Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року

Київ

справа №816/4830/15

адміністративне провадження №К/9901/26381/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргуГадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року (суддя С.С. Бойко)та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року (колегія у складі суддів: В.Б. Русанова, Л.В. Курило, О.В. Присяжнюк)у справі № 816/4830/15за позовомОСОБА_2доГадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 26 червня 2015 року №810-17, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000 грн.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю податкового повідомлення-рішення, оскільки застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році. При цьому вказується на факт викрадення її автомобіля у жовтні 2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2015 року №810-17.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що автомобіль позивача не може бути об'єктом оподаткування транспортним податком, адже фактично не перебуває у власності позивача, оскільки у останнього відсутня визначальна складова права власності - володіння майном.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що транспортний засіб позивача відповідає визначенню об'єкта оподаткування в розумінні статті 267 Податкового кодексу України. Крім того, податковий орган відзначає, що безвідносно до того, що такий автомобіль був викрадений, автомобіль обліковується у власності позивача, а відтак останній зобов'язаний сплачувати транспортний податок.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за позивачем у встановленому законом порядку зареєстровано легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200, 2012 року випуску, з об'ємом двигуна 4461 см3.

26 червня 2015 року податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 810-17, яким визначено податкове зобов'язання за платежем: «Транспортний податок з фізичних осіб, 18011000» в розмірі 25000,00 грн.

З жовтня 2012 року легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 викрадено та перебуває в розшуку. За фактом незаконного заволодіння зазначеним транспортним засобом СВ Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області порушено кримінальну справу № 123230562 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, що підтверджується карткою угону, довідкою слідчого.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Таким чином, транспортний податок мав справлятися не раніше 2016 року.

Вказане підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються.

Отже, беручи до уваги саме наведені вище обставини, Суд приходить до висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року.

Як наслідок суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що у даній справі підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення є втрата позивачем права користування автомобілем у зв'язку з його викраденням, оскільки даний автомобіль зареєстрований за позивачем, а відповідно до пункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Тобто, законодавець чітко визначив, що платником транспортного податку є особа, за якою зареєстровано транспортний засіб.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції вбачає законні підстави погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, проте з інших підстав та мотивів.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області задовольнити частково.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду