Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №813/4630/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2020 року

Київ

справа №813/4630/16

адміністративне провадження №К/9901/31464/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Брильовського Р.М. від 31 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бруновської Н.В., суддів Костіва М.В., Шавеля Р.М. від 17 травня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація інженерних підприємств» до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Асоціація інженерних підприємств» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Галицької об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2016 року №0013481200, яким накладено на підприємство штраф в розмірі 6286,40 грн.

На обґрунтування позову послалось на те, що норма абзацу другого пункту 49.20 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК України) дозволяє збільшення граничних строків подання податкової декларації у випадку, якщо кінцева дата її подання припадає на вихідний або святковий день, а тому саме від граничного строку подання податкової декларації (операційного (банківського) дня, що настає за вихідним або святковим днем) розпочинається відлік десяти календарних днів, встановлених пунктом 57.1 статті 57 ПК України, протягом яких платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Суди встановили, що 19 березня 2016 року Товариство подало до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за лютий 2016 року, якою задекларовано до сплати суму податку у розмірі 62945,00 грн.

Згідно з платіжними дорученнями №№ 302, 312 та 301 податкове зобов`язання з ПДВ за лютий 2016 року у сумі 62945,00 грн. Товариство сплатило 31 березня 2016 року.

01 листопада 2016 року Інспекція провела камеральну перевірку податкової звітності Товариства за лютий 2016 року, за результатами якої складено акт №4089/12-01/38369881.

У ході перевірки встановлено, що Товариство несвоєчасно сплатило суму самостійно визначеного податкового зобов`язання з ПДВ (із пропуском строку в 1 день), оскільки строк для сплати зазначеного податкового зобов`язання закінчився 30 березня 2016 року (фактично сума несвоєчасно сплаченого податкового зобов`язання з урахуванням наявної переплати по цьому податку становить 62864,00 грн.); при цьому фактів щодо допущення Товариством порушення строків подання до контролюючого органу податкової декларації за лютий 2016 року в акті перевірки не зафіксовано.

17 листопада 2016 року на підставі зазначеного акта Інспекція прийняла спірне податкове повідомлення-рішення №0013481200 про застосування штрафної фінансової санкції у розмірі 10 % від несвоєчасно сплаченого самостійно визначеного грошового зобов`язання з ПДВ на суму 6286,40 грн.

Товариство не погодилось із рішенням Інспекції і звернулось до суду із цим позовом.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, позовні вимоги задоволено; скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що граничним строком подання податкової декларації з ПДВ за лютий 2016 року є операційний (банківський) день, що настає за вихідним - 21 березня 2016 року (понеділок). У зв`язку з вищезазначеним останній день десятиденного строку для сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання за такою податковою декларацією припадав на 31 березня 2016 року, а тому Товариство, сплачуючи 31 березня 2016 року суму самостійно визначеного грошового зобов`язання з ПДВ, діяло в межах строків, встановлених пунктом 57.1 статті 57 ПК України.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Із доводів касаційної скарги вбачається, що Інспекція по суті не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій і на обґрунтування цього посилається на норми ПК України, які врегульовують порядок реєстрації податкових накладних та оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному або судовому порядку. Інших доводів, зокрема, стосовно мотивів, які покладені в основу рішень судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга не містить.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, з огляду на таке.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

У відповідності до статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, зокрема, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з пунктом 49.20 статті 49 ПК України якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас вказана норма не містить посилання конкретно на підпункт 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України щодо визначення строків подання податкової декларації, а містить лише загальне поняття - «граничний строк, передбачений цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом».

Натомість пункт 49.20 статті 49 ПК України чітко визначає, що якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

У вказаному пункті статті 49 ПК України немає поняття «переноситься», а вжито термін «вважається», що не допускає жодних двозначних трактувань.

Як визначено у статті 5 Європейської конвенції про обчислення строків (ETS №76) від 16 травня 1972 року, підписаною державами - членами Ради Європи, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо dies ad quem (для цілей цієї Конвенції термін dies ad quem означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.

При цьому пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й основним засадам податкового права, проголошеним у статті 4 ПК України.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що у разі якщо останній день строку подання податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України, припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Тому початок перебігу встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК України десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов`язання пов`язаний саме із таким робочим днем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 09 червня 2015 року (справа №21-18а15).

Оскільки останній день строку подання Товариством податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України, припав на вихідний день (20 березня 2016 року - неділя), граничним строком подання такої декларації є операційний (банківський) день, що настає за вихідним днем - 21 березня 2016 року (понеділок), і саме від цієї дати розпочинається відлік десятиденного строку сплати узгодженого зобов`язання відповідним платником.

Враховуючи те, що податкове зобов`язання з ПДВ було сплачено Товариством

31 березня 2016 року, тобто в межах строку, встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК України, у контролюючого органу не було підстав для застосування до Товариства штрафної (фінансової) санкції за несвоєчасність сплати суми самостійно визначеного податкового зобов`язання з ПДВ за відповідний період.

За наведеного висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, про недопущення позивачем порушення правил сплати (перерахування) податку ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права.

Окрім того слід зазначити, що у даному випадку відповідач, здійснюючи дослідження питань своєчасності сплати позивачем узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання, вийшов за межі предмету камеральної перевірки, адже до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, положення якого набрали чинності з 01 січня 2017 року, такі питання могли бути предметом лише документальної перевірки, якій властиві інші ознаки в залежності від виду такої (виїзна, невиїзна, планова, позапланова).

Доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, зводяться лише до цитування відповідних норм ПК України, що регламентують порядок реєстрації податкових накладних та оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному або судовому порядку, тобто регулюють відносини, які не є предметом розгляду у даному спорі.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року - без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду