Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.03.2018 року у справі №826/880/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2018 року

Київ

справа №826/880/17

адміністративне провадження №К/9901/25834/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу громадянки Сомалі ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року (головуючий суддя - Мазур А.С., судді - Келеберда В.І., Літвінова А.В.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді - Беспалов О.О., Губська О.А.)

у справі № 826/880/17

за позовом громадянки Сомалі ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

1. В січні 2017 року громадянка Сомалі ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, в якому просила:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №613-16 від 02.12.2016 про відмову у визнанні громадянки Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року, в задоволенні адміністративного позову громадянки Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовлено повністю.

3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуване рішення відповідача прийняте з урахуванням всіх обставин справи, оскільки позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також суди вказали, що позивач перебуваючи у третій безпечній країні - Російській Федерації, не звернулася за міжнародним захистом до органів міграційної служби даної країни, що виключає безпідставність відмови у наданні позивачу статусу біженця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

4. 20 лютого 2018 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга громадянки Сомалі ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року, в якій скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

5. В обґрунтування поданої касаційної скарги громадянка Сомалі ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано інформацію щодо країни походження позивача, яка доступна із відкритих джерел інформації стосовно поширення насильства з боку терористичної організації «Аш-Шабааб». Також позивач зазначає, що протиріччя в інформації, отриманої під час співбесід з нею, які встановлені судами, зумовлені неправильністю здійснюваного позивачу перекладу. В підтвердження своїх вимог, ОСОБА_1 стверджує, що оскільки те, що трапилося з іншими членами тієї самої соціальної групи, може бути свідченням того, що побоювання заявника про надання статусу біженця стати рано чи пізно жертвою переслідувань є достатньо обґрунтованими. Крім того, скаржник зауважила, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

6. 13 березня 2018 року судом касаційної інстанції отримано відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права на підставі всебічно з'ясованих обставин справи, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

7. Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

8. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року касаційну скаргу громадянки Сомалі ОСОБА_1 призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

9. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка Сомалі, народилась в Сомалі, в м. Кісмайо, не одружена, за національністю - сомалійка, за етнічною належністю - міттан, за віросповіданням - іслам (суніт). Іноземка має двох малолітніх дітей. Згідно анкетних даних позивача, вона залишила Сомалі 01.10.2015 нелегально, попрямувавши автомобілем з Сомалі до Кенії, з Кенії літаком потрапила до Російської Федерації (далі-РФ), а з РФ нелегально 04.11.2015 потрапила до України.

10. Позивач стверджує, що покинула країну походження через побоювання за своє життя та життя своїх дітей, оскільки, за її словами, було вбито її чоловіка. Також ОСОБА_1 зазначає, що в Сомалі триває постійний військовий конфлікт, у зв'язку з чим вона не може повернутись до країни походження. Позивач не надала паспортних документів, які б посвідчували її особу.

11. 09.11.2015 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління ДМС України в місті Києві із заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, де зазначила, що в Сомалі триває постійний військовий конфлікт, у зв'язку з чим вона не може повернутись до країни походження.

12. Головним управлінням ДМС України в місті Києві 19.10.2016 за результатами розгляду особової справи позивача складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку відповідно до абз. 5 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв'язку із встановленням відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, міграційним органом рекомендовано ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та її неповнолітнім дітям.

13. Рішенням відповідача від 02.12.2016 № 613-16 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

14. Листом ГУ ДМС України в місті Києві від 19.12.2016 № 303 позивача повідомлено про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

15. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

17. Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

18. Абзац 7 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI:Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

19. Частина 6 статті 8 Закону № 3671-VI: Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

20. Частина 6 статті 5 Закону № 3671-VI:Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

21. Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

22. Пункт 5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 (далі - Директиви № 8043/04): заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

23. Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

24. Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

25. Пункт 95 Керівництва: У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

26. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

29. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

30. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не переслідувалася в країні громадянської належності за конвенційними ознаками статусу біженця; до неї не застосовувалось фізичне насилля, або утиски в регіоні постійного проживання; не вказано яким чином порушувались її права на батьківщині. До того ж, зазначена ОСОБА_1 інформація носить загальний характер і не має реального підґрунтя про небезпеку для позивача стати жертвою переслідувань чи утисків на батьківщині.

31. Суд зауважує, що існування загальної практики грубих і масових порушень прав людини в країні, на яке посилається скаржник як на підтвердження обґрунтованості вимог для надання статусу біженця, саме по собі не є достатньою підставою для визначення того, що конкретній особі загрожуватиме небезпека піддатися тортурам в разі повернення до цієї країни; повинні існувати додаткові підстави, щоб показати, що конкретна людина особисто ризикує. (Комітет ООН проти катувань, Т.А. проти Швеції, САТ/С/34/D/226/2003, 27 травня 2005 р., п.7.2 )

32. Таким чином, доводи скаржника щодо ситуації загальнопоширеного насильства в країні як підтвердження обґрунтованості її побоювань стати жертвою переслідувань з боку терористичної організації «Аш-Шабааб», не заслуговують на увагу.

33. Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 не будучи членом жодної політичної, релігійної, військової чи громадської організації, не зазнавала переслідувань за конвенційними ознаками, не піддавалася фізичному насильству або будь - якому іншому тиску, а відтак - відсутні підстави вважати позивача такою, що може бути віднесено до категорії осіб, яким можливе надання статусу біженця.

34. Доводи скаржника стосовно незрозумілості перекладу і, як результат, наявність протиріч в наданні інформації позивачем під час співбесід спростовуються матеріалами справи, згідно з яких вбачається наявність факту здійснення перекладу особами із тієї ж країни походження, що й позивач, а також визнання скаржником факту розуміння української мови під час проведення співбесіди.

35. Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач до приїзду в Україну перебуваючи в третій безпечній країні - Російській Федерації, не скористалася своїм правом на міжнародний захист та не зверталася до органів міграційної служби даної країни із заявою про надання статусу біженця, а відтак не може, в силу абзацу 7 п. 1 статті 6 Закону № 3671-VI, бути визнаною біженцем в Україні. Безпечність Російської Федерації підтверджується приєднанням 02.02.1993 даної країни до Конвенції про статус біженців, прийнятої 28.07.1951 Конференцією повноправних представників з питань статусу біженців і апатриді, що скликана у відповідності до Резолюції 428 (V) Генеральної асамблеї ООН від 14.12.1950, що підтвердило взяття даною країною зобов'язання щодо дотримання норм даної Конвенції, загалом, та, зокрема, міжнародного захисту осіб, яким надано статус біженця.

36. Суд також зазначає, що згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

37. Зазначені вимоги у судочинстві кореспондуються з правилами доказування, визначеними ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року , що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

38. Тому доводи скаржників щодо порушення судами норм процесуального права в частині покладення обов`язку доказування протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень виключно на самого ж суб`єкта спростовуються вищевикладеними нормами міжнародних правових актів, які підтверджують обов`язок особи, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, доведення обґрунтованості побоювань стати жертвою переслідування у країні її походження.

39. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи громадянки Сомалі ОСОБА_1 безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

40. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

41. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

43. Касаційну скаргу громадянки Сомалі ОСОБА_1 залишити без задоволення.

44. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року - залишити без змін.

45. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В.М. Шарапа