Під злісним ухиленням від сплати аліментів слід розуміти такі дії боржника, які спрямовані саме на невиконання рішення суду, якщо вони призвели до виникнення заборгованості у сумі за три місяці (ВС ККС, справа №191/4386/19 від 15.11.2022 р.)

Фабула судового акту: За вироком суду особу визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 1 ст. 164 КК (злісне ухилення від сплати аліментів) у зв`язку з недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення. Кримінальне провадження закрито. Апеляційний суд вказане рішення залишив без змін. Суди встановили, що в боржника по аліментам в період із січня 2014 року до 13 червня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 48 150,71 грн, що сукупно перевищує суму виплат за три місяці відповідних платежів. Але він два рази перераховував кошти через пошту і - на думку суду - не знав про те що аліменти не сплачуються через бездіяльність бухгалтерії місця де працював.

Суд першої інстанції вважав, що невиконання судового рішення про стягнення аліментів відбувалося не у зв`язку зі злісним ухиленням обвинуваченого від сплати аліментів, а у зв`язку з неналежним ставленням працівників виконавчої служби, а також бухгалтерії підприємства за місцем роботи обвинуваченого до своїх обов`язків. Суд першої інстанції зазначив, що докази не підтверджують тривалого і наполегливого ухилення від виконання цього обов`язку, прямої відмови від сплати аліментів чи вчинення будь-яких дій з метою уникнути утримань за виконавчим листом. Доводи обвинувачення про наявність заборгованості зі сплати аліментів не можуть слугувати достатніми для висновку про наявність складу кримінального правопорушення, оскільки фабулою ч. 1 ст. 164 КК передбачено кримінальну відповідальність не за наявність чи допущення виникнення такої заборгованості, а саме за бездіяльність, яка полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів)- вказав суд.

ВС ККС, розглядаючи касаційну скаргу вказав на недостатнє дослідження судами попередніх інстанцій доказів - і справу направив на новий розгляд. ВС ККС пояснив:

Відповідальність за ст. 164 КК настає у разі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні.

Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти такі дії боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування заробітку (доходу), зміна місця роботи чи місця проживання без повідомлення державного чи приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що складається із сум виплат за три місяці відповідних платежів.

Злісне невиконання особою свого обов`язку зі сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей не може виправдовуватися недоліками у роботі державних виконавців (постанова від 19 серпня 2021 року, справа № 175/3922/19; постанова від 24 липня 2018 року, справа № 221/2222/16-к).

Отже у цій справі: Апеляційний суд не спростував доводів прокурора і представника потерпілої та не обґрунтував свого рішення належним чином, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про правильність вироку суду першої інстанції та необхідність залишення вироку без змін, а апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої без задоволення. Під час нового апеляційного розгляду ВС зобов’язала суд все ж таки врахувати зазначені вище недосліджені обставини справи та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Аналізуйте судовий акт: ВИРОК: Виключно ЗЛІСНЕ ухилення є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності батька за несплату аліментів за ст. 164 КК України(ККС/ВС у справі № 175/3922/19 від 19.08.2021);

Для стягнення заборгованості з аліментів стягувач вправі як оскаржувати дії державного виконавця, так і пред'являти окремий позов на загальних підставах (ВС КЦС справа №682/1277/20 від 26.01.2022 р.);

Обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання дитини з саме з цим із батьків (ВС КЦС, справа №188/1029/19 від 22.11.2022 р.);

Стійке погіршення стану здоров`я дитини може бути підставою для зміни раніше визначеного судом розміру аліментів на її утримання (ВС КЦС, справа №128/2206/21 від 23.11.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 191/4386/19

провадження № 51-462км22

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_9,

суддів ОСОБА_10, ОСОБА_11,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_12,

прокурора ОСОБА_13,

виправданого ОСОБА_1 ,

захисника ОСОБА_14 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019040390000916, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 1 ст. 164 КК у зв`язку з недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення, а кримінальне провадження закрито.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2007 року ОСОБА_1 зобов`язано сплачувати кошти (аліменти) на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 15 січня 2007 року. Однак ОСОБА_1 , знаючи про свій обов`язок щодо сплати аліментів, ігноруючи рішення суду та ухиляючись від його виконання, починаючи з січня 2014 року не сплачував аліментів, унаслідок чого порушив та продовжував порушувати право дитини на повноцінне життя і всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток. ОСОБА_1 , маючи офіційне місце роботи та постійне джерело доходів, а також після звільнення з організації свої доходи від тимчасових заробітків не декларував, про суми заробітку та джерела доходів державного виконавця не повідомляв і з доходів гроші на утримання дитини (аліменти) не сплачував, будь-якої іншої допомоги дитині не надавав, тобто добровільно рішення суду не виконував, на попереджувальні листи Синельниківського МР ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області про необхідність погашення заборгованості та сплачувати аліменти не реагував, у результаті чого в нього в період із січня 2014 року до 13 червня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 48 150,71 грн, що сукупно перевищує суму виплат за три місяці відповідних платежів.

За вказаним формулюванням обвинувачення, викладеного органом досудового розслідування, дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 164 КК якзлісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону,невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), відхиливши доводи апеляційних скарг сторони обвинувачення та представника потерпілої, належним чином не мотивував свого рішення і не дав правової оцінки документам виконавчого провадження, а саме підпискам ОСОБА_1 від 10 жовтня 2014 року та 28 серпня 2016 року, з яких видно, що останньому роз`яснено та він попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 164 КК і зобов`язувався повідомляти державного виконавця про зміну місця проживання і роботи. На думку прокурора, висновки апеляційного суду про необізнаність обвинуваченого щодо неотримання потерпілою стороною аліментів спростовуються наявними у кримінальному провадженні квитанціями про перерахування ОСОБА_1 особисто в липні 2014 року та в серпні 2016 року коштів через засоби поштового зв`язку ОСОБА_2 . Прокурор зазначає, що під час перевірки в апеляційному порядку кримінального провадження суд апеляційної інстанції не врахував та не дав належної оцінки в частині прийняття або відхилення доказів обвинувачення.

У запереченні захисник ОСОБА_15 просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора, просив скасувати рішення апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_15 просила касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Виправданий ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

За приписами ст. 370 цього Кодексусудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.

Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.

Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на нього певний обов`язок щодо дослідження обставин й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Проте указаних вимог законупід час розгляду цього кримінального провадження апеляційним судом дотримано не було.

Як видно зі змісту вироку, суд першої інстанції вважав, що невиконання судового рішення про стягнення аліментів відбувалося не у зв`язку зі злісним ухиленням обвинуваченого від сплати аліментів, а у зв`язку з неналежним ставленням працівників виконавчої служби, а також бухгалтерії підприємства за місцем роботи обвинуваченого до своїх обов`язків.

Суд першої інстанції зазначив, що обвинувальний акт не містить відомостей про час, місце, конкретизований спосіб та інші достовірні обставини вчинення кримінального правопорушення, досліджені судом докази не доведять того, що обвинуваченого було попереджено про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів до 29 серпня 2016 року, не підтверджують тривалого і наполегливого ухилення від виконання цього обов`язку, прямої відмови від сплати аліментів чи вчинення будь-яких дій з метою уникнути утримань за виконавчим листом.

Місцевий суд зауважив, що доводи обвинувачення про наявність заборгованості зі сплати аліментів не можуть слугувати достатніми для висновку про наявність складу кримінального правопорушення, оскільки фабулою ч. 1 ст. 164 КК передбачено кримінальну відповідальність не за наявність чи допущення виникнення такої заборгованості, а саме за бездіяльність, яка полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

Прокурор та представник потерпілої - адвокат ОСОБА_16, не погодившись із вироком місцевого суду стосовно ОСОБА_1 ,подали апеляційні скарги. Зокрема, прокурор, мотивуючи свою позицію щодо незаконності оскарженого судового рішення, зазначав, що висновки суду першої інстанції про недоведеність винуватості виправданого у вчиненні інкримінованого йому злочину не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджував, що, виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, суд не врахував обізнаності обвинуваченого про наявність рішення суду стосовно стягнення з нього аліментів та обов`язку виконувати це рішення суду, оскільки він був належним чином повідомлений державним виконавцем про необхідність сплати аліментів та наслідки ухилення від їх сплати під розписку. Дослідженими судом доказами підтверджується, що обвинувачений працював, отримував доходи і мав змогу сплачувати аліменти та жодних причин, які б свідчили про поважність чи вимушеність їх несплати, не існувало. При цьому прокурор наголошував, що висновки суду про відсутність в діях складу правопорушення через бездіяльність виконавчої служби не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. На переконання прокурора, виконавча служба виконувала свої обов`язки належним чином і, направляючи виконавчі листи за адресою місця проживання обвинуваченого, діяла відповідно до наявного в неї судового рішення, але обвинувачений, постійно змінюючи місце проживання, не виконав обов`язку щодо повідомлення про його зміну.

Представник потерпілої також вважав, що вирок суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Зокрема, послався на те, що, незважаючи на встановлені судом недоліки роботи державного виконавця, ОСОБА_4 у судовому засіданні підтвердив, що він був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 164 КК. Представник потерпілої не погодився з відсутністю в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК, оскільки ОСОБА_1 фактично визнав, що не бажав працювати, пояснивши в суді, що потерпіла запропонувала йому працевлаштування на своєму підприємстві, але він відмовився.

Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи прокурора та представника потерпілої - адвоката ОСОБА_16, залишаючи без змін оскаржений вирок, фактично послався на ті ж обставини, на які вказував суд першої інстанції. При цьому не надав їм оцінки з урахуванням доводів, викладених в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілої, зокрема тих, що стосувалися відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення через бездіяльність виконавчої служби.

Відповідальність за ст. 164 КК настає у разі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні.

Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти такі дії боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування заробітку (доходу), зміна місця роботи чи місця проживання без повідомлення державного чи приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що складається із сум виплат за три місяці відповідних платежів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував, що за рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2007 року він зобов`язаний сплачувати кошти (аліменти) на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 .

На підставі виконавчого листа № 2-420/2007, виданого Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області 14 лютого 2007 року, державний виконавець відкрив виконавче провадження щодо ОСОБА_1 .

Із підписок ОСОБА_1 від 10 жовтня 2014 року і 28 серпня 2016 року видно, що останньому роз`яснено зміст ст. 164 КК, його попереджено про кримінальну відповідальність за вимогами цієї статті КК та він зобов`язувався повідомляти державного виконавця про зміну місць проживання і роботи. У підписках наявний його підпис (т. 2, а.к.п. 33).

Таким чином, висновок місцевого суду про те, що надані стороною обвинувачення докази не містять відомостей стосовно попередження ОСОБА_1 про кримінальну відповідальність за ст. 164 КК до 29 серпня 2016 року, є необґрунтованим. Апеляційний суд не перевірив доводів апелянтів про безпідставність такого висновку суду та не надав їм належної оцінки.

У вироку суд зазначив, що заборгованість з виплати аліментів у ОСОБА_1 виникла і через те, що з 2014 року декілька разів виклик його до державного виконавця з приводу виконання рішення суду про стягнення аліментів здійснювався за адресою: АДРЕСА_2 , тоді як насправді він проживає на АДРЕСА_3 . Це свідчить про те, що державний виконавець не виконав усіх необхідних дій з метою встановлення дійсного місця проживання боржника, хоча останній декілька разів з`являвся до виконавчої служби. Однак ці висновки є немотивованими, оскільки повідомлення про зміну місця проживання було обов`язком ОСОБА_1 . Крім того, прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що державний виконавець 07 жовтня 2014 року направив виклик ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . Ці доводи прокурора залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.

Відхиляючи доводи прокурора, апеляційний суд не надав оцінки документам, які надала виконавча служба, а саме: копії виконавчого листа, розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 04 листопада 2019 року, листу Синельниківської ДПІ про розміри виплачених доходів ОСОБА_1 за 2014 - 2019 роки, копії трудової книжки ОСОБА_1 , листу Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 13 вересня 2019 року, листу з ТОВ «Українсько-Чеське спільне підприємство «Ніколь Індастрі» з інформацією про доходи ОСОБА_1 .

Апеляційний суд також не перевірив доводів прокурора про безпідставність висновку місцевого суду щодо необізнаності ОСОБА_1 з приводу неотримання потерпілою аліментів, оскільки такий висновок спростовується підписками ОСОБА_1 , зокрема підпискою від 10 жовтня 2014 року, у якій він під підпис повідомлений про заборгованість, яка в нього виникла (т. 2, а.к.п. 33).

Апеляційний суд не надав оцінки тому, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про свої обов`язки сплачувати аліменти та знаючи про заборгованість зі сплати аліментів, декілька разів змінював місце роботи, жодного разу не повідомив про це державного виконавця.

Апеляційний суд зробив висновок про те, що ОСОБА_1 був необізнаний про неотримання потерпілою аліментів за період його роботи, зокрема в ТОВ «Українсько-Чеське спільне підприємство «Ніколь Індастрі». Суд послався на показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стосовно того, що за період його роботи на зазначеному підприємстві до 2018 року виконавчі листи про стягнення з обвинуваченого аліментів до підприємства не надходили. Однак такий висновок суду є недостатньо мотивованим. У цей період обвинувачений особисто, за допомогою поштового зв`язку в серпні 2016 року перерахував потерпілій аліменти в сумі 1000 грн. Крім того, у липні 2014 року ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 500 грн. Квитанції про перерахування аліментів згодом він долучив до матеріалів виконавчого провадження. Такі його дії навпаки є підтвердженням того, що він знав про заборгованість зі сплати аліментів.

Посилання суду як на докази відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК, на показання свідка - державного виконавця ОСОБА_8 про те, що аліменти ОСОБА_1 сплачував, але не постійно, а також на акт державного виконавця від 11 квітня 2014 року, згідно з яким у зв`язку зі звільненням боржника з ТОВ «Метал Холдінг Трейд» виконавчий лист було направлено за територіальністю й на той час заборгованості зі сплати аліментів не було, також є недостатньо обґрунтованими, оскільки ці факти не спростовують наявності заборгованості за 5 років.

Висновок апеляційного суду про те, що матеріали кримінального провадження не містять жодних розрахунків заборгованості ОСОБА_5 , теж є недостатньо мотивованим. У матеріалах провадження наявні копії розрахунків заборгованості ОСОБА_1 , зроблені Синельниківським міськрайонним відділом державної виконавчої служби, на період із січня 2014 року по жовтень 2018 року (т. 2, а.к.п. 45), з січня 2014 року по травень 2019 року (т. 2, а.к.п. 65-66).

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що злісне невиконання особою свого обов`язку зі сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей не може виправдовуватися недоліками у роботі державних виконавців (постанова від 19 серпня 2021 року, справа № 175/3922/19; постанова від 24 липня 2018 року, справа № 221/2222/16-к).

Таким чином, апеляційний суд не дотримався приписів ст. 419 КПК, оскільки не навів переконливих мотивів на спростування доводів прокурора і представника потерпілої та не обґрунтував свого рішення належним чином, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про правильність вироку суду першої інстанції та необхідність залишення вироку щодо ОСОБА_1 без змін, а апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої без задоволення.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на правильність прийнятого рішення, у зв`язку з чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.

Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно відповідно до вимог статей 94 439 КПК врахувати зазначене вище та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11