Стаття 87. Визнання обміну жилими приміщеннями недійсним

1. Обмін жилими приміщеннями є цивільним правочином, який крім цивільно-правових наслідків тягне ще певні адміністративно-правові наслідки.

2. До відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також правила цивільного законодавства (ст. 62 ЖК).

ЦК передбачає перелік загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст. 203 ЦК).

Умови дійсності правочину:

- Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

3. Часто виникають спори, пов´язані з визнанням обміну недійсним на тій підставі, що правочин вчинено під впливом помилки (ст. 230 ЦК). Наприклад, в результаті незнання (неправильної уяви) про санітарно-технічний стан жилого приміщення. Однак визнати такий обмін недійсним можна, коли дефекти створюють неможливість проживання та не можуть бути усунуті.

Помилка щодо мотивів укладанні правочину не повинна тягнути недійсність, оскільки мотив знаходиться поза істотних умов правочину. Наприклад, був проведений обмін у зв´язку з планованою зміною роботи, однак в подальшому працевлаштування не відбулось.