Чи застосовується відповідальність до роботодавця (ст.117 КЗПП у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки) при простроченні такої специфічної виплати як компенсація вартості за неотримане речове майно? (№480/3105/19)

В аналізованій справі, військовослужбовець, якому не була своєчасно виплачена належна “компенсація вартості за неотримане речове майно” при звільненні - намагався притягнути до відповідальності роботодавця (за статтею 117 Кодексу законів про працю (надалі – “КЗПП”) щоб додатково отримати виплату середнього заробітку за час затримки такої виплати. ВС/КАС застосував цікавий підхід щодо такої відповідальності по ст.117 КЗПП.

Фабула судового акту: Отже, військовослужбовець звільнився, і військова частина (роботодавець), повинна була виплатити йому так звану “грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно”.

Така компенсація полягає у наданні військовослужбовцю грошової виплати в рахунок того майна, що зазвичай видається військовослужбовцю для несення ним служби та виконання обов’язків (там - обмундирування, взуття, білизна, спорядження, спецодяг, одяг та спорядження для виконання спецзавдань, предмети індивідуального захисту, нагрудні та нарукавні знаки ітд.). Виплачується вона на день виключення зі списків особового складу та виходячи із закупівельної вартості такого неотриманого майна, а конкретна сума зазначається в наказі командира (начальника).

Однак, військова частина, не дивлячись на наявність наказу та чіткої суми компенсації за неотримане речове майно - таку виплату не здійснила. Разом із тим, за приписами статті 116 КЗПП - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату таких сум.

Оперуючи поняттям “всі суми” та тим, що йому не все було виплачено - позивач (військовослужбовець) звернувся до суду за виплатою, і самої компенсації, і додатково - його середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації.

Так, перша інстанція задовольнила позов, апеляція – скасувала в частині виплати середнього заробітку за час затримки, оскільки вказала, про те, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗПП.

ВС/КАС (а саме судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, до якої справу було передано на розгляд, оскільки вирішувалося питання про відступ від попереднього висновку) розглядаючи касаційну скаргу військовослужбовця, на рішення апеляційної інстанції, дійшов наступних цікавих висновків по статті 116, 117 КЗПП:

1) Цю компенсацію ВС порівняв її з пунктом 3 частини першої статті 29 КЗПП, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами. Разом із тим, суд погодився, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а тому, таку компенсацію не слід ототожнювати із заробітною платою – це особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

2) Стаття 116 КЗПП дійсно оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Оскільки компенсація вартості за неотримане речове майно, згідно з нормативно-правовими актами виплачується військовослужбовцю при звільненні – вона належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗПП. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗПП відповідальності здійснюється і у разі невиплати згаданої компенсації, також.

3) Однак, якщо буквально розуміти санкцію ст.117 – то відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Оскільки невиплаченою була лише компенсація за неотримане майно (все інше - належне військовослужбовцю грошове забезпечення - було виплачено при звільненні) – розмір санкції по статті 117 КЗПП підлягає зменшенню.

Застосовуваний критерій зменшення полягав у тому, що ВС вирахував скільки у відсотковому відношенні невиплачена компенсація становила порівняно із всіма сумами належними військовослужбовцю до виплати при звільненні (вийшло десь 18,98%). Потім, суд вирахував, скільки ці 18,98% становлять із середнього заробітку на час затримки по день фактичного розрахунку (санкція по статті 117 КЗПП), і присудив отриману в результаті розрахунків суму до виплати військовослужбовцю.

Отже, у цій справі: ВС/КАС встановив, що відповідальність роботодавця (по ст.117 КЗПП) у вигляді виплати працівникові при звільненні середнього заробітку за весь час затримки - застосовується і щодо затримки у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Втім, заради справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, враховуючи попередню судову практику - така відповідальність підлягає зменшенню в залежності від розміру простроченої заборгованості.

Аналізуйте судовий акт: Відрядження військовослужбовця у розпорядження командування іншої частини не є звільнення з посади та перебуванням у розпорядженні, а тому добові МАЮТЬ бути сплачені (ВС/КАС № 822/5994/15 від 27.06.2018);

ЗРАЗКОВЕ РІШЕННЯ: Військовослужбовці мають право на грошову компенсацію за додаткову відпустку, невикористану через особливий період (ВС/КАС,справа №620/4218/18, 16.05.19);

Суд повинен з’ясувати чи було в момент видачі наказу про звільнення волевиявлення працівника, що оскаржив своє звільнення (ВС/КАС, справа №821/761/17, 11.07.18);

Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів за неможливістю подальшого використання на службі (ВС/КАС,№821/3732/15-а, 16.05.18).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. Київ

справа №480/3105/19

провадження №К/9901/5696/20

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білак М. В., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жука А. В., Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Мацедонської В. Е., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевської О. Р., Соколова В. М., Уханенка С. А., Шевцової Н. В.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2276 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Бартош Н. С. (головуюча), Григорова А. М., Подобайло З. Г.,

І. Суть спору

1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини 2276 Національної гвардії України (далі - ВЧ 2276, відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

1.2. стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 57657,47 гривень;

1.3. стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) на користь позивача за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що після його звільнення зі служби військовою частиною не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 57657,47 гривень. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації вартості за неотримане майно є протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством. Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено у день його виключення із списків особового складу, позивач уважав, що має право на виплату середнього заробітку за увесь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме: за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення.

3. Відповідач позов не визнав. У відзиві на позов наголошував на тому, що, ураховуючи відсутність коштів на виплату грошової компенсації та той факт, що бюджетні асигнування на компенсацію за речове майно установі виділені не були, здійснити зазначену виплату на час звільнення та на теперішній час немає підстав. З боку відповідача та командира ВЧ 2276 було вжито всі можливі заходи щодо організації дотримання прав позивача на отримання належних предметів форменого обмундирування чи реалізації права на отримання позивачем грошової компенсації за неотримане речове майно. При цьому ВЧ 2276 не має власних коштів на виплати компенсації за неотримане речове майно. У той же час позивач, знаючи порядок забезпечення військовослужбовців грошовими коштами компенсації за неотримане речове майно, не зазначив у позовній заяві у якості другого відповідача Головне управління Національної гвардії України.

Щодо вимог позивача про виплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. До дати виключення зі списків ВЧ 2276 позивач рапортів з вимогою продовжити йому час проходження служби до повного розрахунку не подавав, наказ не оскаржував, тому вказані вимоги не підлягають задоволенню.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 перебував на військовій службі у ВЧ 2276 і наказом командира військової частини від 10 липня 2019 року №140 з позивачем припинено (розірвано) контракт і звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

5. Відповідно до наказу від 10 липня 2019 року №140 грошова компенсація за неотримане речове майно, згідно з довідкою-розрахунком від 10 липня 2019 року №26, складає 57657,47 гривень.

6. Під час звільнення 10 липня 2019 року грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби позивачеві не виплачено.

7. Стверджувана позивачем бездіяльність відповідача щодо виплати зазначеної компенсації зумовила звернення до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 21 жовтня 2019 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 :

8.1. визнав протиправною бездіяльність ВЧ 2276 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

8.2. стягнув з ВЧ 2276 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 57657,47 гривень;

8.3. стягнув з ВЧ 2276 на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення в сумі 59255,90 гривень.

9. Так, суд першої інстанції, констатувавши, що позивачу не сплачено компенсацію за неотримане речове майно, дійшов висновку про те, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, з огляду на що останній має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.

10. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 лютого 2020 року скасував рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ВЧ 2276 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення в сумі 59255,90 гривень й ухвалив у цій частині рішення, яким відмовив у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

11. Висновок суду апеляційної інстанції зводиться до того, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

12. Позивач, уважаючи вказану постанову суду апеляційної інстанції прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального права, подав касаційну скаргу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

13. У касаційній скарзі позивач, серед іншого, зауважує, що Другий апеляційний адміністративний суд під час ухвалення цього рішення застосував приписи статті 117 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року в справі №825/598/17, від 18 квітня 2019 року в справі №806/889/17, від 30 січня 2019 року в справі №806/2164/16.

14. Вимогами ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції є скасування оскаржуваного судового рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

15. Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з метою здійснити касаційний перегляд постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року на предмет правильності застосування цим судом приписів статті 117 КЗпП України в аспекті її застосування до невиплати військовослужбовцю компенсації за речове майно з урахуванням висновків Верховного Суду, відображених у зазначених постановах.

16. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої та стверджуючи про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити скаргу без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року - без змін.

17. Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 вересня 2020 року передав касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року у справі №480/3105/19, відкриту на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині аргументів щодо застосування статей 116 117 КЗпП України без урахування висновку щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17, на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду; в іншій частині Верховний Суд закрив касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої, частини другої статті 339 КАС України.

18. У вказаній ухвалі колегія суддів погодилась з позицією Другого апеляційного адміністративного суду, висловленою в оскаржуваній постанові від 04 лютого 2020 року, про те, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

19. Натомість у справі №825/598/17 Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року дійшов висновку про те, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Указаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання скаржника на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення, не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції.

20. Так, у справі №825/598/17 суди встановили, що наказом командира військової частини позивача з 03 серпня 2016 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Указаним наказом, серед іншого, передбачено виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Однак на момент звільнення з військової служби та виключення позивача з особового складу частини та усіх видів забезпечення, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно позивачу не виплачена, а виплачена лише 07 березня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 116 117 КЗпП України, визнав протиправною бездіяльність військової частини А2622 щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку і зобов`язав військову частину нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: за період з 03 серпня 2016 року по 06 березня 2017 року в сумі 55493,56 гривень.

21. На підставі наведеного у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування статей 116 117 КЗпП України, висловлених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17, і передати касаційну скаргу у відповідній частині на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

V. Нормативне регулювання

22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

24. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

25. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

26. За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

27. Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

28. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

29. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

30. Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

31. Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

32. Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:

1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м`якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;

2) створення та утримання запасів речового майна;

3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;

4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;

5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення;

6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;

7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.

33. Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232).

34. Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

35. Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

36. Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

звільнення з військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця.

37. Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

38. За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

39. Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. <...>

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

40. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

41. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

42. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

43. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

44. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

VІ. Позиція судової палати

45. Переданим на розгляд судової палати питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Для цього належить визначити правову природу такої компенсації та строки її виплати.

46. Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.

47. Зі змісту положень Інструкції №232 висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

48. Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

49. Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

50. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

51. Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

52. Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

53. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

54. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

55. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

56. Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

57. Висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17, не суперечать наведеній позиції судової палати, а тому підстави відступати від викладеного у цьому судовому рішенні висновку щодо застосування статей 116 117 КЗпП України відсутні.

58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

VІІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги

62. Як уже зазначено, у цій справі позивачу під час звільнення 10 липня 2019 року грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби не виплачено; відповідну компенсацію присуджено ухваленим у цій справі рішенням суду першої інстанції (грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 57657,47 гривень), яке у цій частині залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції.

63. Проте постанова суду апеляційної інстанції у вказаній частині не є предметом касаційного оскарження.

64. Задовольняючи позов і стягуючи на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення (21 жовтня 2019 року) в сумі 59255,90 гривень, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статей 116 117 КЗпП України.

65. Суд обчислив таку суму на підставі пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням травень - червень 2019 року, який становить 35093,87 гривень.

66. Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині й ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні відповідної позовної вимоги, виходив із того, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

67. З огляду на викладену позицію судової палати висновок суду апеляційної інстанції є таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

68. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

69. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

71. За обставин цієї справи судова палата вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

72. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 303772,85 гривень, з яких: грошове забезпечення 246115,38 гривень (81,02%) та компенсація за неотримане речове майно 57657,47 гривень (18,98%).

73. Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 59255,90 гривень.

74. Судова палата, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11246,77 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,98% від 59255,90).

75. Отже, Верховний Суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції в повній мірі та не може залишити його в силі у відповідній частині.

76. Отже, судова палата вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу частково та в порядку статті 351 КАС України скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВЧ 2276 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені зі зміною рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

77. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у нескасованій частині належить залишити без змін відповідно до приписів статті 350 КАС України.

VІІІ. Висновки щодо судових витрат

78. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції, новий розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 350 351 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року у справі №480/3105/19 у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини 2276 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

3. Змінити рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №480/3105/19, виклавши його абзац четвертий у такій редакції:

«Стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України (вул. Дачна, 9, с.Климентове, Охтирський район, Сумська область, 42741, ідентифікаційний код 14323534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11246 (одинадцять тисяч двісті сорок шість) гривень 77 копійок».

4. В іншій частині постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року та рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у нескасованій частині в адміністративній справі №480/3105/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді М. В. Білак Н. М. Мартинюк

Н. А. Данилевич В. Е. Мацедонська

Л. О. Єресько Ж. М. Мельник-Томенко

А. В. Жук О. Р. Радишевська

А. Г. Загороднюк В. М. Соколов

О. В. Калашнікова С. А. Уханенко

О. В. Кашпур Н. В. Шевцова