Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2019 року

Київ

справа №813/1417/16

адміністративне провадження №К/9901/26039/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року (Суддя: Мартинюк В.Я.),

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року (Судді: Каралюс В.М., Затолочний В.С., Матковська З.М.),

у справі № 813/1417/16

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

до Державного підприємства "Підприємство Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№30)"

про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - позивач, ДПІ у Шевченківському районі) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства «Підприємство Личаківської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30» (далі - відповідач, ДП «Підприємство Личаківської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області №30») про стягнення заборгованості з рахунків у банках в розмірі 98 475 грн. 48 коп.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України 287 (двісті вісімдесят сім) грн. 00 коп. податкового боргу зі сплати частини чистого прибутку (доходу). В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив суд скасувати судові рішення і прийняти нове, яким задовольнити позов повністю.

Доводи ОДПІ зводяться до того, що ДПІ правомірно здійснювало перерозподіл коштів, якими погашалися поточні податкові платежі на оплату податкового боргу, що виник раніше згідно з черговістю його виникнення. Відтак, є усі правові підстави для стягнення податкової заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 98 475,48 грн.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, як безпідставну. Доводи відповідача зводяться до того, що він вчасно сплатив суму податкового боргу з ПДВ по напряму сплати платежів та за визначені ним періоди, тому немає підстав для зарахування цих сум в рахунок попереднього боргу.

В частині стягнення з відповідача грошового зобов'язання з чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань) в розмірі 287 грн відповідач рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржив.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, податковий борг відповідача становить 98 475 грн. 48 коп, та включає заборгованість:

- по сплаті грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 98188 грн. 48 коп., що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість за червень 2015 року на суму 1080 грн. 00 коп., за липень 2015 року на суму 7541 грн. 00 коп., за серпень 2015 року на суму 1295 грн. 00 коп., за вересень 2015 року на суму 4396 грн. 00 коп., за жовтень 2015 року на суму 15718 грн. 00 коп., за листопад 2015 року на суму 9419 грн. 00 коп., за грудень 2015 року на суму 23740 грн. 00 коп., за січень 2016 року на суму 3683 грн. 00 коп., за лютий 2016 року на суму 10208 грн. 00 коп., уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2015 року на суму 7836 грн. 00 коп. Та нарахованої пені в розмірі 66 955 грн. 28 коп.

- по сплаті грошового зобов'язання з чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету в розмірі 287 грн. 00 коп.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а також у відзиві на касаційну скаргу позивача, Товариство наголошує про своєчасне і в повному обсязі перерахування до бюджету сум узгоджених податкових зобов'язань з електронного рахунку в системі електронного адміністрування, а також на відсутності права позивача перерахувати ці кошти з електронного рахунку в рахунок погашення сум податкового боргу у порядку календарної черговості його виникнення.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції посилались на те, що кошти, спрямовані на сплату ПДВ, перераховані з електронного рахунку безпідставно зараховані Державною фіскальною службою в рахунок погашення сум податкового боргу у порядку календарної черговості його виникнення, оскільки з врахуванням п.200-1.5 та абз. п. 200-1.6 ст.200-1 ПК України кошти з електронного рахунку перераховуються, в рахунок погашення податкових зобов'язань за звітний період, а не в погашення податкового боргу за минулі періоди. З урахуванням викладеного суди дійшли висновку, що не підлягає стягненню також і пеня, яка була визначена контролюючим органом у зв'язку з безпідставним погашенням податкового боргу не за звітні періоди.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Спірним питанням даної справи є правомірність перерахування сплачених відповідачем коштів (з ПДВ) з електронного рахунку в рахунок погашення сум податкового боргу у порядку календарної черговості його виникнення.

З приводу викладеного суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 87.9 ст. 87 ПК, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Отже обов'язок податкового органу зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, який встановлений пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

Крім того, згідно абзацу сьомого пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що джерелом погашення податкового боргу з податку на додану вартість можуть бути кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 805/4337/16-а (К/9901/337/17).

Крім того, суд звертає увагу, що Товариством не оскаржувались дії податкового органу щодо неправомірного, на його думку, перерахування з електронного рахунку коштів в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість, що обліковується відповідно до інтегрованої картки платника податків.

Суд також погоджується з правомірністю нарахування позивачем пені на суму податкового боргу, оскільки передбачена статтею 129 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді пені застосовується в силу самого факту сплати податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Проте, суд касаційної інстанції звертає увагу, що судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінку правильності визначеної позивачем до стягнення з відповідача суми ПДВ у розмірі 98 188,48 грн з врахуванням наявних в матеріалах справи доказів, зокрема платіжних доручень про сплату боргу. Як і не встановлено за який період враховані сплачені суми як погашення податкового боргу, та чи не були за цей періоди суми сплачені відповідачем раніше. Матеріали справи містять тільки розрахунок податкового боргу, наданий позивачем при зверненні з позовом, відповідно до якого сума ПДВ складає 31 233,20 грн, яка не є тотожній сумі, визначеній та розрахованій позивачем в позові до стягнення за періоди з червня 2015 року по лютий 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом з тим, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд першої інстанції не позбавлений можливості витребувати докази за власною ініціативою на підтвердження обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що суди допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі № 813/1417/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. Васильєва Судді: (підпис) С.С. Пасічник підпис) В.П. Юрченко