданням заяви про зміну місцезнаходження Підприємець, з 18 березня 2014 року перебував у стані переходу до іншої ДПІ, внаслідок чого податковий орган листом від 16 квітня 2014 року повідомив позивача про можливість переходу до іншої ОДПІ лише після проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, призначеної наказом про проведення документальної планової виїзної перевірки №27 від 05 лютого 2014 року.

У зв'язку із закінченням терміну відновлення пошкоджених первинно - бухгалтерських документів, відповідно до пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України та у зв'язку з зміною місцезнаходження Підприємця, податковим органом видано наказ № 138 від 28 квітня 2014 року «Про проведення планової документальної невиїзної перевірки», яку розпочати з 13 травня 2014 року терміном 10 днів, копію цього наказу та письмове повідомлення №8/1702 від 28 квітня 2014 року вручено особисто ОСОБА_1 30 квітня 2014 року.

05 травня 2014 року позивачем подано заяву до податкового органу про проведення перевірки за новим місцем перебування - м. Куп'янськ, вул. Троянд,12 та повідомив, що не згоден на проведення перевірки без його присутності, а документи, що стосуються періоду його підприємницької діяльності з 07 лютого 2012 року по 31 грудня 2013 року , знаходяться за новим місцем проживання.

12 травня 2014 року податковий орган листом повідомив позивача про неможливість зміни перевірки на виїзну, оскільки наказ про призначення перевірки №138 від 28 квітня 2014 року та повідомлення №8/1702 від 28 квітня 2014 року вручені платнику та запропоновано позивачу бути присутнім під час проведення перевірки.

Наказом керівника податкового органу від 26 травня 2014 року №168 продовжено термін проведення вказаної перевірки на 5 робочих днів, починаючи з 27 травня 2014 року, який отримано позивачем 21 червня 2014 року.

Фахівцями податкового органу в період з 13 травня 2014 року по 02 червня 2014 року проведено документальну планову невиїзну перевірку Підприємця за результатами якої складено акт від 10 червня 2014 року № 420/1702/НОМЕР_1.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки керівником податкового органу 05 серпня 2014 року прийняті податкові повідомлення - рішення, вимога та рішення.

Податковим повідомленням-рішенням №0005171702, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2 774 136 грн. за порушення Підприємцем пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 693534 грн. на підставі абзацу другого пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням №0005161702, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за порушення пунктів 138.1, 138.2 статті 138, пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.2 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2012 рік та 2013 рік в сумі 2 362 624,10 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 590 656,03 грн. на підставі абзацу другого пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0005181702, застосовано штрафні санкції в розмірі 23988,65 грн. та складено вимогу №0005191702 про сплату суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 95954,61 грн.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що позивачем надано первинні документи його господарської діяльності за період з 07 лютого 2012 року по 31 грудня 2013 року, через що висновки відповідача про відсутність у позивача зазначених документів не відповідають дійсним обставинам справи, а тому позовні вимоги визнані обґрунтованими та доведеними матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції здійснив системний аналіз положень підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1, 77.4, 77.6 статті 77, статті 79, статті 81 Податкового кодексу України, встановив, що відповідачем проведена перевірка на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1 статті 77, статті 79 Податкового кодексу України, та дійшов до висновку про те, що особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 цього кодексу, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних планових перевірок.

За положеннями пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Висновуючись на аналізі наведених норм, враховуючи необхідність дотримання балансу публічних і приватних інтересів, встановлені Податковим кодексом України умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних планових невиїзних, невиконання вимог пункту 77.1 статті 77 та пункту 79.1 статті 79 цього кодексу призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків.

Оцінюючи перевірку, як спосіб реалізації податковим органом владних управлінських повноважень суд апеляційної інстанції зазначив з посиланням на положення підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України на праві платника податків бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відтак, незважаючи на проголошену підпунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Зазначений висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 цього кодексу та правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2015 року по справі №21-425а-14, яка врахована судами попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень у справі відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року та була чинною на час вирішення справи судами попередніх інстанцій.

Судами попередньої інстанції встановлено порушення права Підприємця на проведення перевірки за його присутності з огляду на те, що він у заяві від 05 травня 2014 року, поданої до податкового органу, просив провести перевірку за новим місцем перебування - м. Куп'янськ, вул. Троянд,12 та повідомив, що не згоден на проведення перевірки без його присутності, а документи, що стосуються періоду перевірки, знаходяться за новим місцем його знаходження, позивач не давав згоди на проведення невиїзної перевірки відносно нього.

Судами попередніх інстанцій оцінка спірних правовідносин здійснена із врахуванням того, що на момент проведення перевірки була нестабільна ситуація через бойові дії на зазначеній території місця його первісного перебування, зазначені обставини щодо бойових дій у квітні - травні 2014 року в районі м. Рубіжне Луганської області є загальновідомими, в силу частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, що діяв до 15 грудня 2017 року, не підлягають доказуванню. Не зважаючи на загальновідомість цієї обставини Управління Служби Безпеки України в Луганській області листом від 04 серпня 2015 року № 63/Н-114/51, на запит позивача, повідомила, що в період з 25 травня 2014 року по 21 листопада 2014 року м. Рубіжне Луганської області знаходилось на лінії зіткнення та проведення бойових дій.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що наведені обставини об'єктивно засвідчують неможливість прибуття позивача з первинними документами з місця його проживання у м. Куп'янську Харківської області до м. Рубіжного Луганської області для проведення податковим органом документальної планової невиїзної перевірки 13 травня 2014 року.

Керуючись положеннями статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції яка діяла на час вирішення справи, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, вийшов за межі позовних вимог, висновуючись на необхідності повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про застосування положень статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та визнання дій Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 10 червня 2014 року №420/1702/НОМЕР_1 - неправомірними.

Разом із тим судами попередніх інстанцій оцінений склад податкових та інших правопорушень, покладених в основу прийняття актів індивідуальної дії, а саме податкових повідомлень-рішень, вимоги, рішення, фактичною підставою прийняття яких, та для донарахування ними позивачу сум грошових зобов'язань, недоїмки, застосування штрафу слугували висновки контролюючого органу про не надання Підприємцем до перевірки належних або пов'язаних з предметом перевірки документів.

Щодо податку на додану вартість.

Оцінюючи спір в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку, суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз приписів пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємець в період 2012 року -2013 року здійснював підприємницьку діяльність, яка фактично розпочалась з червня 2012 року, з оптово-роздрібної торгівлі паливно-мастильними матеріалами на АЗС, яка орендована ним на підставі договору оренди АЗС № 3 від 01 червня 2012 року, розташованій за адресою - Луганська область, м. Рубіжне, вул. Міру 37А, реалізація матеріалів здійснювалась як за готівкові кошти шляхом проведення через РРО, так і шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок суб'єктами господарювання, з подальшим відпуском ПММ по відомостям № 16-НП відповідно до "Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і продуктів на підприємствах і організаціях України», затверджену Наказами Міністерством та енергетики України, Міністерством Економіки України, Міністерством транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (зареєстровану в Мінюсті України 02 вересня 2008 року за №805 15496) (далі за текстом - Інструкція № 281/171/578/155). Приймання ПММ Підприємцем здійснювалась шляхом фіксування кожної отриманої партії ПММ у журналі обліку надходжень нафтопродуктів на АЗС, яка велась за формою № 13-НП Інструкції № 281/171/578/155.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2012 році позивачем придбано паливно-мастильних матеріалів в кількості 251 728,61 літрів на суму 1 829 457,21 грн. (без ПДВ), реалізовано у 2012 році ПММ на суму 1 922 202,17 грн. (без ПДВ), зокрема, реалізація по безготівковому рахунку склала - 257 636,02 грн., а за готівкові кошти (шляхом проведення через належним чином зареєстрований РРО) - 1 664 566,15 грн. (без ПДВ); у 2013 році придбано паливно-мастильних матеріалів в кількості 1 522 754,00 літрів на суму 11 935 340,39 грн. (без ПДВ), реалізовано у 2013 році ПММ на суму 12 374 565,79 грн. (без ПДВ), зокрема, реалізація по безготівковому рахунку склала - 257 636,02 грн., а за готівкові кошти (шляхом проведення через належним чином зареєстрований РРО) - 1664 566,15 грн. (без ПДВ).

Придбання паливно-мастильних матеріалів здійснено позивачем відповідно до укладених та виконаних договорів з його контрагентами, а саме з ПАТ «Лисичанськнафтопродукт» за договором постачання № 361 від 03 грудня 2012 року, з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 за договором поставки № 114 від 12 жовтня 2012 року та договором № 008 від 04 січня 2013 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Гекон Плюс» за договором поставки № 28 від 09 жовтня 2012 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Абсолют» за договором поставки № 99 від 13 серпня 2012 року, за договором поставки з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 № 38 від 07 серпня 2012 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Галс Восток» за договором поставки № 9 від 11 листопада 2013 року, з ПАТ «Компания «Айдар Лига» за договором № 091 від 25 лютого 2013 року.

Судами попередніх інстанцій досліджені умови кожного із наведених договорів, результати дослідження викладені в судових рішеннях та встановлені обставини їх виконання на підставі долучених до матеріалів справи видаткових накладних, податкових накладних, сертифікатів якості та сертифікатів відповідності, банківських виписок, товарно-транспортних накладних, копії яких долучені до матеріалів справи.

Судами попередніх інстанцій також встановлені обставини щодо подальшого оприбуткування та використання придбаного товару (продукції) у власній господарській діяльності в оподаткованих операціях, а саме встановлено те, що отримані ПММ оприбутковані Підприємцем у Книзі обліку доходів та витрат та в Журналі обліку надходжень нафтопродуктів на АЗС за формою № 13-НП, відповідно до "Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України".

Зберігання отриманих ПММ відбувалось у резервуарах на АЗС, розташованій за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Міру 37А, яка орендувалась позивачем на підставі Договору оренди №3 від 01 червня 2012 року.

З метою підтвердження фактичного здійснення підприємницької діяльності позивачем надані карти рахунків 631 бухгалтерського обліку по взаєморозрахункам з постачальниками ПММ та інших товарів (послуг) за період підприємницької діяльності підприємця.

Суд апеляційної інстанції встановив, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції висновувався на тому, що чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вищезазначені правочини ніким не оскаржені та є дійсними.

Оцінюючи первинні документи на предмет належності та допустимості доказів, суд апеляційної інстанції здійснив системний аналіз положень статті 1, частини першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, направлених на настання правових наслідків, які підтверджені оформленими належним чином первинними документами, дає право на відображення цих операцій у податковому обліку при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість.

Оцінюючи спір у частині неподання позивачем під час перевірки податковому органу документів, на підставі яких формувались показники податкової звітності, суд апеляційної інстанції зазначив, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки. Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Наведена норма за позицією суду апеляційної інстанції визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Обов'язок суду оцінити відповідні докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України є однією з гарантій установлення об'єктивної істини у справі та прийняття правильного рішення відповідно з вимогами статті 159 цього кодексу.

Суд апеляційної інстанції покликаючись на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, доводить, що податковий орган не повинен обмежуватися встановленням формальних умов застосування податкового законодавства, та у випадку сумнівів у правомірності донарахування грошових зобов'язань повинен встановити, дослідити та оцінити усю сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника у сфері оподаткування.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції висновуючись на положенні основного із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності превалювання сутності над формою, закріпленого статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з огляду на те, що позивачем до суду надано первинні документи господарської діяльності за період перевірки, з 07 лютого 2012 року по 31 грудня 2013 року, висновки відповідача про відсутність у позивача зазначених документів не відповідають дійсним обставинам справи.

Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених за наслідками виконання господарських операцій за взаємовідносинами із його контрагентами, а саме ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2. ТОВ "Гекон Плюс", ТОВ "Абсолют", ПАТ "Лисичанськнафтопродукт", ПРАТ "Компанія "Айдар Ліга", ТОВ "Галс Восторг", що виключає підстави у податкового органу для донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд визнає правомірність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення №0005171702.

Щодо податку на доходи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта перевірки внаслідок не підтвердження витрат за 2012 рік у зв'язку з ненаданням первинних документів в сумі 1 846 353, 98грн. (що відображені у додатку 5 Декларації за 2012 рік в колонці 4 та колонці 6), а також не підтвердження витрат за 2013 рік у зв'язку з ненаданням первинних документів, у сумі 12067688,46 грн. (що відображені у додатку 5 Декларації за 2012р. в колонці 4 та колонці 6), податковим органом констатовано порушення Підприємцем положень пункту 138.2 статті 138, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, яке полягає у включенні до складу витрат сум не підтверджених первинними документами за період, який перевірявся, на загальну суму витрат 13914042,44 грн.

За результатами не підтвердження витрат, контролюючим органом встановлено їх завищення і як наслідок встановлено заниження чистого оподаткованого доходу, відображеного в Додатку 5 до декларації за 2012 рік, з даними про суми чистого оподаткованого доходу, визначеними в ході перевірки за 2012 рік на суму 1846353,98 грн., та чистого оподаткованого доходу, відображеного в Додатку 5 до декларації за 2013 рік, з даними про суми чистого оподаткованого доходу, визначеними в ході перевірки за 2013 рік на суму 12067688,46 грн., внаслідок чого з посиланням на порушення платником податку положень пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України податковий орган дійшов до висновку про заниження сум чистого оподаткованого доходу, вказаних у додатках 5 до розділу ІІІ податкових декларацій про майновий стан і доходи №9085677770 від 22 січня 2013 року за 2012 рік та №9088517357 від 21 січня 2014 року за 2013 рік на загальну суму 13 914042,44 грн., що обумовило визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, отриманих Підприємцем від провадження господарської діяльності на суму 2362624,10 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 07 лютого 2012 року по 31 грудня 2013 року позивач, як самозайнята особа здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування, особливості оподаткування доходів від обрання якої встановлено статтею 177 Податкового кодексу України, вів Книгу обліку доходів і витрат, що підтверджується матеріалами справи та сплачував до бюджету самостійно розраховані авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб.

Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз положень пункту 138.2 статті 138, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України та встановлено дотримання цих норм позивачем.

Також встановлено, що витрати, пов'язані з одержанням доходу за період, який перевірявся відповідачем, позивачем, як самозайнятою особою сформовано із сум вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, отриманих від основних контрагентів - постачальників, оплати праці найманих працівників, нарахувань на заробітну плату та інших послуг.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачу податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку, що доводить протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення - рішення №0005161702.

Щодо донарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску та застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Податковим органом донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на суму 95954,61 грн., в т.ч. за 2012 рік 23222,83 грн., за 2013 рік 72731,78 грн., шляхом прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф 0005191702.

На підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" керівником податкового органу прийнято рішення № 0005181702, яким до Підприємця застосовано штраф в розмірі 23988,65 грн.

Аналізуючи положення пунктів 4 та 5 частини першої статті 4, пункту 1 частини другої статті 6, частини першої статті 7, частини одинадцятої статті 8, частини другої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", суди попередніх інстанцій серед іншого дійшли до висновку, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Встановлення судовими рішеннями у цій справі наявності первинних документів, доведеність позивачем, погоджена судами попередніх інстанцій правомірності формування витрат при визначенні податку на доходи, відсутність підстав для збільшення грошових зобов'язань з цього податку, доводить правомірність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування (встановлення недоїмки зі сплати єдиного внеску) в сумі 95954,61 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого внеску в розмірі 23988,65 грн. та вказує на протиправність вимоги та рішення.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем, як витрат, так і податкового кредиту по факту придбання товару (продукції) та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення, покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень, вимоги, рішення.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на доходи та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює збільшення грошових зобов'язань з цих податків, донарахування недоїмки з єдиного страхового внеску та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків та внеску.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає, що відсутність складу податкових правопорушень та правопорушення у сфері соціального страхування, покладених податковим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, вимоги, рішення, унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність прийняття ним актів індивідуальної дії, які є предметом розгляду у цій справі.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у справі №820/18004/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер