Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2018 року

Київ

справа №816/1182/17

касаційне провадження №К/9901/484/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Гончарової І.А, Олендера І.Я.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 у справі №816/1182/17 (головуючий суддя Донець Л.О., судді: Бенедик А.П., Мельнікова Л.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.03.2017 №0002681405.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 21.09.2017 адміністративний позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 27.11.2017 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 скасував та прийняв нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовив.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» звернулось 18.12.2017 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2017.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 42, 62 Конституції України, статті 44 Господарського кодексу України, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Зокрема зазначає, що ним правомірно сформовано податковий кредит за операціями ТОВ «Агроінтелект-Н», які реально відбулися та документально підтверджені.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Агроінтелект-Н» за період з 01.08.2016 по 30.09.2016.

Перевіркою встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2016 року у розмірі 361597,00грн.

За висновками податкового органу позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту ТОВ «Агроінтелект-Н» з огляду на те, що позивачем на перевірку не надано сертифікати якості на запчастини, що були предметом поставки за договором від 01.02.2016 №5. Крім того, за висновками відповідача згідно наданих на перевірку товарно-транспортних накладних доставку товарів здійснював директор ТОВ «Агроінтелект-Н» Назаров Р.Д. власним автомобілем Opel Vivaro фургон малотоннажний, тоді як на підприємстві загалом працюють дві особи, що може свідчити про неможливість ведення нормальної господарської діяльності у зв'язку із постійною зайнятістю директора підприємства у перевезеннях вантажів.

Також за висновками податкового органу у ланцюгу постачання товарів до позивача не можливо прослідкувати походження придбаних у ТОВ «Агроінтелект-Н» запасних частин, адже основні постачальники останнього у спірний період не декларували придбання запчастин та комплектуючих до сільськогосподарської техніки.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 23.02.2017 №191/16-31-14-05-09/31059651 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.03.2017 №0002681405, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2016 року у розмірі 361597,00грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Зазначені приписи Податкового кодексу України узгоджуються з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв до набрання чинності кодексом.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують взаємовідносини позивача з контрагентом, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для даного виду господарських операцій, містять необхідні відомості про господарську операцію, підтверджують реальність руху активів учасників правовідносин, а відтак є первинними в розумінні закону.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом не мали реального характеру.

Суд касаційної інстанції вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Натомість, суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанції вказав на недоліки документального оформлення господарських операцій позивача з контрагентом щодо надання послуг з ремонту, зокрема послався на те, що акти виконаних робіт не дають можливості встановити зміст господарської операції, її кількісні та якісні показники, проте судом не надано оцінки зазначеному доказу у взаємному зв'язку із іншими та не визначено як відображення лише загальної назви робіт та їх вартості впливає на встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Крім того, судом апеляційної інстанції не надано оцінки господарських операцій позивача з контрагентом щодо поставки товарів, їх документального оформлення.

Суд також звертає увагу на те, що покладення судом апеляційної інстанції в основу судового рішення висновку щодо недоцільності господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» із контрагентом у зв'язку із значною кількістю працюючих у позивача без фактичного з'ясування наявності у позивача кваліфікованого персоналу для проведення замовлених ремонтних робіт з урахуванням їх обсягу та змісту є передчасним.

Крім того, суд апеляційної інстанції не зазначив як саме кількість працюючих у позивача спростовує економічну доцільність закупки запасних частин до сільськогосподарської техніки.

Таким чином, судом апеляційної інстанції обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів виконано не було, що і потягло за собою прийняття рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 у справі №816/1182/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Т.М. Шипуліна

І.А. Гончарова

І.Я.Олендер ,

Судді Верховного Суду