Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2018 року

Київ

справа №820/1880/17

касаційне провадження №К/9901/5199/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 (головуючий суддя Старосєльцева О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 (головуючий суддя Бегунц А.О., судді: Рєзнікова С.С. , Старостін В.В.) у справі №820/1880/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кентавр Плюс» до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кентавр Плюс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.04.2017 №0000561403 та від 13.04.2017 №0000571403.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 05.09.2017 адміністративний позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.11.2017 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 без змін.

Головне управління ДФС у Харківській області звернулось 04.12.2017 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2017, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 7, 11, 70, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Кентавр Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, з огляду на відсутність реального здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Харків Хімпром».

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 21.03.2017 №1352/20-40-14-02-07/33607805 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.04.2017 №0000561403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 232673,75грн. (основний платіж - 217922,00грн., штраф - 14751,75грн.) та №0000571403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 67708,75грн. (основний платіж - 54167,00грн., штраф - 13541,75грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту та витрат за спірними операціями.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зазначені приписи Податкового кодексу України узгоджуються з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв до набрання чинності кодексом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець) був укладений правочин у формі договору від 25.12.2014 №25/12-01К. За даним договором виконавець зобов'язувався за завданням замовника виконувати вантажно-розвантажувальні роботи, пакування каністр з кришками під час транзитних перевезень автомобільним транспортом.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «Харків Хімпром» (виконавець) був укладений договір від 01.03.2016 №01/03-01, відповідно до якого виконавець зобов'язується здійснити аналіз українського ринку продажу полімерної тари та передати результати аналізу замовнику.

Реальність спірних господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Харків Хімпром» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, зазначеними вище договорами, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, платіжними дорученнями.

Крім того, реальність господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_1 підтверджується допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок - громадянин ОСОБА_1 Зокрема, свідок пояснив, що згідно з наказом від 02.03.2015 №1-ВК по особовому складу ФОП прийняв на постійну роботу гр.ОСОБА_2 з 02.03.2015. Роботи для позивача виконувались спільно ОСОБА_1 та згаданим найманим працівником. Також, свідок зазначив, що згідно з договором оренди від 05.01.2015 №01/05-01 ФОП ОСОБА_1 використовується у діяльності напівавтоматична машина для обмотування палет ХТ 4502 А.

При цьому, доводи податкового органу щодо недостатності ресурсів у з ФОП ОСОБА_1 спростовані зазначеними поясненнями та матеріалами справи.

Судами також обґрунтовано відхилено доводи відповідача, що за умовами дистриб'ютерського договору від 03.02.2014 №01/02-1 зобов'язаний перевіряти найменування товару, його кількість, цілісність тари, пломб, цілісність упаковки, а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і упаковки, оскільки за вказаним договором доставку відбувалася поштучно без тари.

Посилання відповідача на те, що ТОВ «Харків Хімпром» не здійснює маркетингові дослідження згідно з видами його діяльності за КВЕД обґрунтовано відхилено судами, оскільки це не спростовує встановлений факт реального надання послуг позивачеві. Крім того, законодавством не обмежено право підприємства здійснення інших видів діяльності ніж обрані ним при реєстрації товариства.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Харків Хімпром».

При цьому, суд звертає увагу, що податковий орган ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи судами не посилався на наявність кримінальних справ стосовно контрагента позивача чи на заперечення ним здійснення господарської діяльності. Матеріали справи не містять доказів проведення позивачем господарських операцій з підприємствами, які мають фіктивний статус та здійснюють нелегальну діяльність.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області без задоволення, а оскаржуваних судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 у справі №820/1880/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Т.М. Шипуліна

І.Я.Олендер

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду