Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2019 року

Київ

справа №815/1919/16

касаційне провадження №К/9901/19219/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 (суддя Єфіменко К.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді: Жук С.І., Семенюк Г.В.) у справі №815/1919/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги, рішення про опис майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 №3080-17, податкової вимоги від 12.10.2015 №8337-23, рішення від 13.02.2016 №6797/10/15-53-23-00 про опис майна у податкову заставу.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 21.07.2016 позов задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.10.2016 залишив постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 267.2.1 пункту 267.2, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга податкового органу підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015 №3080-17, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000грн.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо прийняття вказаного акту індивідуальної дії, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області зазначала, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки TOYOTA Highlander, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 3465 куб. см., а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2015 році.

У зв'язку з несплатою позивачем вказаної суми зобов'язання, відповідачем 12.10.2015 прийнято податкову вимогу №8337-23 про сплату боргу в сумі 25000грн.

Заступником начальника Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийнято рішення від 13.02.2016 №6797/10/15-53-23-00 про опис майна у податкову заставу.

На підставі вказаного рішення податковим керуючим 16.02.2016 складено акт №36/23-02 щодо опису майна у податкову заставу, а саме - автомобіля марки TOYOTA Highlander, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 3465 куб. см.

Вищезазначене обтяження зареєстроване 18.02.2016 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №15706119, що підтверджується витягом №48995315 про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (а.с. 20).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідач при визначенні податкового обов'язку позивача в спірних правовідносинах не врахував, що застосування положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком у 2015 році порушує принцип правової визначеності щодо послідовності запровадження нового закону.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.

Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов'язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.

В той же час, суд звертає увагу, що відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення Херсонської міської ради від 21.01.2015, яким встановлено новий податок на майно - транспортний податок, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням приписів Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення «Щокін проти України» пункти 50, 51; «Сєрков проти України» пункти 33, 34).

Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому суд касаційної інстанції погоджується з тим, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 №3080-17 підлягає задоволенню.

Позовна вимога про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 12.10.2015 №8337-23 про сплату боргу є похідною від основної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 №3080-17, тому також обґрунтовано задоволена судами попередніх інстанцій.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 13.02.2016 №6797/10/15-53-23-00 про опис майна у податкову заставу, то суд касаційної інстанції зазначає таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 18.02.2016 внесено запис за №15706119 про реєстрацію обтяження рухомого майна (автомобіль марки TOYOTA Highlander, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 3465 куб. см.) на підставі рішення податкового органу від 13.02.2016 №6797/10/15-53-23-00 про опис майна у податкову заставу та акта від 16.02.2016 №36/23-02 щодо опису майна у податкову заставу.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відсутність у платника податків несплаченого узгодженого грошового зобов'язання (податкового боргу) не дає правових підстав для поширення податкової застави та майно такого платника та, відповідно, прийняття податковим органом рішення про опис майна у податкову заставу та складення акта опису майна у податкову заставу, оскільки згідно з приписами підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом.

Однак, судовими інстанціями при вирішенні спору не враховано, що заявлена позивачем вимога про визнання протиправним та скасування рішення про опис майна в податкову заставу не є належним способом захисту порушеного права позивача.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова застава є одним із видів публічних обтяжень.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Частина перша статті 39 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) публічне обтяження підлягає реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, протягом п'яти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає. Обов'язок щодо здійснення реєстрації покладається на уповноважений орган або на особу, зазначену в рішенні уповноваженого органу.

У відповідності до частини другої статті 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до Державного реєстру вносяться відомості про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження. Відомості, внесені до Державного реєстру, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Враховуючи викладене, податкова застава як публічне обтяження підлягає реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі відповідного рішення.

За змістом пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України (у реакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Враховуючи викладене, прийняття податковим органом рішення про опис майна у податкову заставу та складення акта переліку ліквідного мана, на яке поширюється таке обтяження, є передумовою для внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису.

Таким чином, у спірній ситуації належним способом захисту є зобов'язання контролюючого органу ініціювати виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесений запис про обтяження податковою заставою майна позивача на підставі рішення від 13.02.2016 №6797/10/15-53-23-00 про опис майна у податкову заставу та акту опису майна від 16.02.2016 №36/23-02.

За таких обставин, суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поширення права податкової застави на майно позивача, повинен був обрати належний спосіб захисту порушеного права, що узгоджується з абзацом 10 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій), за змістом якої суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, оскільки суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допустили порушень норм процесуального права, а неправильне застосування норм матеріального права не призвело до ухвалення неправильного судового рішення по суті, а мало наслідком лише обрання неналежного способу захисту порушеного права в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу, вказані судові рішення слід у цій частині змінити.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 у справі №815/1919/16 змінити, виклавши пункт четвертий її резолютивної частини в такій редакції:

«Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області вчинити дії щодо виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесений 18.02.2016 запис №15706119 про обтяження податковою заставою майна на підставі рішення від 13.02.2016 №6797/10/15-53-23-00 про опис майна у податкову заставу та акту опису майна від 16.02.2016 №36/23-02.».

У іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 у справі №815/1919/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк