Поновлення люстрованої Людмили Демченко на посаді начальника управління ДФС в м. Києві (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2015р. судді: Качур І.А., Данилишин В. М., Келеберда В. І.)

Фабула судового акту: Людмила Демченко тривалий час займала керівні посади в податкових органах, зокрема з червня 2013р. по березень 2014 року була заступником начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва, потім працювала до звільнення 28 жовтня 2015р. на посаді начальника головного управління ДФС України у м. Києві. Відповідно до положень ЗУ «Про очищення влади» підставою її звільнення стала саме перебування Демченко на посаді заступника начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва. Позивач Демченко вважає, що посада, на якій вона працювала у 2013-2014рр., не дає права ДФС звільнити її в порядку,люстрації і оскаржила наказ про своє звільнення до суду.

Суд встановив, що незважаючи на ст. 3 ЗУ «Про очищення влади» відповідно до якої звільненню підлягають особи, які займали посади керівника, заступника керівника в територіальному (регіональному ) органі влади, має місце юридична невизначеність в розумінні територіального (регіонального) органу влади по відношенню до міст, які складаються із декількох районів у порівнянні з містами, які не поділяються на райони (райцентри) і містами обласного підпорядкування.

Оскільки люстраційна норма закону містить юридичну невизначеність, суд застосовує загальний принцип права і вирішує спір на користь звільненої особи, позиція якої полягає у невключенні осіб, які працювали на керівних посадах у районних у місті Києві органах податкової служби, до таких осіб, що підлягають люстрації.

Згадайте новину: Люстрация дала сбой: одиозная налоговичка Людмила Демченко восстановлена судом в должности

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 грудня 2015 року № 826/24605/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А., суддів Данилишина В.М., Келеберди В.І., розглянувши у письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі також - ДФС України, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України (далі також - третя особа), в якому просила визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття наказ ДФС України від 28 жовтня 2015 року № 3484-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління ДФС України в місті Києві, поновити позивача на посаді начальника Головного управління ДФС України в місті Києві з 28 жовтня 2015 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2015 року в даній справі було відкрито провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що до неї на застосовуються визначені Законом України «Про очищення влади» заборони, а тому її протиправно було звільнено з займаної посади на підставі приписів вказаного Закону.

В наданих суду запереченнях ДФС України зазначено про правомірність прийнятого наказу про звільнення позивача з огляду на те, що до ОСОБА_1 мають бути застосовані визначені ч. 3 статті 1 Законом України «Про очищення влади» заборони.

Крім того, письмові пояснення по справі були надані третьою особою. В своїх поясненнях Міністерство юстиції України підтримало висловлену відповідачем позицію про поширення на позивача визначених Законом України «Про очищення влади» заборон.

У судове засідання, призначене на 11 листопада 2015 року, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи представники позивача та відповідача не з'явились.

Водночас, 11 листопада 2015 року на адресу суду надійшли клопотання позивача та відповідача про здійснення розгляду даної справи за їх відсутності, в яких, зокрема, було зазначено прохання сторін проводити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання 11 листопада 2015 року не з'явились представники позивача та відповідача, належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення, що не є перешкодою для розгляду справи, беручи до уваги подані 11 листопада 2015 року сторонами справи клопотання та враховуючи відсутність необхідності заслухати свідка чи експерта, з урахуванням вимог статті 128 КАС України, суд, дослідивши матеріали справи, перейшов до розгляду справи в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2015 року ДФС України було видано наказ № 3484-о «Про звільнення ОСОБА_1», яким позивача 28 жовтня 2015 року звільнено з посади начальника Головного управління ДФС України у м. Києві з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами справи, позивач в період з 17 червня 2013 року по 21 березня 2014 року займала посаду заступника начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві. Саме зазначена обставина стала підставою прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача з займаної посади.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 статті 1 вказаного Закону, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Водночас, згідно з п. 4 ч. 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади», заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 статті 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В контексті наведеного, при розгляді даної справи суд приймає до уваги обставини, встановлені рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2015 року у справі № 752/9073/15-ц.

Так, вказаним рішенням встановлено, що посади, які ОСОБА_1 обіймала в районних державних податкових інспекціях у місті Києві, в тому числі посада заступника начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, не належать до керівних посад (керівника, заступника керівника) територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.

На підставі зазначеного, Голосіївським районним судом міста Києва встановлено відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 передбачених Законом України «Про очищення влади» заборон.

При цьому суд виходив, в тому числі, з того, що системне тлумачення поняття «територіального (регіонального) органу» дає підстави вважати, що під територіальними органами розуміються саме регіональні, тобто ті, повноваження яких поширюються на територію усього регіону.

Водночас, судом було встановлено, що відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів», регіон - територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, а згідно з статтею 1 Закону України «Про засади державної мовної політики», регіон - окрема самоуправна адміністративно-територіальна одиниця, що може складатися з Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села.

На підставі наведеного судом зроблено висновок про те, що райони в місті Києві не можуть розглядатись регіонами в розумінні чинного законодавства України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 14 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Беручи до уваги наведене, з урахуванням імперативних вимог ч. 1 статті 72 КАС України, колегія суддів вважає встановленими та такими, що не потребують доказування, обставини незастосування до ОСОБА_1 заборон, встановлених Законом України «Про очищення влади».

В своїх письмових поясненнях третьою особою було зазначено про те, що вказане судове рішення не має приюдиційного значення для розгляду даної адміністративної справи, оскільки предметом розгляду у справі № 752/9073/15-ц було питання захисту честі, гідності та ділової репутації приватної особи в контексті спростування недостовірної інформації, опублікованої в мережі Інтернет, а ДФС України, як і Міністерство юстиції України, не брали участі в розгляді даної справи.

Колегія суддів критично ставиться до доводів третьої особи з огляду на те, що норми ч. 1 статті 72 КАС України не ставлять приюдиційний характер судового рішення в залежність від предмету розгляду відповідної справи.

Крім того, положення зазначеної процесуальної норми передбачають два окремі випадки, в яких рішення суду в іншій справі матиме приюдиційний характер для вирішення адміністративної справи, а саме, коли в таких справах беруть участь одній й ті самі особи, або коли лише одна особа приймає одночасно участь в обох справах, і щодо неї встановлюються відповідні обставини.

Оскільки ОСОБА_1 приймає участь у даній справі, була позивачем у справі №752/9073/15-ц і саме щодо неї рішенням Голосіївського районного суду міста Києва встановлені обставини незастосування визначених Законом України «Про очищення влади» заборон, суд вважає наведені вище доводи Міністерства юстиції України необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів погоджується з викладеною у зазначеному вище рішенні Голосіївського районного суду міста Києва позицією про те, що посада заступника начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві не належить до керівних посад (керівника, заступника керівника) територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, оскільки вказаний орган не належить до категорії територіальних (регіональних) органів.

При цьому суд враховує, що відповідачем, з посиланням на відповідні докази та положення матеріального права, не було обґрунтовано позицію щодо необхідності іншого тлумачення поняття територіального (регіонального) органу, яке б включало до такої категорії відповідні районні у містах органи влади.

Водночас суд звертає увагу на те, що напряму приписами Закону України «Про очищення влади» чітко не врегульоване розуміння територіального (регіонального) органу влади. Так, тими ж положеннями п. 4 ч. 2 статті 3 Закону передбачається застосування відповідальності до осіб, які займали посади керівника, заступника керівника в територіальному (регіональному) органі влади, в тому числі в органі, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, та окремо зазначено про посади в органах податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Відповідно, має місце юридична невизначеність в питанні включення до розуміння територіального (регіонального) органу влади категорії районних у містах органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідності дотримуватись принципу правової визначеності.

У справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейським судом з прав людини було вказано на те, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях.

Також розуміння правової визначеності в законодавстві було сформульоване Конституційним Судом України у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, в якому зазначається, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування. Така неврегульованість чи відсутність визначеності в діяльності органів державної влади щодо особи, зокрема забезпечення, додержання чи реалізації прав і свобод людини і громадянина, може мати негативні наслідки і призвести до сваволі.

Разом з тим, для вирішення питання зазначеної юридичної невизначеності суд вважає за необхідне застосувати загальний принцип права, за якого у ситуації неоднозначного тлумачення правових норм у відносинах, що склались між приватною особою та суб'єктом владних повноважень, їх застосування має здійснюватись на користь такої особи, в даному випадку - на користь ОСОБА_1, що додатково свідчить про правомірність позиції щодо невключення районних у місті Києві органів, що забезпечують формування та реалізують державну податкову та/або митну політику, в тому числі Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, до категорії територіальних (регіональних) органів влади, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Враховуючи все зазначене вище, оскільки підставою прийняття оскаржуваного наказу № 3484-о від 28 жовтня 2015 року була неправомірно встановлена відповідачем необхідність застосування щодо ОСОБА_1 визначених Законом України «Про очищення влади» заборон, зазначений наказ визнається судом незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з приписами статті 235 Кодексу законі про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Беручи до уваги зазначені приписи законодавства та встановлену судом незаконність наказу відповідача про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління ДФС України у м. Києві, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про поновлення позивача на вказаній посаді з дня її незаконного звільнення, а саме з 28 жовтня 2015 року.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи, що дана справа належить до категорії адміністративних справ, передбачених наведеною процесуальною нормою, дана постанова підлягає негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді начальника Головного управління ДФС України у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 128, 158-163, 256 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття наказ Державної фіскальної служби України від 28 жовтня 2015 року № 3484-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві.

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1; 02002, АДРЕСА_1) на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві з 28 жовтня 2015 року.

Звернути постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1; 02002, АДРЕСА_1) на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві з 28 жовтня 2015 року.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.М. Данилишин

В.І. Келеберда