Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 лютого 2019 року

Київ

справа №809/727/18

адміністративне провадження №К/9901/65131/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2018 (суддя Григорук О.Б.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018 (судді Качмар В.Я., Богаченко С.І., Онишкевич Т.В.)

у справі № 809/727/18

за позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

до Приватного підприємства «Скол», Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області

про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна що перебуває у податковій заставі та скасування постанови про арешт майна, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року Головне управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - позивач, ГУ ДФС в Івано-Франківській області) звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства «Скол» та Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з позовною заявою, в якій просив надати ГУ ДФС в Івано-Франківській області дозвіл на погашення суми податкового боргу за рахунок майна Приватно підприємства «Скол», що перебуває у податковій заставі, скасувати постанову Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про арешт майна ПП «Скол».

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2018, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018, позовну заяву повернуто позивачу. Підставою для повернення позовної заяви слугували положення пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України згідно яких позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказує, що судами попередніх інстанцій не досліджено всіх обставин справи та порушено право позивача на доступ до суду, яке гарантоване Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Доводи касаційної скарги не містять обґрунтування порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині неможливості об'єднання позовних вимог

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

За правилом пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Частиною 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Судами встановлено, що підставою для звернення до суду з позовними вимога про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна що перебуває у податковій заставі, стали обставини невиконання рішень суду у справах № 809/3116/13-а та № 809/1456/16 щодо стягнення з ПП «Скол» податкового боргу.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що вимоги про надання ГУ ДФС в Івано-Франківській області дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна Приватно підприємства «Скол», що перебуває у податкові заставі та скасування постанови Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про арешт майна ПП «Скол» не пов'язані між собою однаковими підставами виникнення, не є основними та похідними вимогами, оскільки задоволення однієї вимоги не породжує наслідків щодо задоволення іншої вимоги.

Крім того, підтримуючи позицію суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що з матеріалів справи видно, що оскільки заходи щодо стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих ПП, які вчинялись ГУДФС на підставі постанов Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2013 року та 12 грудня 2016 року у справах № 809/3116/13-а, № 809/1456/16 відповідно не дали результатів, контролюючий орган у порядку передбаченому статтею 95 Податкового кодексу України скористався правом на звернення до суду із вимогою про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна ПП, що перебуває у податковій заставі. Крім того, разом із вказаною вимогою ГУДФС також просило скасувати постанову ВДВС про арешт майна підприємства. При цьому, у зазначеному позові не вказано, з яких підстав та яка саме постанова ВДВС судом має бути скасована. Так згідно, довідки про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження від 16.04.2018 та змісту позову позивач наголошує на тому, що постанов про арешт майна боржника було декілька від 09.01.2013, 17.05.2013, 23.07.2013 та 15.08.2013. Разом з тим, будь-яких обґрунтувань стосовно того, що стало підставою винесення зазначених постанов та може бути причиною їх скасування ГУДФС не наведено .

Разом з тим, в межах доводів касаційної скарги скаржником не спростовано таких висновків судів попередніх інстанцій та не наведено обґрунтування протилежного. Касаційну скаргу обґрунтовано виключно порушенням права позивача на доступ до суду.

При цьому, такий довід касаційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з такого.

Встановлені процесуальним законом правила для оформлення позовних заяв, недотримання яких можуть слугувати підставою, зокрема, для повернення позовної заяви чи залишення позовної заяви без руху, не можуть вважатися порушенням права особи на доступ до суду. При цьому, судам необхідно враховувати, що надмірно формальне трактування процесуального законодавства не повинно обмежувати чи зменшувати право особи на доступ до суду. Разом з тим, сторони у справі повинні намагатися належним чином користуватися наданими їм процесуальними правами і дотримуватися процесуальних обов'язків. Процесуальне право суду на повернення позовної заяви, за наявності підстав для цього, у випадку недотримання правил об'єднання позовних вимог, не обмежує право особи на звернення до суду та не позбавляє права на звернення до суду повторно в порядку, встановленому законом.

Крім того, посилання податкової, як суб'єкта владних повноважень, на обмеження доступу до суду, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судова колегія вважає недоречним, оскільки порушення процесуальних норм саме цим суб'єктом не є підставою звернення до Європейського суду з прав людини (стаття 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018 у справі № 809/727/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. ВасильєваСудді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. Юрченко