Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2018 року

Київ

справа №813/3782/17

адміністративне провадження №К/9901/50347/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Львівській області

на постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2017 (суддя - Кухар Н.А.)

та Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 (судді - Хобор Р.Б., Іщук Л.П., Попко Я.С.)

у справі №813/3782/17

за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області

до Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області (далі - Відділення Фонду) звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДФС) від 09.10.2017.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДФС дійшла помилкового висновку про порушення позивачем вимог Податкового Кодексу України щодо своєчасності сплати податку на доходи фізичних.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДФС від 09.10.2017 №0172561316 та №0172521316.

Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову невірно оцінивши обставини справи та залучені до матеріалів справи докази

У своєму відзиві на касаційну скаргу позивач вважає судові рішення законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2014 по 06.09.2017 ДФС складено акт від 19.12.2016, в якому викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем:

-п.54.2 ст.54, п.57.1 ст.57,пп 168.1.2, пп 168.1.5, п.168.1 ст.168, абзацу «а» 171.2 ст.171, аб. «а» п.176.2 ст. 176 ПК України в частині несплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету в липні 2017 року в сумі 25 120,61 грн. та несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб за квітень 2015 сумі 360,0 грн., квітень2016 -18634,77 грн. травень 2016 -10070,61 грн., червень 2016 - 11670,61 грн., липень 2016 - 9962,94 грн., серпень 2016 -18310,61 грн., вересень 2016 -18034,49 грн., жовтень 2016 - 10649,79 грн., грудень 2016 -13925,78 грн., січень 2017 -16551,69 грн., лютий 2017 - 16460,61 грн., квітень 2017 -14442,04 грн., травень 2017 -10048,99 грн.;

- абз. «б» п.176,2 ст.176 розділу ІУ ПК України та розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р №4 в частині подання з порушенням встановлених вимог Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ за ІІ-ІV квартали 2016 року та І-ІІІ квартали 2017 року.

На цій підставі відповідачем 09.10.2017 прийнято податкові повідомлення - рішення:

- № 0172521316, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб 167 521,49 грн., з яких 25 120, 61 грн. за податковим зобов'язанням, 14 505, 21 грн. - за штрафними санкціями, 895, 67 - пеня;

- № 0172561316, яким застосовано штрафні санкції у сумі 510 грн.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

Оцінивши дії позивача як податкового агента, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку та правильно застосувавши норми матеріального права що регламентують спірні правовідносини, зокрема, статей 54,57,168,171, 176 Податкового Кодексу України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову.

При цьому судами попередніх інстанцій належним чином було враховано ту обставину, що з наданих під час розгляду справи в суді доказів вбачається, що Відділення Фонду відповідними платіжними дорученнями від 17 серпня 2015 року та від 28 квітня 2016 року своєчасно здійснило перерахування податку на доходи фізичних осіб утриманого із заробітної плати працівників позивача. Проте, через допущену помилку при оформленні реквізитів платіжного доручення, вказані кошти було зараховано на іншій рахунок, а після того, як помилку було виявлено, на підставі звернення позивача, кошти було перераховано на відповідний розрахунковий рахунок.

Верховним Судом сформовано правову позицію щодо відповідальності податкового агента, який не забезпечив своєчасного перерахування податкового зобов'язання через помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні.

Так, в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №815/2405/16 зазначено, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій. Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16.06.2015 у справі 21-377а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо сплати платником податку узгодженого податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк, проте з помилковим зазначенням коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні, такий платник податку не вважається, що пропустив строк сплати податку, у зв'язку з чим нарахування грошового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення є протиправним.

Враховуючи викладене колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості заявленого адміністративного позову.

Касаційна скарга ДФС не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права, які регламентують спірні правовідносини та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2017 та Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова