Чи має особа право записувати свою розмову з іншими особами, без їх відома і згоди, в тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо) і чи є такі аудіо-, відеозаписи допустимими доказами в кримінальному провадженні

Останнім часом правоохоронні органи почали використовувати як доказ у кримінальних провадженнях аудіо-, відеозаписи розмов, у тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), зроблені за допомогою програм (додатків) на телефонах, які дозволяють записувати такі розмови, чи диктофону громадянами, які потім надають їх правоохоронцям.

Наскільки ж це законно і чи є такі докази допустимими в розумінні кримінального процесуального законодавства України?

Почну відразу з кінця – аудіо-, відеозаписи розмов, у тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), зроблені за допомогою програм (додатків) на телефонах, які дозволяють записувати такі розмови, чи диктофону громадянами, є недопустимими доказами, якщо: 1) такі були зроблені до відкриття відповідного кримінального провадження; 2) такі були зроблені після відкриття відповідного кримінального провадження з порушенням порядку отримання доказів, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України.

Так, відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно з частиною другою статті 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Таким чином, виходячи з приписів частин першої та другої статті 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається не лише з Кримінального процесуального кодексу України, а й з Конституції та законів України.

Відповідно до частини першої статті 14 КПК України під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування.

Згідно з частиною другою статті 14 КПК України втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження (ч. 3 ст. 14 КПК України).

Відповідно до частини першої статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, виходячи з аналізу положень частини першої статті 84 КПК України, можна зробити висновок, що доказами в кримінальному провадженні є не будь-які фактичні дані, а лише ті, які отримані у передбаченому КПК України порядку.

Відповідно до частини першої статті 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86 КПК України).

Згідно з частиною першою статті 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Тобто, виходячи з приписів частини першої статті 31 Конституції України, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції допускається виключно лише з дозволу суду, лише у випадках, передбачених законом, лише з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, і лише якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ч. 1 ст. 270 ЦК України).

Таким чином, виходячи з положень частин першої - третьої статті 14, частини першої статті 86, частини першої статті 87 КПК України, частини першої статті 31 Конституції України, здобуті з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (з порушенням вимог частини першої статті 31 Конституції України, зокрема, без відповідного дозволу на це суду) докази є недопустимими в кримінальному провадженні, оскільки такі отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

За порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, передбачена кримінальна відповідальність – статтею 163 Кримінального кодексу України.

Користуйтеся консультацією: Відеоспостереження, перегляд пошти, збір особистих даних та інший контроль роботодавця - що законно, а що ні

Відповідно до частини першої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 32 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч. 3 ст. 34 Конституції України).

Таким чином, виходячи з положень частин другої, третьої статті 34 Конституції України, можна дійти висновку, що чинне законодавство гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір, але при цьому здійснення цих прав може бути обмежене законом, зокрема, з метою захисту прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, тощо.

Положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною (рішення Конституційного Суду України 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).

Відповідно до частини першої статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, відомості та дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою, зафіксовані на будь-якому носії інформації чи в електронному вигляді, є інформацією про особисте та сімейне життя особи, тобто є конфіденційною інформацією.

Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ч. 1 ст. 302 ЦК України).

При цьому, відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Таким чином, виходячи з положень частин другої, третьої статті 13 ЦК України в їх системному зв’язку з положеннями частини першої статті 271, частини першої статті 302 ЦК України, можна дійти висновку, що чинне законодавство гарантує фізичній особі можливість вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, але при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, і не вчиняти дії з наміром завдати шкоди іншій особі.

З огляду на вищенаведене можна дійти висновку, що хоча фізична особа і має право записувати свою власну розмову з іншими особами, в тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), проте вона не має права використовувати такі записи будь де (наприклад, надавати їх правоохоронним органам).

Для прикладу – якщо хтось погрожує фізичній особі, то така особа повинна звернутися до правоохоронних органів, які на підставі відповідного звернення такої особи повинні відкрити кримінальне провадження, після чого правоохоронні органи повинні отримати відповідний дозвіл від слідчого судді на втручання у приватне спілкування і лише після цього під контролем правоохоронних органів особа вправі записувати свою власну розмову з іншими особами, в тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо).

На практиці ж часто громадяни записують свою власну розмову з іншими особами, в тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), за допомогою програм (додатків) на телефонах, які дозволяють записувати такі розмови, чи диктофону (нерідко до цього їх підбурюють самі працівники правоохоронних органів), потім надають відповідні записи правоохоронним органам, які на підставі таких незаконно здобутих і недопустимих з точки зору кримінального процесуального законодавства України доказів відкривають кримінальні провадження.

З правової точки зору в разі надання правоохоронним органам аудіо-, відеозаписів розмов, у тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), зроблених за допомогою програм (додатків) на телефонах, які дозволяють записувати такі розмови, чи диктофону громадянином до відкриття відповідного кримінального провадження, відповідні правоохоронні органи мали би ініціювати відкриття кримінального провадження за статтею 163 КК України – за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер. Не ініціювання відкриття відповідного кримінального провадження у такому разі та використання таких незаконно отриманих доказів у кримінальному провадженні свідчитиме про пряму заінтересованість відповідних правоохоронних органів у результатах відповідного кримінального провадження (адже в такому разі правоохоронні органи використовують недопустимі докази, які були незаконно здобуті особою в результаті вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 163 КК України, для притягнення іншої особи до кримінальної відповідальності).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до частини першої статті 258 КПК України ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

Згідно з частиною другою статті 258 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов’язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.

За приписами частини третьої статті 258 КПК України спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 258 КПК України втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є: 1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене (ч. 5 ст. 258 КПК України).

Таким чином, чинне законодавство України не дозволяє, а Конституція України прямо забороняє порушувати таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, без відповідного дозволу на це суду, а тому – враховуючи, що такий дозвіл може бути наданий судом виключно правоохоронним органам і в жодному випадку не може бути наданий громадянину, апріорі не можуть вважатися допустимими доказами аудіо-, відеозаписи розмов, у тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), зроблені за допомогою програм (додатків) на телефонах, які дозволяють записувати такі розмови, чи диктофону громадянами до відкриття відповідного кримінального провадження, оскільки такі докази отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2021 року в кримінальній справі № 305/2022/14-к вказав, що ініціативні дії заявника, свідка, потерпілого щодо фіксування розмови на диктофон без попереднього дозволу суду порушують права обвинуваченого, а тому отримані в результаті таких дій докази є недопустимими.

Аудіо-, відеозапис розмови, у тому числі в месенджері (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), по суті є аудіо-, відеоконтролем особи, тобто негласною слідчою (розшуковою) дією у розумінні кримінального процесуального законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов’язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Тобто, чинним законодавством прямо встановлено, що аудіо-, відеоконтроль особи може здійснюватися виключно на підставі ухвали слідчого судді і то – лише у випадку, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов’язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Досудове розслідування є стадією кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 3 КПК України), а відтак – виходячи з приписів частини першої статті 260 КПК України здійснення аудіо-, відеоконтролю особи до відкриття кримінального провадження не допускається.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності передбачених статтею 6 цього Закону підстав надається право здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями статей 260, 263-265 Кримінального процесуального кодексу України.

Тобто, навіть правоохоронні органи для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності мають право здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи лише з дотриманням положень статей 260, 263-265 КПК України.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

З огляду на вищенаведене та виходячи з приписів частини першої статті 260 КПК України, частини другої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» апріорі не можуть вважатися допустимими доказами аудіо-, відеозаписи розмов, у тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), зроблені за допомогою програм (додатків) на телефонах, які дозволяють записувати такі розмови, чи диктофону громадянами, крім випадків, коли такі аудіо-, відеозаписи були зроблені в рамках відкритого кримінального провадження на підставі відповідної ухвали слідчого судді у випадку, якщо були достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов’язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2021 року в кримінальній справі № 305/2022/14-к вказав, що речі та документи, отримані з порушенням прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема, в результаті вчинення фізичною особою цілеспрямованих дій щодо збирання і фіксації фактичних даних (доказів) із застосуванням оперативно-розшукових заходів, передбачених законом, є недопустимими доказами.

Відповідно до частини першої статті 263 КПК України зняття інформації з електронних комунікаційних мереж (комплекс технічних засобів електронних комунікацій та споруд, призначених для надання електронних комунікаційних послуг) є різновидом втручання у приватне спілкування, що проводиться без відома осіб, які використовують засоби електронних комунікацій (телекомунікацій) для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можливо встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

Тобто, виходячи з приписів частини першої статті 263 КПК України, зняття інформації з електронних комунікаційних мереж може здійснюватися виключно на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можливо встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

Кримінальне провадження з’являється у момент внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідних відомостей про вчинення кримінального правопорушення, а відтак – виходячи з приписів частини першої статті 263 КПК України здійснення зняття інформації з електронних комунікаційних мереж до відкриття кримінального провадження не допускається.

Запис розмови в месенджері (наприклад, «WhatsApp», «Line» тощо), зроблений за допомогою програми звукозапису в телефоні чи диктофону особою, яка надала такий звукозапис правоохоронним органам, не є зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а отже – такий звукозапис не є доказом, отриманим у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій (постанова Верховного Суду від 02 грудня 2022 року в кримінальній справі № 758/1780/17).

Відповідно до частини другої статті 87 КПК України суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит.

Тобто, виходячи з приписів пункту 1 частини другої статті 87 КПК України суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення громадянином запису розмов з іншою особою (що по суті є аудіо-, відеоконтролем особи, тобто негласною слідчою (розшуковою) дією у розумінні кримінального процесуального законодавства України), у тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), крім випадків, коли відповідні аудіо-, відеозаписи були зроблені в рамках відкритого кримінального провадження на підставі відповідної ухвали слідчого судді у випадку, якщо були достатні підстави вважати, що розмови відповідної особи або інші звуки, рухи, дії, пов’язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Як вбачається з пункту 4 частини другої статті 87 КПК України, в такій законодавець використовує поняття «особа» (а не, наприклад, учасник кримінального провадження) та поняття «пояснення», з огляду на що можна зробити висновок, що суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод і отримання показань чи пояснень від особи, які зафіксовані на аудіо-, відеозаписі розмови, в тому числі в месенджері (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), якщо така особа не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або якщо такі показання чи пояснення були отримані з порушенням цього права.

Відповідно до частини третьої статті 214 КПК України здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути: 1) відібрано пояснення; 2) проведено медичне освідування; 3) отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 4) вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.

Таким чином, виходячи з приписів частини третьої статті 214 КПК України, до внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення не допускається здійснення досудового розслідування, може лише бути проведений огляд місця події у невідкладних випадках, а також для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку може бути: відібрано пояснення; проведено медичне освідування; отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.

Отже, до внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення (не кримінального проступку) не допускається здійснення досудового розслідування, а отже і збирання доказів.

Відповідно до частини першої статті 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок здійснення збирання доказів сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, регламентується частинами другою, третьою статті 93 КПК України.

Тобто, чинний кримінальний процесуальний закон (частина перша статті 93 КПК України) прямо встановлює, що збирати докази в кримінальному провадженні мають право лише сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, і то – лише в порядку, передбаченому КПК України. Ні заявник, ні свідок не наділені таким правом – здійснювати збирання доказів.

Відповідно до пунктів 10, 19 частини першої статті 3 КПК України кримінальне провадження – досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; сторони кримінального провадження – з боку обвинувачення: слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Тобто, виходячи з приписів пунктів 10, 19 частини першої статті 3, частини першої статті 93, частини третьої статті 214 КПК України до моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (до початку досудового розслідування) ніхто не вправі збирати докази, оскільки ще немає самого кримінального провадження, з відкриттям якого учасники кримінального провадження набувають процесуальні права, передбачені КПК України.

Автор статті: Пуканич Едуард