Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року

Київ

справа №813/23/14

адміністративне провадження №К/9901/4446/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Брильовського Р.М. від 06 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Святецького В.В., суддів: Довгополова О.М., Гудима Л.Я. від 23 вересня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізол» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мізол» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано на безпідставність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення, оскільки ТОВ «Мізол» сформовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість по реалізованих товарах ТОВ «ОМФЛ» відповідно до вимог податкового законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 13 грудня 2013 року №0002852210/9202.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операції з придбання у позивача товарів його контрагентом ТОВ «ОМФЛ» мали реальний характер, а тому позивач правомірно відніс до складу податкових зобов'язань суми податку на додану вартість за наслідками їх здійснення.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій не дослідили питання щодо руху активів за результатами господарських правовідносин з продажу товару позивачем його контрагенту ТОВ «ОМФЛ», а також не звернули увагу на відсутність товарно-транспортної документації, якою має засвідчуватись факт здійснення транспортування товарів від постачальника на адресу покупця. Крім того, скаржник зазначає про неможливість отриманням ТОВ «ОМФЛ» товару з урахуванням часу та його місцезнаходження, а саме у філіях ТОВ «Мізол», які, в свою чергу, знаходяться в різних містах, а також вказує на те, що видаткові накладні не містять відомостей ким саме здійснювалося отримання товару, оскільки засвідчені лише підписом невідомих осіб.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Мізол» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року відповідачем складено акт від 29 листопада 2013 року №2498/22-10/33895476, яким встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 072 081, 00 грн., в тому числі за жовтень 2012 року на суму 1 069 057, 00 грн., за грудень 2012 року на суму 3 024, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року № 0002852210/9202, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 1 072 081, 00 грн. за основним платежем та 536 040, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Прийняття спірного податкового повідомлення-рішення обґрунтовується відповідачем неможливістю реального здійснення ТОВ «Мізол» господарських операцій з ТОВ «ОМФЛ» з урахуванням часу, місця знаходження товару або обсягу матеріальних ресурсів.

Згідно із підпунктом «а» частини першої статті 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до частини першої статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За змістом частини першої статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Встановлено, що 27 серпня 2012 року між ТОВ «Мізол» (продавець) та ТОВ «ОМФЛ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №2708/12-1, згідно із умовами якого ТОВ «Мізол» зобов'язалось протягом дії даного договору передати ТОВ «ОМФЛ» товар окремими партіями за цінами, в асортименті (по номенклатурі) і в кількості, що узгоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

На виконання умов договору позивачем виписані податкові накладні, які включені до єдиного реєстру податкових накладних, та видаткові накладні, що підтверджують фактичний рух товарно-матеріальних цінностей.

За результатами вказаних операцій з продажу товарів ТОВ «Мізол» визначило розмір зобов'язання з податку на додану вартість 1 069 057, 64 грн. за жовтень 2012 року та 3 024, 04 грн. за грудень 2012 року, що підтверджується розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) до звітних декларацій із податку на додану вартість.

Таким чином, посилання скаржника на недослідження судами попередніх інстанцій руху активів за результатами здійснення відповідних господарських операцій є безпідставним.

Крім того, відповідачем не заперечується факт надходження оплати від ТОВ «ОМФЛ» за жовтень, грудень 2012 року в розмірі 6 432 486, 00 грн., в тому числі ПДВ 1 072 081, 00 грн., про що ним зазначається також в касаційній скарзі з посиланням на акт перевірки, в якому вказується на дослідження в ході її проведення даних бухгалтерського обліку та картки рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками».

Що ж до вказівок на отримання товару одним днем з філій ТОВ «Мізол», які знаходяться в різних містах, то судами встановлено, що накладні сформовані позивачем за допомогою програмного забезпечення на підставі даних «клієнт-банку» за оплаченими рахунками в автоматичному режимі.

Таким чином, у зв'язку із формуванням первинних документів в автоматичному режимі, у частині накладних, які виписані різними філіями одними датами, міститься підпис однієї особи - представника покупця. Передача ж товару здійснювалася протягом декількох днів із дати складання видаткової накладної. За таких обставин, спростовуються доводи податкового органу щодо відсутності реального здійснення поставки товарів з урахуванням часу, місця знаходження товару.

Посилання ж у касаційній скарзі на реалізацію товару невстановленим особам з огляду на те, що накладні на отримання товару містять лише підписи невідомих осіб, не є прийнятними, адже, як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачем, товар був отриманий безпосередньо директором контрагента.

Крім того, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності товарно-транспортних накладних, за встановлених під час розгляду справи умов передачі товарно-матеріальних цінностей позивачу, обставин їх переміщення та доставки, які не потребували оформлення товарно-транспортної документації, а також відсутність інших об'єктивних та підтверджених даних про фактичне нездійснення спірних операцій не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, не свідчать про невиконання сторонами угоди свої зобов'язань.

При цьому судами правомірно не прийнято до уваги результати податкового контролю ТОВ «ОМФЛ» у вигляді акта про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки відсутність контрагента за місцем знаходження при фактичному здійсненні господарських операцій не впливає на податкові зобов'язання позивача.

Отже, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів податкового органу щодо порушень вимог податкового законодавства позивачем.

В свою чергу, мотиви касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права зводяться лише до переоцінки обставин у справі та не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на основі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі № 813/23/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду