Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

04 грудня 2018 року

справа №809/1448/16

адміністративне провадження №К/9901/35660/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року у складі судді Гундяка В.Д. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у складі суддів Макарика В.Я., Большакової О.О., Глушка І.В. у справі № 809/1448/16 за позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року Головне управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач у справі, платник податків), в якому просило стягнути з відповідача податковий борг в розмірі 444 274,24 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України податковий борг в загальній сумі 444 274 (чотириста сорок чотири тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 24 копійки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з встановлення факту несплати відповідачем заборгованості по податку на додану вартість та акцизному податку з ввезених на митну територію України транспортних засобів, яка утворилась внаслідок непогашення платником податків грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями від 31 серпня 2015 року №0000411701 та №0000401701, правомірність яких підтверджена в судовому порядку у справі №809/183/16, а також суми пені.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, у травні 2017 року платник податків подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судами процесуальні порушення, просить їхні судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, витребувано справу №809/1448/16 з суду першої інстанції.

7 березня 2018 року справу №809/1448/16 передано до Верховного Суду.

У касаційній скарзі позивач зазначає про процесуальні порушення, допущені судами попередніх інстанцій, які, на її думку полягають у невстановленні обставин справи, зокрема того, що чи були сплачені суми податкового зобов'язання (митні платежі), нараховані при первісному розмитненні транспортного засобу, і чи враховані сплачені суми при повторному нарахуванні податкових зобов'язань контролюючим органом, а також вказує на розгляд справи за її відсутності при неналежному сповіщенні про призначене судове засідання суду першої інстанції.

Від податкового органу заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Наведеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що звертаючись до суду із позовом податковий орган заявив до стягнення податкову заборгованість платника податків у сумі розмірі 444 274,24 грн.

Зазначена заборгованість складається із зобов'язань по: - податку на додану вартість в сумі 62 904,48 грн (у тому числі штрафні (фінансові) санкції 12 580,90 грн.), що підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 31 серпня 2015 року №0000411701; - по акцизному податку в сумі 314 522,39 грн. (у тому числі штрафні (фінансові) санкції 62 904,48 грн.), що підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 31 серпня 2015 року №0000401701; - суми пені у розмірі 66 847,37 грн.

В результаті судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 31 серпня 2015 року №0000411701 та №0000401701, останні підтримані постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року у справі №809/183/16, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року.

Таким чином, суди установили, що загальна заборгованість відповідача з податку на додану вартість, акцизного податку та сума пені, складає: 62 904,48 грн + 314 522,39 грн + 66 847,37 грн = 444 274,24 грн.

Зазначені податкові зобов'язання платника податків є узгодженими.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

За положеннями підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 20.1.34. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

За змістом пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Суди попередніх інстанцій установили, що податковим органом сформовано та направлено податкову вимогу форми Ф №50-17 від 02 серпня 2016 року на суму 444 274,24 грн, яка отримана останньою 05 серпня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи та досліджена судом в якості письмового доказу.

Проте, податковий борг у добровільному порядку відповідачем не сплачено.

Згідно з пунктом 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2. статті 95 Податкового кодексу України).

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (пункт 95.3 статті 95 Податкового кодексу України).

За змістом пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

З урахуванням встановлення в судовому процесі складу та факту несплати платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову податкового органу.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд оцінює критично доводи платника про недослідження судами обставин щодо розміру сум податкових зобов'язань при розмитненні транспортного засобу, а також щодо правильності донарахованих контролюючим органом сум податкових зобов'язань, оскільки ці обставини входять до предмету доказування у справі щодо правомірності відповідних податкових повідомлень-рішень, а не у цій справі, предметом доказування в якій є підстави (статус) та склад податкового боргу.

Щодо стверджуваних відповідачем процесуальних порушень Суд зазначає, що за змістом частини другої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції станом на час ухвалення оскаржених судових рішень, не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено про належне повідомлення відповідача у значенні частини одинадцятої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на час ухвалення оскаржених судових рішень) із посиланням на наявне в матеріалах справи зворотне поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (судової повістки).

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі № 809/1448/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер