Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.12.2020 року у справі №820/11042/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 820/11042/15

адміністративне провадження № К/9901/28138/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 (суддя Тітов О. М. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 (головуючий суддя: Дюкарєва С. В., судді:

Жигілій С. П., Перцова Т. С. ) у справі № 820/11042/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Землемір-проект" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Землемір-проект" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.10.2015: №0000842201, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 67500,00грн., з яких за основним платежем у сумі 45000,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 22500,00грн; №0000852201, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1641309,00грн., з яких за основним платежем 1094206,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 547103,00грн.

Судами встановлено, що відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від
29.09.2015 №850/20-30-22-01/32759503, яким встановлено порушення вимог пункту
138.2 статті 138, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 45000,00грн., в тому числі за 2014 рік на суму 45000,00грн, а також до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1094206грн., у тому числі за травень 2013 року у сумі 455000,00грн., за листопад 2013 року у сумі 222123,00грн., за квітень 2014 року у сумі 40000,00грн., за травень 2014 року у сумі 295833,00грн., за червень 2014 року у сумі 4167,00грн., за липень 2014 року у сумі 31250,00грн., за вересень 2014 року у сумі 45833,00грн.

В акті перевірки податковий орган дійшов висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за операціями з контрагентами - ТОВ "Будрейд-7 ", ТОВ СМС-Маркет ", ТОВ "Вербена-Н", ПП "Юридичне агентство "Легіон" без їх належного документального підтвердження, зокрема неподання до перевірки повних звітних матеріалів виконаних послуг за укладеними господарськими договорами з вищезазначеними контрагентами, документів щодо того, який саме вантаж перевозився та яким транспортом відбувалось перевезення, а також товарно-транспортних накладних.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
24.05.2016, позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що надані позивачем первинні документи є такими, що розкривають зміст та обсяг господарських операцій з надання контрагентами послуг щодо перевезення вантажу, юридичного супроводження, маркетингових досліджень, а також послуг, що передбачені агентським договором. Під час розгляду справи судами не встановлено порушень в діях позивача при формуванні валових витрат та податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам з контрагентами. Відповідачем не було надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на прибуток та податку додану вартість за спірний період.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суть доводів, викладених у касаційній скарзі, зводиться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм податкового і пов'язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток і податку на додану вартість із зазначенням обставин, викладених у акті перевірки.

Насамперед йдеться про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами, зокрема, звітними матеріалами, які підтверджують обсяг та види наданих послуг, а також товарно-транспортними накладними, які підтверджують факт перевезення вантажу.

Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу до суду не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, з урахуванням правил, встановлених підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України.

Таким чином показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України; крім витрат, визначених у пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються, зокрема: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, серед яких, витрати на врегулювання спорів у судах; інші витрати загальногосподарського призначення; витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг).

У той же час підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже витрати для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт
198.2 статті 198 Податкового Кодексу України).

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Іншими словами необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави вважати, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того слід зазначити, що за змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності певних обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Так під час судового розгляду справи судами попередніх інстанцій з'ясовано, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Будрейд-7 ", ТОВ СМС-Маркет ", ТОВ "Вербена-Н ", ПП "Юридичне агентство "Легіон".

Судами встановлено, що між ТОВ "Будрейд-7" (експедитор) та ТОВ "Землемір проект" (клієнт) укладено договори транспортного експедирування від 01.08.2014 №9/2014, від 30.05.2014 №6/2014, від 30.04.2014 №3004/2014, відповідно до умов яких клієнт надає для перевезення вантаж, а експедитор організовує та забезпечує перевезення і супроводження вантажу на умовах, визначених дійсним договором, а також чинним законодавством України. Експедитор за свій рахунок може укладати договори на одержання транспортних або допоміжних транспортних послуг від третіх осіб (виконавців) з метою надання таких послуг клієнтові.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами позивачем надано копії податкових накладних, товарно-транспортних накладних й актів прийому-передачі наданих послуг, в яких зазначено вид послуги, маршрут, вартість.

Також між ТОВ "СМС-МАРКЕТ" (експедитор) та ТОВ "Землемір-проект" (клієнт) укладено договір від 03.03.2014 №1У-2014 щодо надання транспортного експедирування. Згідно умов договору експедитор зобов'язується за винагороду й за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених даним договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, зокрема:

- організувати перевезення вантажу транспортом по наступному маршруту: Київська область, Донецька область, АР Крим, Дніпропетровська обл., Луганська обл., Одеська обл., Херсонська обл., Харківська обл. ;

- забезпечити одержання документів, що вимагаються для вантажу;

- забезпечити виконання інших формальностей;

- перевірити кількість і стан вантажу;

- забезпечити порядок навантаження й вивантаження;

- забезпечити зберігання вантажу і його одержання в пункті призначення.

Факт надання послуг з перевезення вантажу за вказаним договором підтверджується наданими до перевірки та матеріалів справи податковою накладною від 30.04.2014 № 91, актом прийому-передачі наданих послуг від 30.04.2014, згідно якого загальна сума наданих послуг становить 240000 грн., в т. ч. ПДВ 40000 грн., товарно-транспортними накладними.

Як відзначено судом апеляційної інстанції, позивач у перевіряємому періоді переважно мав взаємовідносини з ДП "Харківський завод шампанських вин" і був основним постачальником шампанських вин, що вироблялись на вказаному заводі, до торговельних мереж на території України, відтак, доцільність залучення вищезазначених контрагентів зумовлена обставинами, які пов'язані із організацією збуту алкогольних напоїв та збільшенням об'ємів поставок, що безпосередньо є господарською діяльністю позивача.

