Договір про поділ майна подружжя: укладаємо без ризику

В реальному житті нерідко трапляються ситуації, коли укладенням договору про поділ майна такий поділ не закінчується. Не виключено, що через деякий час одна зі сторін вважатиме поділ майна несправедливим, на фоні чого виникне нестерпне бажання поділити майно по-новому. Ще частіше договір про поділ майна подружжя укладають суто формально, не фіксуючи в ньому всю спільну сумісну власність подружжя з метою зекономити на сплаті державного мита і послуг нотаріуса.

Звісно, такий підхід може існувати, однак в окремих випадках це може призвести до довготривалих судових процесів.Тому, укладаючи договір про поділ майна подружжя, необхідно враховувати деякі особливості цього інституту та його недостатнє правове регулювання.

Відповідно до законодавства України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) не мав самостійного заробітку (доходу).

Як відомо, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Іноді подружжя після розлучення намагається мирним шляхом узгодити питання щодо поділу спільного майна. Вирішення такого питання здійснюється шляхом укладання між ними договору про поділ майна подружжя.

Сімейним кодексом України визначено, що дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою (ст. 69). Визначення вищезгаданого договору в законодавстві відсутнє. З аналізу наявних норм та умов договору можна надати таке визначення: договір про поділ майна подружжя є домовленістю між чоловіком і дружиною про порядок та умови розподілу майна, яке перебуває в їх спільній сумісній власності. Після укладання договору спільне майно розподіляється між подружжям, в результаті чого спільна власність припиняється.

Форма договору та його істотні умови

Абз. 2 ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України встановлено, що договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має посвідчуватися нотаріально.

Згідно з вищезгаданою нормою, якщо договір стосується поділу нерухомого майна, він обов’язково має бути нотаріально посвідчений. Водночас законодавство не містить спеціальних норм щодо форми договору, предметом якого не є нерухоме майно. У таких випадках слід керуватися загальними правилами, які визначені в Цивільному кодексі України. Однак практика йде таким шляхом, що всі договори про поділ майна подружжя, незалежно від його предмету, нотаріально посвідчуються.

Що стосується істотних умов договору про поділ майна подружжя, то законодавство не врегульовує питання щодо обов’язкових умов для такого договору. Відповідно до Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Істотною умовою договору про поділ майна подружжя є предмет договору. Під час укладення договору необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, джерела його придбання та вартість. У договорі зазначається перелік майна, яке переходить в особисту приватну власність до кожного з подружжя, яким чином буде здійснюватися та оформлятися (у разі потреби) передача майна, терміни його передачі тощо.

Підстави розірвання договору

У зв’язку з тим, що відсутні спеціальні норми, які встановлюють порядок та підстави розірвання договору про поділ майна подружжя, під час вирішення такого питання слід керуватися загальними нормами, встановленими ЦК України. Згідно із законодавством, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Також договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

Визнання договору недійсним

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згідно з положеннями ст. 204 ЦК України, правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 Кодексу.

Аналіз судової практики показує, що сторони найчастіше посилаються на такі підстави для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним як порушення в договорі принципу рівності часток та/або помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Наприклад, у Постанові Верховного Суду від 31.10.2018 р. у справі №752/18987/16-ц зазначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, що мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і характеристик речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Наголошено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Неправильне сприйняття особою фактичних обставин під час укладення спірного правочину про поділ майна подружжя, який був укладений за добровільною згодою сторін, ознайомлення з його змістом, на думку суду, вказує на відсутність підстав для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним. Посилання на незнання, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, не може бути визнано як помилка у розумінні ст. 229 ЦК України, оскільки незнання закону чи його неправильне тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. До того ж, згідно зі ст. 60 СК України, дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності належить все майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Порушення принципу рівності часток подружжя при укладенні договору про поділ майна за ст. 69 СК України — добровільне укладання договору про поділ майна подружжя передбачає можливість сторін відступити від рівності часток подружжя у спільно набутому майні за час шлюбу. Виходячи із зазначеного, суди вказують, що такі договори укладаються за добровільною згодою сторін. Таким чином, для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним необхідно мати вагомі підстави, які підтверджуються достатніми та допустимими доказами.

Висновки

Отже, договір про поділ майна подружжя, що є спільною сумісною власністю подружжя, визначає виключно порядок поділу спільного майна. Цей договір є зручним способом для вирішення питання щодо поділу майна між колишнім подружжям з можливістю відступити від принципів рівності та самостійно встановити обсяг і перелік майна для кожного з них. Укладаючи договір про поділ майна подружжя, не варто намагатися зекономити на обов’язкових платежах чи залишати якесь майно «за дужками».

Пам’ятайте, що для уникнення в майбутньому судових спорів з приводу розірвання або визнання недійсним договору, необхідно максимально узгодити всі важливі питання щодо поділу, переходу часток та/або майна, виконання сторонами своїх зобов’язань тощо.

Автор статті: honcharuk & partners law firm