ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа №475/164/17

адміністративне провадження №К/9901/45208/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Чиркіна С. М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 475/164/17

за позовом ОСОБА_1

до Вознесенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області

про визнання протиправною бездіяльність,

за касаційною скаргою Вознесенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області

на постанову Доманівського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року (у складі головуючого судді Єгорової Н. І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Яковлєва О. В., суддів Федусика А. Г., Танасогло Т. М. ),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому заявлено вимоги Вознесенському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Миколаївської області, а саме: визнання протиправними дії щодо відмови у призначенні пенсії за віком; зобов'язання призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Доманівського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії відповідача щодо неможливості призначення пенсії позивачу через відсутність місця реєстрації в Україні, є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 07 серпня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №475/164/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 27 вересня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №475/164/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 вересня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_2 1941 р. н. проживав на території Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області до виїзду на постійне місце проживання в Державу Ізраїль 04 січня 2001 року.

Згідно записам у трудовій книжці позивач має понад 34 роки загального трудового стажу.

При цьому, у 2001 році позивач виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль та на момент звернення із заявою про призначення пенсії проживав у Державі Ізраїль.

В свою чергу, 22 листопада 2016 року представник позивача за довіреністю звернувся до УПФ України в Доманівському районі, від імені позивача, із заявою про призначення пенсії за віком, додавши документи на підтвердження права на пенсію.

Проте, 28 листопада 2016 року листом УПФ України в Доманівському районі Миколаївської області № 3631/02 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, посилаючись на відсутність правових підстав для призначення пенсії, оскільки останній не має реєстрації на території України.

Не погоджуючись з отриманою відмовою позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Крім того відповідач зазначає, що проекту закону про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та нових законодавчих актів на сьогодні не прийнято, а питання щодо врегулювання призначення пенсії особам, що виїхали на постійне місце проживання до іншої держави, з якою не укладено двостороннього договору залишається не вирішеним, правові підстави для призначення пенсії за віком, як пенсіонеру, який мешкає за кордоном, відсутні.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV та досягли встановленого пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Пунктом 2.9 вказаного Порядку встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно із частиною 2 статті Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", став висновок пенсійного органу про відсутність у позивача документів, що підтверджують реєстрацію позивача в Україні, так як останній, починаючи з 2001 року проживає в Державі Ізраїль.

В даному випадку, колегія суддів вважає, що право громадянина на одержання та призначення йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, так як відповідно до конституційних принципів України, право на пенсійне забезпечення гарантується, незалежно від того де проживає така особа.

При цьому суд звертає увагу на позицію Конституційного Суду України із зазначеного питання, так у пункті 3 Рішення № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

Крім того, особам надано право на звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії через своїх представників.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач досягнув встановленого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку і має необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, так як у позивача наявне право на отримання пенсії по віку.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною в постановах від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15, від 19 травня 2015 року у справі №21-168а15, а також Верховного Суду у постановах від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 766/1519/17 та від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а та від 12 вересня 2019 року у справі №653/643/17.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року зазначено, що право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Колегія суддів у цій справі враховує, що право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur); держава не може відмовитися від виконання свого зобов'язання, посилаючись не підстави, які визнано незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur). Зазначені підходи застосовані ЄСПЛ, зокрема, у рішенні Paradiso and Campanelli v Italy ( № 25358/12), Sidabras and Others v. Lithuania ( № 50421/08), Ioannou v Turkey ( № 18364/91), Schenk v. Switzerland ( № 10862/84), Strцmblad v. Sweden ( № 3684/07).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вознесенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області залишити без задоволення.

Постанову Доманівського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

С. М. Чиркін