Також у перевіряємому періоді між позивачем (принципал) та ТОВ "СМС - Маркет" (комерційний агент) було укладено агентський договір №0401/2014 від 04.01.2014, відповідно до умов якого комерційний агент в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, за агентську винагороду зобов'язується надавати принципалу послуги, що сприяють укладенню договорів та інших угод між принципалом і необхідними партнерами, в тому числі, але не невиключно: здійснювати пошук партнерів; складати проекти контрактів, угод і договорів та інше.

На виконання умов агентського договору ТОВ "СМС- МАРКЕТ" (комерційний агент) склало звіт про надання послуг Товариству, в якому вказано, що за період з
04.01.2014 по 30.05.2014 було здійснено пошук партнерів, складено проекти контрактів, угод і договорів; проведено переговори з клієнтами, які мають намір на довгострокове співробітництво з товариством позивача.

Виконання зобов'язань за договором підтверджується податковими накладними, актами виконаних робіт, в яких відображено вид послуги та вартість.

Крім того позивачем надано копії договорів поставки, укладених в подальшому з клієнтами, пошук яких здійснено ТОВ "СМС- МАРКЕТ" на виконання умов договору №0401/2014 від 04.01.2014.

З ТОВ "Вербена-Н" позивач мав відносини за договором про надання маркетингових послуг від 13.05.2013 №24-2013, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати останньому послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем було надано податкові накладні, а також акти виконаних робіт № 23/05Є02,23/05/1,24/05/1,27/05/2,28/05/1,29/05/1,29/05/2,30/05/1,30/05/2.

До того ж позивачем під час розгляду справи надавався звіт, що складався з дванадцяти томів й містив детальний й повний опис усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків досліджень, та як встановлено судом, дані такого звіту використано позивачем в подальшій роботі для стимулювання збуту придбаної у ДП "Харківський завод шампанських вин" продукції та розширення мережі поставок кінцевим споживачам, у зв'язку з чим суди дійшли висновку, що отримання послуг безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю позивача, що направлена на отримання доходу.

Також судом встановлено, що між ТОВ "Вербена-Н" (компанія) та ТОВ "Землемір проект" (клієнт) укладено договір №23-2013 про надання юридичних послуг від
07.05.2013, відповідно до умов якого компанія зобов'язується своїми засобами та на власний ризик надати клієнту наступні сплатні юридичні послуги: надання компанією систематичної консультативної допомоги клієнту з питань правового забезпечення господарської діяльності; підготовка, аналіз текстів договорів, розробка пропозицій та правова експертиза проектів договорів; проведення правової експертизи: документів фінансово-господарської діяльності клієнта; участь на стороні клієнта у переговорах з контрагентами стосовно укладення договорів; претензійно-позовне забезпечення господарської діяльності клієнта.

Представництво інтересів клієнта в судах, відносинах з фізичними та юридичними особами всіх форм власності, в державних органах і органах місцевого самоврядування. Консультації здійснюються одним з таких способів в залежності від необхідності і економічної доцільності за вимогою клієнта: надання консультацій за місцем знаходження клієнта; зв'язок телефоном, факсом, електронною поштою. Консультування проводиться в усній формі або письмово за вимогою клієнта. Компанія гарантує якість наданих юридичних послуг. Замовник оплачує послуги компанії в розмірі й у терміни, визначені договором.

Виконання зобов'язання за договором №23-2013 про надання юридичних послуг від
07.05.2013 підтверджується актом прийому-передачі надання юридичних послуг від
23.05.2013 № 31/05, в якому зазначено вид послуги й вартість, а також податковою накладною від 21.05.2013 № 20012.

Досліджуючи господарські правовідносин з ПП "Юридичне агентство "Легіон" суди з'ясували, що надання позивачу юридичних послуг відбувалося на підставі договору від 03.02.2014 №01/02, відповідно до умов якого компанія зобов'язується своїми засобами та на власний ризик надати клієнту наступні сплатні юридичні послуги: надання компанією систематичної консультативної допомоги клієнту з питань правового забезпечення господарської діяльності; підготовка, аналіз текстів договорів, розробка пропозицій та правова експертиза проектів договорів; проведення правової експертизи документів фінансово-господарської діяльності клієнта; участь на стороні клієнта у переговорах з контрагентами стосовно укладення договорів; претензійно-позовне забезпечення господарської діяльності клієнта. Представництво інтересів клієнта в судах, відносинах з фізичними та юридичними особами всіх форм власності, в державних органах і органах місцевого самоврядування. Консультації здійснюються одним з таких способів в залежності від необхідності і економічної доцільності за вимогою клієнта: надання консультацій за місцем знаходження клієнта; зв'язок телефоном, факсом, електронною поштою. Консультування проводиться в усній формі або письмово за вимогою клієнта. Компанія гарантує якість наданих юридичних послуг. Замовник оплачує послуги компанії в розмірі й у терміни, визначені договором.

Виконання зобов'язання за договором від 03.02.2014 №01/02 про надання юридичних послуг підтверджується актами здавання-приймання наданих юридичних послуг, в яких зазначено вид послуг та їх вартість.

До того ж судом апеляційної інстанції зауважено, що у спірній ситуації відсутність протягом 2013-2014 років у штатному розписі посади юриста є обставиною, яка вплинула на необхідність залучення контрагентів, які б здійснювали юридичний супровід позивача.

Відтак оцінивши повноту, характер, об'єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданими контрагентами, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги дублюють доводи апеляційної скарги, не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному частин 1 та 4 статті 242 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.

Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 у справі №820/11042/15 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.........................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду