Період між поверненням обвинувального акта і направленням до суду виправленого - не входить до строку досудового розслідування. КПК не містить конкретного строку, у який такі повинні усуватися, тож такі усуваються в межах розумного строку. (ВС ККС, справа №681/1033/20 від 07.12.2022 р.)

Фабула судового акту: Сторона захисту не погодилася із ухваленим вироком і апеляційною ухвалою, яка залишила вирок без змін. Тому така подала касаційну скаргу де - окрім іншого - аргументувала, що після повернення обвинувального акта прокурору, такий не прийняв рішення про відновлення досудового розслідування, не вніс про це відомості в ЄРДР, а тому, вчинені прокурором у період між поверненням обвинувального акта та направленням нового - вчинено поза межами положень КПК і строку досудового розслідування.

Відхиляючи твердження сторони захисту про те, що після повернення обвинувального акта прокурор мав ухвалити рішення про відновлення досудового розслідування, ВС ККС вказав:

Відповідно до положень ч. 1 ст. 290 КПК досудове розслідування вважається завершеним після повідомлення стороні захисту про його завершення та відкриття матеріалів. Дії слідчого і прокурора, передбачені ч. 1 ст. 291 та ст. 293 КПК (складення обвинувального акта, його затвердження, вручення стороні захисту і направлення до суду), є формою закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає приписам цього Кодексу.

Суд зазначає, що повернення обвинувального акта не передбачає поновлення закінченого досудового розслідування. У чинному КПК законодавець відмовився від інституту додаткового розслідування, який існував за КПК 1960 року. Відсутність можливості проведення додаткового розслідування після звернення до суду з обвинувальним актом очевидна з тексту Кодексу. Крім того, у пояснювальній записці до проєкту Кодексу зазначалося, що «одним з основних напрямів реформування … стала ліквідація можливості відправлення справи на додаткове розслідування», «підвищенню гарантій прав підозрюваних та обвинувачених сприятиме також …скасування інституту повернення справи на додаткове розслідування».

У разі повернення судом обвинувального акта, який не відповідає вимогам КПК, повноваження прокурора обмежені лише усуненням недоліків цього обвинувального акта.

Щодо того, що процесуальні дії стороною обвинувачення після повернення обвинувального акта вчинено поза межами строку досудового розслідування.

Верховний Суд не погодився з такими твердженнями засудженого. Положеннями ст. 219 КПК визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення у ЄРДР до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження (ч. 1 ст. 219 КПК); зі дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину (п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК).

Повернення обвинувального акта не передбачає поновлення закінченого досудового розслідування. Таким чином, якщо сторона обвинувачення направила обвинувальний акт до суду в межах строку досудового розслідування, однак його було повернуто, то період між поверненням обвинувального акта і направленням до суду нового обвинувального акта не входить до строку досудового розслідування, адже його закінчено зверненням до суду з обвинувальним актом вперше, і не може йтися про будь-яке досудове розслідування в цей період. Положення КПК не містять конкретного строку, у який прокурор повинен усунути встановлені судом недоліки обвинувального акта, а тому такі недоліки повинні бути усунуті в межах розумного строку, тобто такого, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Отже у цій справі: Як убачається з матеріалів, після повернення обвинувального акта дії прокурора були спрямовані саме на усунення його недоліків. Так, 09 травня 2020 року (хоча крим провадження відкрито ще у квітні минулого року) було повідомлено про підозру, 25 травня 2020 року, прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом, а після його повернення судом, 27 липня 2020 року сторона обвинувачення виправила та направила новий обвинувальний акт за обвинуваченням до суду. Тож, ВС констатував що в цьому кримінальному провадженні прокурор склав і направив обвинувальний акт у межах строку досудового розслідування, а повернення обвинувального акта не зумовлювало відновлення стороною обвинувачення досудового розслідування.

Що ще цікаво- коли захист посилався на відмову апеляційного суду здійснити повторне дослідження доказів, не дивлячись на прохання захисту - ВС вказав, що учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Аналізуйте судовий акт: Направлення обвинувального акту в суд поза межами строку досудового розслідування є підставою для закриття кримінального провадження (ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВС/ККС у справі № 711/3111/19 від 15.09.2021);

У разі непідтвердження наявності певного складу злочину суд НЕ зобов’язаний відшукувати в діях обвинуваченого бодай якийсь інший злочин (ВС/ККС у справі № 243/1573/17 від 13.01.2021);

Направлення обвинувального акту до суду поза межами строків досудового розслідування тягне за собою закриття кримінального провадження (ВС/ККС у справі № 752/3218/20 від 01.07.2021);

Угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим, які протирічать інтересам суспільства, затвердженню судом не підлягають (Печерський районний суд у справі № 757/16018/20-к від 10.06.2021).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 681/1033/20

провадження № 51-717км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_4.,

суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_7.,

прокурора ОСОБА_8.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019241270000014, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полонного Хмельницької області та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді штрафу: за ч. 4 ст. 358 КК - у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить850 грн; ч. 2 ст. 190 КК - у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить1700 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повногоскладання покарань ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 грн.

Крім того, за цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 358 КК і виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальне правопорушення вчинено ним.

Вирішено питання щодо арешту та речових доказів у кримінальному провадженні.

Як зазначено у вироку суду, ОСОБА_1 03 квітня 2019 року, перебуваючи у приміщенні Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району (вул. Центральна, 13, с. Сахнівці Старокостянтинівського району Хмельницької області), діючи умисно, з метою отримання у власність земельної ділянки подав державному реєстратору вказаної сільської ради заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) і документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності, а саме підроблений офіційний документ - витяг з рішення 48-ї сесії І скликання Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади від 20 квітня 2018 року № 6 «Про надання у користування, передачу у власність земельних ділянок громадянам та внесення змін до рішень сесій міської ради» і квитанцію про оплату послуги за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в сумі 190 грн.

Надалі 03 квітня 2019 року о 17:18 державний реєстратор Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області на підставі поданого ОСОБА_1 вищевказаного витягу вніс відомості про реєстрацію за останнім права власності на земельну ділянку площею 2,000 га.

Таким чином, ОСОБА_1 використав завідомо підроблений офіційний документ витяг з рішення 48-ї сесії І скликання Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади від 20 квітня 2018 року № 6 «Про надання у користування, передачу у власність земельних ділянок громадянам та внесення змін до рішень сесій міської ради».

З урахуванням вищенаведеного, ОСОБА_1 , використовуючи за вищевикладених обставин завідомо підроблений офіційний документ - витяг з рішення 48-ї сесії І скликання Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади від 20 квітня 2018 року № 6 «Про надання у користування, передачу у власність земельних ділянок громадянам та внесення змін до рішень сесій міської ради», діючи умисно, шляхом обману заволодів чужим майном - земельною ділянкою площею 2,000 га, заподіявши територіальній громаді в особі Полонської міської ради ОТГ майнову шкоду на суму 104 004,72 грн.

Крім того, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 в тому, що він за попередньою змовою групою осіб підробив офіційний документ, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК.

За детально наведених у вироку обставин у цій частині засудженого було виправдано та судове рішення він не оскаржував.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 15 листопада 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Як уважає ОСОБА_1 , після повернення обвинувального акта прокурор не прийняв рішення про відновлення досудового розслідування, не вніс про це відомості в ЄРДР, а тому, на його думку, процесуальні дії, вчинені прокурором у період між поверненням обвинувального акта та направленням нового обвинувального акта, вчинено поза межами положень Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і строку досудового розслідування.

Указує, що у матеріалах кримінального провадження відсутня заява Полонської міської ради ОТГ про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заява про залучення її до справи як потерпілого, а також немає постанови про визнання міської ради потерпілою.

До того ж, на думку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не може бути в цій справі законним представником потерпілого, оскільки для цього відсутні підстави.

На думку касатора, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, всупереч ст. 419 КПК належно не проаналізував доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони захисту, та не зазначив у її мотивувальній частині підстав, з яких визнав її необґрунтованою.

Наголошує засуджений на тому, що апеляційний суд не вирішив поданого захисником у порядку ст. 404 КПК клопотання щодо повторного дослідження доказів та, відхиляючи його, не надав стороні захисту часу на його обґрунтування.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу засудженого прокурор, посилаючись на безпідставність доводів цієї касаційної скарги, просить залишити її без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_8., надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого та просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновків,що подана касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, з огляду на наведені положення процесуального закону, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

За результатом касаційного перегляду судових рішень не виявлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК висновки суду ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності.

З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши і проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у використанні завідомо підробленого документа й у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), що завдало значної шкоди потерпілому, і кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Верховний Суд відхиляє твердження засудженого про те, що після повернення обвинувального акта прокурор мав ухвалити рішення про відновлення досудового розслідування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 290 КПК досудове розслідування вважається завершеним після повідомлення стороні захисту про його завершення та відкриття матеріалів. Дії слідчого і прокурора, передбачені ч. 1 ст. 291 та ст. 293 КПК (складення обвинувального акта, його затвердження, вручення стороні захисту і направлення до суду), є формою закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Вимоги, яким повинен відповідати обвинувальний акт, визначені у ст. 291 КПК.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає приписам цього Кодексу.

Суд зазначає, що повернення обвинувального акта не передбачає поновлення закінченого досудового розслідування. У чинному КПК законодавець відмовився від інституту додаткового розслідування, який існував за КПК 1960 року. Відсутність можливості проведення додаткового розслідування після звернення до суду з обвинувальним актом очевидна з тексту Кодексу. Крім того, у пояснювальній записці до проєкту Кодексу зазначалося, що «одним з основних напрямів реформування … стала ліквідація можливості відправлення справи на додаткове розслідування», «підвищенню гарантій прав підозрюваних та обвинувачених сприятиме також …скасування інституту повернення справи на додаткове розслідування».

У разі повернення судом обвинувального акта, який не відповідає вимогам КПК, повноваження прокурора обмежені лише усуненням недоліків цього обвинувального акта.

Така позиція колегії суддів узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими в постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 686/10785/16-к (провадження № 51-1321км22), від 18 жовтня 2022 року у справі № 753/6486/21 (провадження № 51-5845км21) та від 04 жовтня 2018 року у справі № 752/4900/15-к (провадження № 51-3742км18).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після повернення обвинувального акта дії прокурора були спрямовані саме на усунення його недоліків, про які було зазначено в ухвалі Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2020 року.

Відхиляє колегія суддів і доводи засудженого стосовно того, що процесуальні дії стороною обвинувачення після повернення обвинувального акта вчинено поза межами строку досудового розслідування.

На обґрунтування цього ОСОБА_1 зазначає, що після повернення прокурору обвинувального акта закінчився визначений ст. 219 КПК строк досудового розслідування, а тому проведені стороною обвинувачення процесуальні дії в період з часу повернення обвинувального акта й до направлення до суду нового обвинувального акта, і повторне звернення до суду з обвинувальним актом вчинені поза межами встановленого строку досудового розслідування.

Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями засудженого.

Положеннями ст. 219 КПК визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення у ЄРДР до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження (ч. 1 ст. 219 КПК); зі дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину (п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК).

Як убачається з матеріалів справи, 24 квітня 2019 року до ЄРДР було внесено відомості про реєстрацію кримінального правопорушення № 42019241270000014.

16 квітня 2020 року слідчий суддя Полонського районного суду Хмельницької області задовольнив клопотання начальника СВ Полонського ВП Шепетівського ВП ГУНП у Хмельницькій області і продовжив строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні до 16 квітня 2021 року.

09 травня 2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК, і з цієї дати розпочався визначений у ст. 219 КПК (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) відповідний строк досудового розслідування злочину - 2 місяці з дня повідомлення особі про підозру.

25 травня 2020 року, відповідно до штемпеля вхідної кореспонденції Полонського районного суду Хмельницької області, прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК.

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 30 червня 2020 року повернув прокурору вищезгаданий обвинувальний акт для усунення вказаних в ухвалі суду недоліків.

Усунувши недоліки, 27 липня 2020 року сторона обвинувачення направила обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 до суду.

Як було вказано вище, повернення обвинувального акта не передбачає поновлення закінченого досудового розслідування.

Таким чином, якщо сторона обвинувачення направила обвинувальний акт до суду в межах строку досудового розслідування, однак його було повернуто, то період між поверненням обвинувального акта і направленням до суду нового обвинувального акта не входить до строку досудового розслідування, адже його закінчено зверненням до суду з обвинувальним актом вперше, і не може йтися про будь-яке досудове розслідування в цей період.

Положення КПК не містять конкретного строку, у який прокурор повинен усунути встановлені судом недоліки обвинувального акта, а тому такі недоліки повинні бути усунуті в межах розумного строку, тобто такого, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

З урахуванням вищенаведеного Верховний Суд вважає, що в цьому кримінальному провадженні прокурор склав і направив обвинувальний акт у межах строку досудового розслідування, а повернення обвинувального акта не зумовлювало відновлення стороною обвинувачення досудового розслідування.

Щодо доводів засудженого, наведених у касаційній скарзі, з приводу неналежного визначення потерпілого у кримінальному провадженні.

Ці доводи сторони захисту були предметом перевірки місцевого суду.

Так, спростовуючи їх, суд першої інстанції вказав, що відповідно до частин 1, 2 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 23 квітня 2019 року перший заступник Полонського міського голови ОСОБА_3 звернувся із заявою про кримінальне правопорушення до Шепетівської місцевої прокуратури, відомості за якою було внесено до ЄРДР.

Відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та регламенту Полонської міської ради ОТГ, виконавчий комітет Полонської міської ради наділений відповідними повноваженнями для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування й діє від імені та в інтересах Полонської міської ради.

У зв`язку з тим, що Полонська міська рада ОТГ є юридичною особою, слідчий на підставі поданої представником Полонської міської ради за довіреністю ОСОБА_10. заяви про залучення до провадження як потерпілого постановою від 22 липня 2020 року залучив начальника юридичного відділу виконавчого комітету Полонської міської ради ОСОБА_2 до провадження як представника потерпілого.

З урахуванням вищенаведеного місцевий суд констатував, що слідчий обґрунтовано визначив потерпілим у цьому кримінальному провадженні Полонську міську раду ОТГ.

Разом з тим місцевий суд вказав у своєму рішенні, що в мотивувальній частині постанови про залучення представника потерпілого від 22 липня 2020 року допущено технічну помилку про залучення «законного представника», та зазначив, що вона не є суттєвою. Верховний Суд погоджується з такими висновками місцевого суду, вважає їх обґрунтованими, а доводи захисту про протилежне - непереконливими.

Не заслуговують на увагу і твердження засудженого про те, що апеляційний суд не розглянув поданого в порядку ст. 404 КПК клопотання захисника про повторне дослідження доказів.

За матеріалами кримінального провадження, захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_9 до поданої апеляційної скарги долучив клопотання про повторне дослідження доказів. Також і ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з клопотанням про допит свідків.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Як убачається з журналу судового засідання від 15 листопада 2021 року та відповідного його технічного запису, за клопотанням сторони захисту суд апеляційної інстанції прийняв рішення про відмову в повторному дослідженні доказів, зокрема і допиту свідків, оскільки сторона захисту не зазначила передбачених ст. 404 КПК підстав для повторного дослідження обставин й апеляційний суд не встановив таких.

Доводи засудженого про те, що апеляційний суд, відмовивши у задоволенні поданого ним клопотання, не надав часу для його обґрунтування, не заслуговують на увагу, оскільки КПК не передбачає обов`язку суду надати додатковий час на обґрунтування клопотання, у задоволенні якого суд відмовив, та й сам засуджений про це не клопотав.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість висновків апеляційного суду, касаційна скарга засудженого не містить.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, апостановлену щодо ОСОБА_1 ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6