30.01.2019
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Коли відмова потерпілого від обвинувачення є недостатнім аргументом

Коли відмова потерпілого від обвинувачення є недостатнім аргументом - koli_vidmova_poterpilogo_vid_obvinuvachennya_e_nedostatnim_argumentom_5c51c0ce40c57.jpg

Заява до вироку доведе

Такі зміни зумовлені приєднанням України до Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Зокрема, з метою імплементації положень конвенції уточнені правила провадження у формі приватного обвинувачення, до яких віднесені домашнє насильство, незаконний аборт або стерилізація, примушування до шлюбу, сексуальне насильство (ч.1 ст.153 КК). Пункти 2 і 3 ч.1 ст.477 КПК, у свою чергу, виключені. Вказано, що підставою для закриття кримінального провадження, пов’язаного з домашнім насильством, не може бути відмова потерпілого, його представника від обвинувачення.

Ці зміни спричиняють появу питання стосовно кореляції їх із положеннями конвенції та доцільності виключення пп.2 і 3 ч.1 ст.477 КПК.

Стаття 55 конвенції встановлює, що сторони забезпечують, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, передбачених ст.35 (фізичне насильство), ст.36 (сексуальне насильство, у тому числі зґвалтування), ст.37 (примусовий шлюб), ст.38 (каліцтво жіночих геніталій) та ст.39 (примусовий аборт та примусова стерилізація) цієї конвенції, не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою, якщо правопорушення було вчинено цілком або частково на її території, і щоб провадження могло продовжуватися, якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу.

Як указується в пояснювальній доповіді до конвенції (CETS №210, п.280), компетентні органи повинні оперативно й безпосередньо реагувати на дії, внаслідок яких завдаються тяжкі тілесні ушкодження або які призводять до позбавлення життя. З огляду на те що чимало правопорушень, охоплених цією конвенцією, вчиняють члени родини, інтимні партнери або особи з близького оточення жертви, в якої залишається почуття сорому, страху й безпорадності, заяв подається дуже мало, тому, відповідно, обвинувальних вироків небагато. Отже, правоохоронні органи повинні розслідувати на перспективу: збирати матеріальні докази, свідчення, результати медичної експертизи тощо, які забезпечать провадження у разі відкликання жертвою своєї заяви чи скарги у випадку тяжкого насильства, наприклад фізичного, яке призвело до загибелі або тілесних ушкоджень.

Дієві засоби

За ст.477 КПК, у формі приватного обвинувачення здійснюється провадження щодо злочинів, передбачених: ст.1261 («Домашнє насильство»), ст.134 («Незаконне проведення аборту або стерилізації»), ст.1512 («Примушування до шлюбу»), ч.1 ст.152 («Зґвалтування»), ч.1 ст.153 («Сексуальне насильство»), ст.154 («Примушування до вступу в статевий зв’язок») КК. Тобто це не відповідає конвенції в частині, щоб «розслідування або кримінальне переслідування … не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою». Це, у свою чергу, ставить під сумнів ефективну імплементацію положень конвенції.

Крім того, за п.7 ч.1 ст.284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а

у випадках, передбачених цим кодексом, його представник відмовилися від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім провадження щодо злочину, пов’язаного з домашнім насильством. Це загалом відповідає положенням ст.55 конвенції стосовно того, «щоб провадження могло продовжуватися навіть, якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу».

Також таке формулювання ст.284 КПК не дає відповіді на запитання: дія цієї норми поширюється лише на злочин, передбачений ст.1261, чи на інші склади злочинів також, виходячи із визначення поняття «домашнє насильство», що міститься у п.3 ч.1 ст.1 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству»? В останньому випадку воно охоплює можливість кваліфікації й за іншими складами злочинів, але залежно від суб᾽єкта їх вчинення (в сім’ї чи в межах місця проживання, або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою).

Невиправдані виключення

Окремого розгляду потребує питання щодо доцільності виключення пп.2 і 3 ч.1 ст.477 КПК. Загалом більшість вилучених складів злочинів є проявом домашнього насильства. Тому їх умовне «переведення» в публічне обвинувачення видається логічним з позиції ст.55 конвенції. Проте порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспортного засобу особами, які керують ним, без обтяжуючих обставин не вкладається у цю логічну схему переведення. Адже таке правопорушення не завжди має ознаки домашнього насильства.

Було вилучено й положення п.3 ст.477 КПК, якими регламентовано, що у формі приватного обвинувачення здійснюється провадження щодо низки злочинів, якщо вони скоєні чоловіком (дружиною), іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого або особою, яка щодо потерпілого

була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого. І якщо з першою частиною з урахуванням протидії домашньому насильству погодитися можна, то незрозуміло, чому в публічне обвинувачення  «перевели» злочини, скоєні найманим працівником.

Адже який публічний інтерес у засудженні особи, яка вчинила, наприклад, крадіжку на підприємстві, потім розкаялася та компенсувала шкоду? Або потерпілий, ураховуючи складну життєву ситуацію працівника, пробачив йому цей проступок? Тому рішення про вилучення у повному обсязі цього пункту є непродуманим, а у частині трудових відносин — таким, що не враховує приватного інтересу потерпілого та світових тенденцій до застосування альтернатив кримінальному переслідуванню у сучасних системах кримінальної юстиції, відображених, зокрема, в рекомендації №6R(87)18 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Стосовно спрощення кримінального правосуддя».

Примирення з потерпілим

Стаття 48 конвенції передбачає, що сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для заборони обов’язкових альтернативних процесів щодо вирішення спорів, у тому числі посередництва та примирення, стосовно всіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цього документа.

Відповідно, у КПК уточнюється, що угода про примирення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних з домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника. Якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з-поміж осіб, визначених ст.44 цього кодексу.

Крім питання щодо тлумачення поняття «злочинів, пов’язаних з домашнім насильством», яке розглядалося вище, є сумніви в можливості суду встановити ініціатора угоди, якщо сторони не захочуть повідомляти про це або повідомлять неправдиву інформацію. Тому впевненості в реальності застосування цієї норми на практиці немає.

Автор статті: ГЛОВЮК ІРИНА АДВОКАТ, ДОКТОР ЮРИДИЧНИХ НАУК, ДОЦЕНТ, НАУКОВИЙ РАДНИК АО "BARRISTERS", ЧЛЕН НАУКОВО-КОНСУЛЬТАТИВНОЇ РАДИ ПРИ ВЕРХОВНОМУ СУДІ

Джерело: АО «BARRISTERS»

1384
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: