Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.05.2018 року у справі №826/1407/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2018 року

Київ

справа №826/1407/16

провадження №К/9901/11508/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/1407/16

за позовом громадянина Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління державної міграційної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,, провадження по якій відкрито

за касаційною громадянина Сомалі ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Огурцова О.П., суддів: Арсірія Р.О., Кузьменка В.А.) від 01 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Губської О.А., суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.) від 29 вересня 2016 року

у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Громадянин Сомалі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 504-15 від 12 серпня 2015 року про відмову у визнанні громадянина Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином Сомалі та перебуває за її межами, в Україні, у зв'язку з тим, що він був змушений залишити територію Сомалі та шукати захист в Україні з огляду на об'єктивні обставини, які викликали в нього обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров'я, а також зважаючи на систематичний характер порушень прав людини у Сомалі. 12.03.2015 позивач звернувся із заявою до управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, 31.08.2015 Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області було надіслано позивачу Повідомлення № 31 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач стверджує, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті відповідачем не було звернуто увагу на те, що позивач відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 01 серпня 2016 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача від 12.08.2015 № 504-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України. При цьому, позивачем не доведено наявність обставин, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" необхідних для задоволення його заяви.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 29 вересня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу громадянина Сомалі ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом громадянина Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління державної міграційної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 24 жовтня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга громадянина Сомалі ОСОБА_1.

8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою громадянина Сомалі ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року.

10. 28 листопада 2016 року від Державної міграційної служби України надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу.

11. 30 січня 2018 року вказана касаційна скарга громадянина Сомалі ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі)

12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Позивач стверджує, що судами не враховано особливості доказування у даній категорії справ та на позивача покладено надмірний тягар доказування. Також скаржником стверджується, що судами неправильно застосовано положення Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця.

Б. Доводи відповідача у справі

13. У запереченнях на касаційну скаргу відповідач проти змісту і вимог касаційної скарги заперечує та просить касаційну скаргу громадянина Сомалі ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сомалі, народився в Сомалі, проживав в місті Белетвейні, округу Буакапле, неодружений, за національністю сомалієць, за віросповіданням - іслам. ОСОБА_1 з матір'ю і братом проживав в Сомалі, проте через погрози його життю зі сторони терористичної організації Аль-Шабаб 05.05.2011 виїхав до Кенії, де перебував 4 роки, в подальшому з Кенії за підробленим кенійським паспортом літаком прибув 25.02.2015 у м. Москва (Російська Федерація) та перебував там близько 9-ти днів. 06.03.2015 ОСОБА_1 перетнув кордон України - із його слів таємно, на машині та проживав в м. Біла Церква Київської області.

15. 12.03.2015 позивач звернувся із заявою до управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що він виїхав та не бажає повертатися до країни громадянської належності через погрози його життю зі сторони терористичної організації Аль-Шабаб.

16. 31.08.2015 Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області було надіслано позивачу Повідомлення № 31 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17. У вказаному Повідомленні зазначено, що відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні на підставі Рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2015 № 504-15.

18. Вважаючи рішення відповідача незаконним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Конституція України

19.1. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI

20.1. Пункт 1 частини 1 статті 1. Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

20.2. Пункт 13 частини 1 статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

20.3. Частина 1 статті 5. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20.4. Частина 2 статті 5. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20.5. Стаття 6. Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

20.6. Частина 1 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

20.7. Частина 7 статті 7. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

20.8. Частина 1 статті 9. Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

20.9. Частина 2 статті 9. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.

20.10. Частина 11 статті 9. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20.11. Частина 12 статті 9. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

20.12. Частина 1 статті 10. Рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

20.13. Частина 5 статті 10. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

23. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пунктом 195 Керівництва передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач зазначив, що він виїхав та не бажає повертатися до країни громадянської належності через погрози його життю зі сторони терористичної організації Аль-Шабаб.

Орган міграційної служби порівнявши відомості, вказані позивачем у документах при оформленні заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та відомості зазначені в протоколах проведених співбесід було виявлено наступні розбіжності:

щодо виїзду з останньої країни постійного проживання - згідно з анкетою від 12.03.2015 - 05.05.2011, а під час проведення додаткової співбесіди (протокол додаткової співбесіди від 02.06.2015) позивач вказав кінець 2009 року;

щодо перебування в Кенії - згідно із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.03.2015 позивач виїхав із міста Белетвейн до Кенії та прожив там до 2015 року, в свою чергу, в анкеті від 12.03.2015 вказав, що в Кенії перебував 4 роки, під час проведення співбесіди (протокол від 02.06.2016) позивач зазначив - майже 4 роки, а під час додаткової співбесіди (протокол від 02.06.2015) позивач вказав - 4 роки та 5 місяців;

в заяві заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.03.2015 позивач зазначив, що представники терористичного угрупування "Аль-Шабаб" вбили його брата. В анкеті вказує, що до членів його родини належать мати та брат. В протоколі додаткової співбесіди на уточнююче питання по цій ситуації позивач відповів: "Вбили старшого брата".

Крім того, під час проведення додаткової співбесіди (протокол від 02.06.2015) позивач повідомив, що загроз, переслідувань та насилля щодо нього з боку "Аль-Шабаб" не було та те, що він втік під внутрішнім страхом того, що "Аль-Шабаб" може його вбити.

З аналізу особової справи, яка міститься в матеріалах справи вбачається, що ані під час перебування в країні походження, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності, ОСОБА_1 не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Аналізом наданої позивачем інформації разом з інформацією по країні походження не підтверджується наявність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної та невибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

Також судами не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі повернення до Сомалі.

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України № 504-15 від 12 серпня 2015 року, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя.

Разом з цим слід зазначити про відсутність фактів, які б підтверджували про можливість застосування до позивача смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження, або ж серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах внутрішнього збройного конфлікту.

24. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що аргументи скаржника є необґрунтованими, спростовуються нормами вищезгаданих міжнародних нормативних актів та встановленими обставинами.

25. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій.

26. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

27. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

28. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу громадянина Сомалі ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі №826/1407/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх