ПОСТАНОВА

Іменем України

03 березня 2020 року

Київ

справа №808/292/16

касаційне провадження №К/9901/19570/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального ГУ ДФС (далі - Інспекція) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.02.2016 (суддя - Дуляницька С.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 (головуючий суддя - Чепурнов Д.В., судді - Сафронова С.В., Прокопчук Т.С.) у справі за позовом Міського комунального підприємства «Основаніє» (далі - Комунальне підприємство) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального ГУ ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Комунальне підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 12.08.2015 №0000054110, №0000064110.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Комунальне підприємство послалося на те, що: в перевірений період у позивача мали місце затримки виплати заробітної плати працівникам підприємства, останній як податковий агент, своєчасно нараховував працівникам підприємства заробітну плату, із якої утримував податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, декларував вказані суми податку, проте перерахував задекларовані суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету одночасно із виплатою заробітної плати працівникам підприємства, у зв`язку з чим Комунальним підприємством не було допущено порушення, передбаченого статтею 127 Податкового кодексу України, оскільки вказана стаття передбачає відповідальність за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків, в той час як позивач нараховував та перераховував податок та військовий збір, однак робив це одночасно з виплатою заробітної плати працівникам підприємства (яка виплачувалася із затримками).

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 18.02.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 12.08.2015 №0000054110 та від 12.08.2015 №0000064110.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди виходили з того, що за період, який перевірявся, з боку Комунального підприємства не допущено порушень податкового законодавства відповідно до пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України щодо ненарахування податків платника податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків; ненарахування та несплати (неперерахування) податків платником, у тому числі податковим агентом, податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків; несплати (неперерахування) податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, оскільки із акту Інспекції вбачається, що Комунальне підприємство як податковий агент своєчасно нараховувало працівникам підприємства заробітну плату, із якої утримувало податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, декларувало вказані суми податку, проте перераховувало задекларовані суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету одночасно із виплатою заробітної плати працівникам підприємства, що виключає можливість застосування до суб`єкта господарювання санкцій, передбачених пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.01.2017 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки судами не взято до уваги підпункт 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, яким передбачено, що рішенням суду може бути зменшено суму грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, тобто суди, фактично встановивши порушення Комунальним підприємством вимог податкового законодавства, відповідальність за яке передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, мали право зменшити суму грошового зобов`язання у вигляді штрафної санкції, визначеної у спірних податкових повідомленнях-рішеннях, до розміру 10% погашеної суми податкового боргу, проте судами протиправно скасовано повністю податкові повідомлення-рішення, чим звільнено Комунальне підприємство від відповідальності.

Комунальне підприємство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.03.2020 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 03.03.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку Комунального підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, результати якої оформлені актом від 28.07.2015 № 4/28-04-41-00/20485152, за висновками якого Комунальним підприємством були порушені: абзац 2 пункту 57.1 статті 57, підпункти 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункт 171.1 статті 171 Податкового кодексу України щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3490017,58 грн. у тому числі по періодах: травень 2014 року - 829200,17 грн., липень 2014 року - 280000,79 грн., серпень 2014 року - 555738,41 грн., вересень 2014 року - 780815,21 грн., жовтень 2014 року - 1044263,00 грн., що мало вираз у здійсненні несвоєчасного перерахування податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 3490017,58 грн., а саме - порушення встановленого Кодексом граничного строку перерахувань податку для місячного податкового періоду, та підпункту 129.1.3 пункту 129.1, пункту 129.4. статті 129, підпункту 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено несвоєчасне перерахування військового збору та нарахована пеня в сумі 846,18 грн.

За висновками вказаного акту перевірки Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення від 12.08.2015: № 0000054110, яким збільшила Комунальному підприємству суму грошового зобов`язання за платежем: військовий збір на 189958,71 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000064110, яким збільшила Комунальному підприємству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб на 2603864,37 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Правовою підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій став пункт 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 1.4. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Статтею 168 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету, згідно з пунктом 168.1 якої оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку здійснюється податковим агентом.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статі 168 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 31.1 статті 31 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строком сплати податку та збору визначається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Згідно з пунктом 54.2 статті 54 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Отже, нормами Податкового Кодексу України визначається момент узгодження грошового зобов`язання та строки для перерахування податку (збору) до бюджету.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до акту перевірки Комунальним підприємством була допущена несвоєчасна сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору, утриманого із заробітної плати, що не заперечувалось позивачем.

З аналізу норм глави 11 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що у разі несплати сум узгоджених грошових зобов`язань у строки, встановленні податковим законодавством, вони набувають статусу податкового боргу і платник податків несе відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків перерахування податку.

Відповідальність платників податків за податкові правопорушення регламентується главою 11 Податкового кодексу України, яка, зокрема, передбачає відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податків (стаття 126 Податкового кодексу України) та за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати (стаття 127 Податкового кодексу України).

Так, відповідно до частини 1 пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань передбачено пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким, у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

З огляду на те, що проведеною перевіркою таких обставин, як ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків встановлено не було, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що застосування в межах спірних правовідносин до суб`єкта господарювання санкції, передбаченої пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, є безпідставним, оскільки відповідальність за правопорушення, передбачена статтею 127 Податкового кодексу України, настає у разі, коли платник податків, у тому числі податковий агент, допускає бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто взагалі відсутній факт виконання вказаних обов`язків платником податків (податковим агентом).

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 18.02.2016 та ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити. При цьому, посилання Інспекції на те, що судами не взято до уваги підпункт 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, якою передбачено, що рішенням суду може бути зменшено суму грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, тобто суди, фактично встановивши порушення Комунальним підприємством вимог податкового законодавства, відповідальність за яке передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, мали право зменшити суму грошового зобов`язання у вигляді штрафної санкції, визначеної у спірних податкових повідомленнях-рішеннях, до розміру 10% погашеної суми податкового боргу, проте судами протиправно скасовані повністю податкові повідомлення-рішення, чим звільнено Комунальне підприємство від відповідальності, є неспроможними, оскільки адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції, при цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 18.02.2016 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального ГУ ДФС залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.02.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду