Головна Блог ... Аналітична стаття Статті Довго йшли, але не туди... Куди і як має розвиватися українська судова експертиза Довго йшли, але не туди... Куди і як має розвивати...

Довго йшли, але не туди... Куди і як має розвиватися українська судова експертиза

Відключити рекламу
 - 1e0f5688c3f448128182ec4d4b6485df.jpg

У процесуальному законодавстві УРСР взагалі не було поняття судовий експерт. Процесуальні кодекси (ЦПК, КПК і АПК), які діяли на той момент, оперували поняттям «експерт». При цьому жодних спеціальних законів, які регулюють діяльність експертів у цих процесах, крім вищезазначених кодексів, не було. Невідомо кому з українських чиновників (або депутатів) спала на думку думка про те, що до процесуальної регламентації необхідно додати ще й спеціальний закон, який регламентував би саму галузь експертного забезпечення правосуддя. Існує така думка, що ухвалений у 1994 році Закон України «Про судову експертизу» мав за мету надати судовим експертам статус держслужбовця та упорядкувати їх пенсійне забезпечення. Натомість, він створив більше проблем, ніж було до його ухвалення.

Так, до 1994 року не було спеціальної процедури атестації експертів, які працюють у штаті державних експертних установ. Будь-який фахівець, який володіє спеціальними знаннями в тій чи іншій галузі, міг бути залучений як експерт судом, особою, яка здійснює попереднє (зараз, досудове – прим. авт.) слідство або органом дізнання. У практичній діяльності слідчих було за норму залучати в якості експертів інженерів з безпеки дорожнього руху, інженерів-експертів СТО, експертів Торгівельно-промислових палат. Причому ці фахівці автоматично набували статусу експерта (в сенсі сучасного українського законодавства - «судового експерта») після винесення слідчим двох процесуальних документів: постанови про призначення судової експертизи із зазначенням особи, якій доручається її виконання та протоколу про ознайомлення цієї особи з правами та обов'язками експерта. Так було до 1994 року.

Читайте статтю: ЕКСПЕРТИЗА ДТП – СЛІДКУЙТЕ ЗА РУКАМИ

У 1994 році комусь на думку спала ідея законодавчо регламентувати порядок підготовки та атестації осіб, які бажають отримати статус судового експерта. Після цього поняття «судовий експерт» поступово перетрансформувалося з процесуально-статусного на кваліфікаційне. Якщо раніше дане поняття означало процесуальний статус особи, яка володіє спеціальними знаннями, то із запровадженням законодавчо регламентованого порядку атестації таких фахівців, поняття «судовий експерт» почало означати, насамперед, підтверджену державним органом відповідну кваліфікацію.

Ця трансформація, яка нібито носила прогресивний характер, навпаки стала каталізатором кризи, а потім і колапсу всієї судово-експертній галузі. Основною причиною цього послужило нездійсненне з погляду логіки та здорового глузду бажання регуляторів «осягнути неосяжне». Сфера людської життєдіяльності настільки широка, що практично неможливо передбачити в якій галузі знань може знадобитися фахівець, який би допоміг суду вирішити те чи інше питання, що вимагає спеціального пізнання. У криміналістичній практиці були випадки, коли в якості експерта залучався ремісник, що займався плетінням кошиків з лози, або коваль, який виготовляє господарський інвентар. Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу призвів до того, що сьогодні у судових процесах може виникнути потреба у спеціальних знаннях у галузі космосу та нанотехнологій. Процедура вільного залучення судом як експерта необхідного фахівця, що застосовувалася в радянський час (яка не вимагала наявності кваліфікаційного свідоцтва судового експерта), дозволяла без особливих проблем вирішувати такі ситуації. Створена в Україні після 1994 року система експертного забезпечення правосуддя, навпаки, зробила вирішення таких ситуацій проблематичним та максимально забюрократизованим.

Читайте статтю: Можливі варіанти саморегулювання судової експертизи, їх плюси та мінуси

Так, для атестації судового експерта тієї чи іншої спеціальності, за змістом українського законодавства, потрібна: по-перше, наявність такої спеціальності у переліку судово-експертних спеціальностей, по-друге, наявність не менше двох фахівців, які б підтвердили рівень знань свого колеги, який бажає таку спеціальність отримати. У зв'язку з цим виникають такі питання: що робити суду, якщо такої спеціальності у переліку Мін’юсту немає, а також – яким чином може бути атестовано експерта, який є єдиним фахівцем у своїй галузі?

І найголовніше питання – яку суспільно корисну мету мають ці бюрократичні процедури, якщо суд, приміром, не сумнівається в компетенції фахівця, який залучається як експерт? Навіть залишена законодавцем лазівка, яка формально дозволяє суду вдаватися до послуг неатестованого експерта, у світлі останньої редакції Закону України «Про судову експертизу» також блокується, оскільки частина 3 статті 7 цього Закону закріплює вимогу обов'язкової реєстрації методик, що використовуються під час проведення експертиз. Таким чином, навіть залучення судом унікального у своїй галузі (і при цьому «нереєстрового») експерта ставлять під сумнів його висновки через те, що використовувані ним методики повинні бути спочатку проатестовані та зареєстровані у відповідному реєстрі методик.

Згідно з логікою діючого законодавства, що регулює галузь судової експертизи, атестації підлягає всі – навіть раніше відкриті та всіма визнані закони фізики, математики, хімії та інших галузей науки.

До чого саме призвело бажання чиновників регулювати всіх і вся, можна побачити на ряді промовистих прикладів, що показують абсурдність і безглуздість створеної ними регуляторної системи.

Ця система дозволяє «регуляторам», як би за помахом чарівної палички робити з «бездару» фахівця вищої кваліфікації, яким, за логікою речей, і має бути судовий експерт. Таким же чином, створена система дозволяє визнаного усіма фахівця перетворювати на «ніщо», анулюючи його кваліфікацію судового експерта. Сучасна вітчизняна практика рясніє випадками, коли посвідчення експертів, чиї імена відомі не лише в Україні, а й за кордоном, були анульовані одразу після їх звільнення з інститутів судових експертиз. При цьому, за логікою «регуляторів», для того, щоб мати право продовжувати й надалі займатися своєю професійною діяльністю на приватнопідприємницькій основі, цим людям необхідно пройти атестацію та скласти кваліфікаційний іспит. Причому, як правило, екзаменаторами є особи, які нічим особливим у цій експертній галузі не відзначилися, а в ряді випадків, ще й тими, хто раніше був у них у «підмайстрах».

Читайте статтю: Військово-лікарська експертиза у ЗСУ: аспекти судового оскарження постанов ВЛК

Крім цього, важливу роль в утриманні «реєстрових» експертів у покорі відіграє система періодичних переатестацій, без якої посвідчення, а значить (по логиці чиновників-«чарівників») та кваліфікація, втрачають свою силу. Навряд чи хтось із них поводитиметься незалежно і нейтрально, якщо йому зателефонують з Мін'юсту чи підпорядкованих йому інститутів судових експертиз, і попросять про конкретний результат ті особи, яким експерт завтра (або трохи згодом) складатиме іспит, підтверджуючи таким чином своє право і надалі називатися судовим експертом.

Не менш ефективним коротким повідцем виявився і вигаданий «регуляторами» контракт для директорів науково-дослідних інститутів судових експертиз. Зважаючи на свою нетривалість (1- максимум 2 роки), він виявився хорошим інструментом для тиску на керівників підпорядкованих Мін'юсту державних експертних установ. При цьому, винайдена чиновниками контрактна система, суперечить духу та букві Закону «Про науку та науково-технічну діяльність», що передбачає виборний характер посади керівника науково-дослідної установи.

Невідомо, якими саме мотивами керувалися автори Закону «Про судову експертизу», але з самого початку свого існування він дозволяв проведення криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз лише державним експертним установам. Треба, окремо зазначити, що завдяки цьому формулюванню, увесь цей час бюро судово-медичних експертиз діють поза правовим полем, бо знаходяться у комунальній власності. Тому, теоретично усі експертизи, зроблені їхніми спеціалістами, можуть бути оскаржені з формальних підстав.

Читайте статтю: Антикорупційна експертиза - дослідження «може тривати дні, місяці та роки» (це дослівна цитата)!

Що стосується криміналістичних експертиз, то в українському законодавстві взагалі відсутнє визначення, які саме експертизи є криміналістичними. Автору цієї статті невідомо, чи взагалі є таке поняття в теорії криміналістики та судової експертизи, бо будь-яка експертиза, навіть товарознавча експертиза дитячої іграшки, може бути призначена і використана в процесі досудового розслідування та судового розгляду справи про скоєний злочин.

Скільки не копався автор цих рядків в інтернеті, але так і не зміг знайти визначення криміналістичних методів дослідження. У той самий час, у предметі криміналістики чітко описані методи криміналістики, які є способами пізнання дійсності, вивчення явищ і розв'язання конкретних завдань. При цьому ці методи повністю ідентичні тим методам, які використовуються в будь-якій іншій галузі людського пізнання. Винятком є лише, так звані, техніко-криміналістичні методи, які є результатом інтеграції природньо- наукових, технічних і криміналістичних знань. При цьому і ці методи, як відомо, можуть використовуватися в експертних дослідженнях, які за своїм визначенням не належать до криміналістичних досліджень. Наприклад, методи спектрографії, поряд з криміналістичними експертизами, широко використовуються у фізиці та хімії.

Ну і найголовніше питання, на яке у регуляторів навряд чи знайдеться відповідь. У чому полягає унікальність криміналістичних методів, що не дозволяє ними користуватися експертам недержавних структур? Чи за зберігання та використання спектрографа, мікроскопа та інших приладів, які використовуються криміналістикою, у нашій країні передбачено кримінальну відповідальність?

Таким же чином, мінюстівські чиновники не мають відповіді і на зарегульоване ними «до неможливості» питання про спеціальну вищу освіту для експерта. На запитання автора цих рядків про те, яка ж спеціальна вища освіта має бути у експерта, який займається дактилоскопією чи балістикою, управління експертного забезпечення правосуддя відповіло, що не має повноважень щодо тлумачення чинного законодавства. Але це ніяк не завадило чиновникам того ж таки управління у «вільно-тлумачній формі» віднести транспортну трасологію до криміналістичних видів експертиз і не атестувати по цій спеціальності приватних експертів. В подальшому, правда, це абсурдне рішення було відмінене, але й досі експертам, що не працюють в державних експертних установах, не доступна атестація по цілому ряду експертних спеціальностей, які в Мінюсті вважають криміналістичними.

Читайте статтю: Аналіз правових висновків ВС щодо допустимості висновків судово-медичної експертизи від адвоката Олександра Вишневого

Внаслідок надмірної чиновницької активності судово-експертна діяльність логічно зайшла в глухий кут, прикладом чого служать такі явища, як порушення процесуальних термінів, корупційні скандали, а також повний застій у розвитку експертної методології.

Єдино можливим та історично виправданим (якщо ми так прагнемо цивілізованої Європи) є лібералізація цієї галузі шляхом скасування чинного Закону «Про судову експертизу» або внесення в нього відповідних змін.

У зв'язку з цим хотілося б нагадати, що будь-яка нелогічна і нераціональна система довго існувати не зможе. Лише побудова логічно чіткої, а тому життєво довговічної системи, яка б враховувала інтереси не лише окремих бенефіціарів існуючих правил, а й представників усієї судово-експертної спільноти, а також інтереси тих, хто користується результатами інтелектуальної праці експертів, дозволить зробити експертизу незалежною, а її результати – максимально об'єктивними.

Перше, що потрібно зробити у цьому напрямі, чітко розділити експертизу на ту, яку держава має право регулювати, та експертизу, яка має розвиватися на засадах саморегулювання та самодостатності. Думаю, що сама назва «державні експертні установи» дає відповідь на запитання, кого держава може і має контролювати. Все, що не охоплюється цим поняттям, має називатися «незалежними експертними організаціями». Ключове слово «незалежне» містить у собі відповідь на питання, хто і як його може контролювати. Не йдеться про те, щоб «НЕО» працювали як кому заманеться. Йдеться про те, що основним регулятором їхньої діяльності мають стати процедури добровільної сертифікації та галузеві стандарти.

Враховуючи, що в Європі існують десятки галузевих експертних організацій (криміналістів, технічних експертів, аналітиків ДТП тощо) галузевими можуть бути не лише стандарти, розроблені в рамках національних професійних об'єднань експертів, а й стандарти, що використовуються членами міжнародних експертних об'єднань. Це дозволить національній незалежній експертизі не лише саморегулюватися, а й інтегрувати до загальноєвропейських та інших міжнародних структур, впроваджуючи в себе передові та визнані міжнародною експертною спільнотою методики та інструментарії.

Природно, що у незалежних експертних установах не можуть працювати залежні експерти. Дане твердження робить нелогічним та невиправданим існування будь-яких атестацій та переатестацій, у тому числі й проведені квазідержавними структурами в особі «експертних палат».

Спеціаліст у тій чи іншій галузі є експертом не тому, що якийсь дядько чи тітка його атестував, а тому, що має достатні знання, навички та досвід для відповіді на те чи інше питання у своїй професійній галузі. Тому питання кваліфікації експертів мають стати сферою компетенції професійних експертних об'єднань, членство у яких має припускати визнання достатнього рівня кваліфікації та знання того чи іншого колеги. Саморегульовані організації також мають дбати про свій імідж, що змусить їх реагувати на скарги громадян та подання суддів. Вони мають стати місцем вирішення професійних суперечок.

Безумовно, всі саморегулівні організації експертів мають координувати одна з одною дії, спрямовані на розвиток ринку, його професіоналізацію. З цією метою при Мін'юсті (або як варіант при Судовій адміністрації) може бути створена координаційна рада, яка має стати майданчиком для дискусій та місцем координації зусиль.

Ну а кінцевим беніфіціаром запропонованих змін будуть громадяни України та судова система, які отримуватимуть справді незалежну експертизу. Питання лише в тому, наскільки це завдання відповідає цілям, об'єднаним численними робочими групами та круглими столами реформаторів.

Автор статті: Голубенко Олег Миколайович

  • 878

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 878

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Подякувати Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні аналітичні статті

    Дивитись усі статті
    Дивитись усі статті
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст