23.10.2015
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Багато років за гратами без вироку або сучасний стан показового розслідування афери "Еліта -Центр"

Будівельні афери на пострадянському просторі давно стали вельми популярними й успішними. І не лише тому, що, попри їх величезну кількість і очевидну небезпеку, чисельність потенційних жертв, які несуть гроші шахраям, не зменшується. Афера з «Еліта-центром», про фігуранта якої піде мова у цій статті, не найбільша з них. Але завдяки вдалому корупційному медіа-брендингу стала загальною назвою, таким собі стандартом інвестиційно-будівельних афер.

Бренд будівельних афер

Від самого початку кризи, яку нарекли «афера «Еліта-центр» влада всіляко публічно демонструвала своє завзяття у захисті прав обдурених інвесторів і прагнення покарати винних, одним з яких назвали вже всім відомого Олександра Шахова (Волконського).

За часів свого президентства Віктор Ющенко доручив Уряду в 3-денний термін виділити земельні ділянки для забезпечення житлом обдурених інвесторів, Генпрокуратурі — проконтролювати в порядку нагляду процес компенсації коштів потерпілим, Фонду держмайна і Міністерству внутрішніх справ — провести інвентаризацію активів «Еліта-центру» із залученням потерпілих. У лютому 2008 року один за одним були видані три відповідні укази глави держави. Про виконання мали доповідати на найвищому рівні кожні два тижні.

Президент особисто спілкувався з обдуреними вкладниками, а в Кабміні створили комісію з

вирішення проблеми забезпечення житлом потерпілих інвесторів «Еліта-центру». Натомість практика підтвердила, що всі показові зусилля влади, починаючи з гаранта, стосовно захисту прав обдурених громадян не приносять жодних результатів, а розслідування будівельних афер також закінчується, як правило, нічим.

«Нічим» означає, що після тривалих досудових розслідувань правосуддя вінчається ув’язненням для обвинувачених (підкреслю: обвинувачених не означає винних), а потерпілі не отримують нічого, оскільки тривалість досудового розслідування й судового розгляду дає можливість шахраям настільки заплутати сліди, що не вдається ні грошей знайти, ні права власності встановити. Красномовне свідчення цього — недобудовані багатоповерхівки, які разом з людьми, котрі вклали в них кошти, ось уже майже 10 років очікують вирішення кримінальної справи. А кінця очікуванню не видно і ось чому.

9.02.2006 стосовно «організатора афери» порушили справу за ч.4 ст.190 («Шахрайство») Кримінального кодексу. Наступного ж дня діяння кваліфікували за ч.5 ст.191 КК («Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»), а справу закрили за відсутністю складу злочину.

Забігаючи трохи наперед (на 9 років!), зауважимо, що наразі О.Шахова звинувачують за цією самою ст.190. Але про теперішній кримінально-процесуальний момент — пізніше.

Екстрадиція завдовжки в рік

Міжнародна гонитва за фігурантом також розгорталася на найвищому рівні. 15 жовтня 2007 року О.Шахова затримано у Швейцарії під час ділової поїздки і через рік — 9 жовтня 2008-го — передано правоохоронним органам України для притягнення до відповідальності за ч.5 ст.191 КК. Потерпілі із «Союзу нахабно обдурених громадян» вже тоді побоювалися, що влада зробить цапом-відбувайлом обвинуваченого і не стане їм допомагати. Так і сталося.

Цілий рік, поки тривала процедура екстрадиції, довкола О.Шахова майстерно нагнітали атмосферу, максимально зосереджуючи увагу саме на ньому, а не на активах, які мали стати джерелом компенсації шкоди, завданої інвесторам. Президент В.Ющенко звертався до Генпрокуратури із проханням провести екстрадицію в стислі терміни, а у Верховній Раді навіть збиралися створити відповідну комісію. Загалом складалося враження, що для торжества справедливості в цій гучній справі не вистачає тільки О.Шахова, повернення якого ніяк не могли дочекатися.

Проте в Європі, на відміну від України, до прав людини ставляться сумлінно й не поспішають передавати особу, доки не переконаються, що для цього є достатньо підстав.

Обвинувачення у привласненні чужого майна має бути обгрунтованим, і над цим цілий рік працювали українські слідчі...

Трюк з розширенням обсягу

Уже через рік після екстрадиції, у вересні 2009 року, Генпрокуратура клопотала про розширення обвинувачення, тобто просила федеральний департамент юстиції Швейцарської Конфедерації дати згоду на притягнення О.Шахова до відповідальності за ч.1 ст.255 КК («Створення злочинної організації»), ч.3 ст.209 КК («Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом»), ч.2 ст.358 КК («Підроблення документів») та ч.2 ст.366 КК («Службове підроблення»).

На це швейцарська сторона відповіла недвозначно: «…якщо таке клопотання про розширення дозволу на видачу правопорушника необхідне, просимо вас провести слухання зацікавленої особи за всіма фактами, які є предметом клопотання, і повідомити нам, чи згодна ця особа на розширення дозволу». Згоду на зміну (розширення) обвинувачення слідство від О.Шахова не отримало.

Врешті-решт ГПУ «розширила» обвинувачення й без згоди О.Шахова та Швейцарської Конфедерації. Очевидно, Генпрокуратура на той момент і сама не

розуміла, що робила: основні й найтяжчі обвинувачення — за ч.1 ст.255 та ч.5 ст.191 КК — згодом також були зняті за відсутністю складу злочину. Хоча саме за ч.5 ст.191 КК ГПУ домагалася видачі О.Шахова!

Два порушення в одному рішенні

3 серпня 2011 року слідство вирішило «вписати» в обвинувачення ч.4 ст.190 КК. Швейцарію про нову «фабулу» ніхто й не збирався інформувати. Хоча відповідно до національного і міжнародного законодавства органи досудового слідства були зобов’язані не просто повідомити про нову формулу обвинувачення, а просити й отримати письмовий дозвіл від Швейцарії.

Всупереч твердженням слідства про те, що ці злочини за своїм складом тотожні, навіть юрист-початківець розуміє: якщо ст.191 КК передбачає привласнення чужого майна, яке законно перебуває в розпорядженні винного (наприклад, на підставі договору про інвестування), то ст.190 має на увазі незаконний перехід у розпорядження винного чужого майна внаслідок обману чи зловживання довірою.

Змінивши таким чином обвинувачення, органи досудового розслідування грубо порушили міжнародні зобов’язання України, зокрема ст.14 («Правило конкретності») Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, яка встановлює таке: «Особа, яка була видана, не піддається кримінальному переслідуванню, не може бути засуджена або затримана в цілях виконання вироку або ухвали про арешт за будь-який злочин, скоєний до її передачі, крім злочину, у зв’язку з яким вона була видана».

Сторона-запитувач зв’язана формулою обвинувачення, що є підставою для видачі особи. Всі інші обвинувачення є незаконними в разі видачі правопорушника, оскільки він автоматично набуває правового захисту від будь-якого звинувачення, яке не було вказане в запиті про екстрадицію.

По-друге, «нове» обвинувачення за ч.4 ст.190 КК вже було раніше зняте в межах цієї кримінальної справи. Постанова слідчого від 10.02.2006 про її закриття в цій частині за відсутністю складу злочину ніким і ніколи не була скасована. Отже, внесення її до обвинувального акта, як і порушення наново, було й залишається абсолютно незаконним.

Прикро усвідомлювати, що суди досі не бажають виконати імперативних норм законодавства й виключити з обвинувального акта ч.4 ст.190 КК. Адже тоді відразу «розсиплеться» надумане слідством обвинувачення, оскільки решта статей можуть існувати в ньому тільки виключно виходячи із ст.190 КК. Тобто немає шахрайства — немає ні відмивання, ні службового підроблення.

Таким чином, є дві підстави, з яких на О.Шахова поширюється імунітет від пред’явлених звинувачень. І в разі обвинувального вироку він має всі шанси успішно оскаржити його до вищих судових інстанцій, а також звернутися до Європейського суду з прав людини. Проте очевидність цього не зупиняє кримінального переслідування, спрямованого на досягнення результату у вигляді засудження одного «організатора афери» для демонстрації правосуддя.

Непередбачувані подорожі справи

Від самого початку досудового розслідування нездатність компетентних органів визначитися із кримінально-правовою кваліфікацією була не єдиною проблемою. Справа просувалася нарочито повільно через гігантський обсяг (понад 700 томів) і якусь неквапливість, що зачаровувала. Більше того, суд стільки разів повертав матеріали, аж поки органи слідства відкрито не заявили, що виконати розпорядження стосовно додаткового розслідування не видається можливим.

Традиційний «футбол» між слідством і судом, що був за часів колишнього Кримінально-процесуального кодексу ідеальним способом тягнути справи вічно, коли навіть потерпілі про них забували, в цьому випадку зайшов у глухий кут.

Уперше справа потрапила до суду 28 грудня 2009 року. Однак 14.03.2011 Печерський районний суд м. Києва повернув її для додаткового розслідування, під час якого відбулася згадана перекваліфікація з «привласнення» на «шахрайство», було знято обвинувачення у створенні злочинної організації.

26.10.2011 справа вдруге потрапляє до Печерського райсуду, який 25.11.2011 повторно повернув її для проведення додаткового розслідування. 17.07.2012 тепер уже Подільський райсуд м. Києва повертає справу на чергове дорозслідування з новими вказівками.

Так могло б тривати довго, але 8.11.2012 слідчий в ухвалі про неможливість виконання вказівок суду, крім іншого, стверджує: «За наслідками проведення додаткових слідчих дій і оперативних заходів встановити достатньо даних відносно... причетності (у тому числі і) даних осіб до вчинення злочинів не вдалося. Усі можливості органу досудового розслідування щодо встановлення цих даних вичерпані».

Загалом зрозуміло, що некомпетентність слідства, яка спричинила багатократне повернення справи на дорозслідування, увінчалася визнанням повної його безпорадності. Адже слідство подібне до священної корови як за сакральною величчю, так і за рухливістю: ніхто не знає, що в нього на думці, чим воно займається і коли закінчиться.

Весь цей час О.Шахов провів за гратами.

Слідство закінчене. Не вийшло

Оскільки далі розслідувати нічого, доведеться справу розглядати, як би суд не прагнув уникнути цієї обтяжливої місії.

20 листопада 2012 року вступив у силу новий КПК, і вже 13 грудня суд установив О.Шахову та його захисникові строк для ознайомлення з матеріалами справи — до 25 січня 2013 року включно. Однак цей процес був незаконно перерваний, оскільки прокурор 28.12.2012 з нечуваною квапливістю, порушивши строки, встановлені судом, направив обвинувальний акт до Подільського райсуду м. Києва.

Такий поспіх можна зрозуміти: до спливання часу ознайомлення закінчувався строк тримання О.Шахова під вартою, і його довелося б звільнити. Він цілком міг знайомитися з матеріалами й за межами камери, але це обвинувач уважав неприйнятним, імовірно, з огляду на можливий суспільний резонанс, тому й пішов на порушення закону.

28.01.2013 Подільський райсуд перенаправляє справу до Апеляційного суду м. Києва для визначення підсудності. 7.02.2013 АСК визначає цю саму підсудність тому ж Подільському райсуду, а той своєю ухвалою від 28.02.2013 знову повертає обвинувальний акт прокуророві. Але вже не на додаткове розслідування (новий КПК позбавив такої рятівної можливості), а для усунення порушень у формі й змісті документа.

При цьому О.Шахову подовжують запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, яке, за новим КПК, уже можна замінити заставою. Суд визначає її в розмірі 200.725.000 грн. І це за умови, що в обвинувальному акті стверджується, що обвинувачений «незаконно заволодів» лише 1.304.625 грн. Тобто сума нібито привласнених коштів становить менш ніж 0,65% застави, що характеризує запропонований альтернативний запобіжний захід не просто як недоступний, а як насмішку над правами людини.

Показово, що сума привласненого «організатором афери» становить мізерну 1/300 частку збитку, завданого потерпілим, який різні джерела оцінювали в межах 400 млн грн.

Попереднє ув’язнення — очікування остаточного

Тримання під вартою для О.Шахова весь цей час було безальтернативним запобіжним заходом. Адже розмір застави був нереально великим, а в застосуванні інших варіантів суд відмовив. Цікаво, що застава визнана судом адекватною мірою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого (коротше кажучи, не втече), а більш суворий запобіжний захід — домашній арешт — ні.

Особлива перевага, яку віддають суди України найпопулярнішому запобіжному заходу — триманню під вартою, і наполегливе, хоч і протиправне його застосування до О.Шахова заслуговують окремого розгляду.

В Україні досі діє закон «Про попереднє ув’язнення», котрий своєю антигуманною назвою підтримує вкорінене в суспільстві, особливо серед правників, ставлення до тримання під вартою, як до очікування обвинувального вироку: попереднє ув’язнення до проголошення вердикту суду й початку ув’язнення остаточного.

Зважаючи на нікчемну кількість виправдувальних вироків в Україні, можна сказати, що таке ставлення стало загальноприйнятим. Таким чином, у людей створюється враження, що винний уже відбуває покарання (або принаймні його частину), і справедливість ніби заздалегідь торжествує. Адже шанси почути виправдувальний вирок просто ілюзорні.

Причому суд у мотивувальній частині одного з рішень про обрання запобіжного заходу прямо посилався на значний суспільний інтерес до справи, в якій проходив фігурант, як на підставу тримання під вартою. Адже якщо обрати для нього, скажімо, домашній арешт, то носій суспільного інтересу — громадськість — може сприйняти це як звільнення від відповідальності.

З другого боку, сама вказівка на мотив — уже позитив. Принаймні зрозуміло, чим керується суд. Іноді ж протягом тривалого часу (зокрема, повертаючи справу на додаткове розслідування) суд в ухвалах про подовження строку тримання під вартою зовсім не переймався викладенням аргументів.

Новий кодекс — старі методи

Новий КПК покликаний, крім іншого, подолати проблему безпідставного й надмірного тримання під вартою. Проте оновлене нормативне регулювання наражається на труднощі під час застосування, оскільки заважає використовувати старі методи нескінченного розслідування й судового розгляду кримінальних справ.

Оскільки «справа О.Шахова», що налічує сотні томів, розслідувалася за старим КПК, а до суду передана вже після набуття чинності новим кодексом, вона в певному розумінні стала полігоном для випробування старих методів у нових нормативних координатах.

Рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (адже випадок «винятковий», як вказано в ухвалі Подільського райсуду від 28.02.2013) на 60 днів — до 28 квітня 2013 року — прийнято на підготовчому засіданні суду в останній день тримання О.Шахова під вартою, коли він мав бути негайно звільнений. Відповідно до ч.4 ст.314 КПК ця ухвала підлягає оскарженню протягом 7 днів. Вона оскаржена як захистом, так і обвинуваченням, тобто не вступила в законну силу.

Проте обвинуваченого не звільнили. Дотепер О.Шахова тримають під вартою незаконно, оскільки запобіжний захід слід було обрати після того, як термін його дії закінчився, а не подовжувати наступні два роки.

19.04.2013 АСК подовжив строк тримання під вартою ще на 60 днів. Причому явно вийшовши за межі своїх повноважень. Адже обвинувальний акт повернений прокуророві, тобто провадження знову опинилося на стадії досудового розслідування, а на цій стадії рішення про обрання запобіжного заходу може приймати тільки слідчий суддя місцевого суду (ст.197 КПК).

Більше того, ніхто не просив апеляційну інстанцію виявляти ініціативу, ні захист, ні обвинувачення не подавали таких клопотань. Але КПК був ще зовсім «свіжий», можливо, судді не встигли освоїти його норми й подовжили термін тримання під вартою до 26.06.2013.

Наступного дня після закінчення чергового строку тримання О.Шахова під вартою обвинувальний акт після роботи над помилками повернувся з Генпрокуратури й був зареєстрований у канцелярії Подільського райсуду о 19:30. Без виклику сторін було призначене й проведене підготовче засідання, яке було перенесене на 22 липня 2013 року. Після цього, тобто поза підготовчим засіданням, але тим же складом суду, строк тримання О.Шахова під вартою за клопотанням прокурора був подовжений ще на 60 днів — до 25 серпня 2013-го.

На підготовчому засіданні 22 липня 2013 року обвинувальний акт був знову повернений прокуророві для роботи над новими (або іншими) помилками, оскільки слідство наробило цих помилок достатньо.

Зірвана спроба чергової подорожі

Які ж недоліки обвинувального акта суд визнав достатніми для повернення його прокуророві?

«Як установлено судом, на порушення вимог ст.293 КПК, копія обвинувального акта і копія реєстру матеріалів досудового розслідування, складеного відносно... не вручені обвинуваченим та їх захисникам. Також, порушуючи вимоги ч.3 ст.291 КПК, обвинувальний акт… підписаний прокурором, але не затверджений ним. Крім того, реєстр матеріалів кримінальної справи також складений з порушенням вимог ст.109 КПК, оскільки не у всіх процесуальних діях, проведених під час досудового розслідування, вказаний час проведення, і в реєстрі не вказані реквізити процесуальних рішень» (цитата з ухвали).

Вказані недоліки можна узагальнити таким чином: обвинувальний акт і додатки до нього оформлені прокурором недбало. Тому обвинуваченому й надалі доведеться сидіти в камері, а «справу «Еліта-центру» передаватимуть з прокуратури до суду й назад, поки обвинувач не втомиться від своєї недбалості, а суд не зрозуміє, що справу все ж доведеться розглядати. Понад 700 томів.

Проте АСК перервав реалізацію плану нової подорожі справи. 22.08.2013 він скасував ухвалу Подільського райсуду і повернув йому справу для розгляду зі стадії підготовчого засідання.

«Нарешті почалося», — подумали і обвинувачений, і потерпілі. 7 довгих років очікування нарешті увінчаються торжеством істини!

З тієї миті минуло вже 2 роки, а віз і нині там. Система кримінального переслідування знайшла новий спосіб ухилятися від розгляду справи, створюючи при цьому враження перманентного панування справедливості.

Суд-читальня

Оголошення обвинувального акта почалося тільки 2.10.2013, коли прочитали перші 50 сторінок, 14 листопада — ще 50, 11 грудня — ще півсотні… Не завжди робота була настільки продуктивною. Скажімо, 22.01.2014 прочитано лише 34 сторінки, але завжди обвинуваченому сумлінно подовжували строк тримання під вартою.

Риторичним видається запитання: чи існує процесуальна логіка в тому, аби тримати за гратами

людину для того, щоб вона раз або двічі на місяць послухала кілька десятків сторінок обвинувального акта, обсяг якого — 3500 сторінок? Говорити про процесуальну економію — просто блюзнірство.

Такими темпами дослухати цей опус до кінця можна роки за три. Проте, як виявилось, і цю стадію можна тягнути нескінченно, вживши норми нового КПК з усією невичерпною креативністю, притаманною системі кримінального переслідування в Україні.

Коли почитали перші 1000 сторінок, з’ясувалося, що в іншого обвинуваченого, всупереч вимогам ст.52 КПК, періодично був відсутній захисник. Читати почали від самого спочатку.

Причому є всі підстави стверджувати, що склад суду неповноважний на підставі ч.1 ст.76 КПК. Ця норма виключає можливість для судді, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування (а саме на цю стадію суд перевів провадження, повернувши обвинувальний акт прокуророві), розглядати цю ж справу в суді першої та подальших інстанцій. Нагадаємо: рішення про обрання запобіжного заходу колегія ухвалила, перебравши на себе повноваження слідчого судді, оскільки зробила це після того, як повернула обвинувальний акт прокуророві. Тож усі судді колегії не можуть брати участь у розгляді справи по суті.

Крім цього, допускалися й допускаються інші процесуальні порушення, що може ще неодноразово послужити підставою для оголошення обвинувального акта від самого спочатку.

Засуджений до довічного прослуховування

Судячи з того, що відбувається, і розуміючи, що в процесі через чиюсь помилку або намір закладаються підстави для затягування на довгі роки, напрошується висновок, що суд не виявив об’єктивних доказів вини О.Шахова, але зняти обвинувачення не може — буде скандал державного масштабу. Тому всю систему кримінального переслідування, яка зовсім не обмежується органами досудового розслідування, прокуратурою і судом, а включає значний політичний компонент, влаштовує статус-кво. Інакше як пояснити таку кількість порушень норм національного законодавства і прав людини у цій справі, яких припускалися й продовжують припускатися?

Навіщо під вартою перебуває людина на стадії оголошення обвинувального акта, що майстерно затягується? Чи може вона перешкоджати слідству? Ні, адже воно закінчене. Може знищити, приховати чи спотворити докази? Ні, оскільки можливості їх збирання вичерпані ще 2013 року.

Може переховуватися від правосуддя або скоїти новий злочин? Навряд чи, адже завдяки тому ж суспільному інтересу фігурант став відомим. Та й ті 8 років у СІЗО без суду й вироку з лишком покриють будь-яке покарання з урахуванням того, що основні статті давно вилучені з обвинувачення органом досудового слідства.

Для застосування такого виняткового запобіжного заходу, як тримання під вартою, крім реальності названих загроз, яких немає, суду необхідно переконатися в обгрунтованості обвинувачення, зокрема тяжкості скоєного. Інакше тримати людину за гратами немає законних підстав. А в цій справі не те що тяжкість, а суть обвинувачення незрозуміла. Обидва обвинувачення — і в шахрайстві, і в привласненні чужого майна — зняті за відсутності складу злочину. Отже…

За що судять О.Шахова?

Ні за що. Коректно сформульоване запитання звучало б так: навіщо його судять?

Створення ілюзії правосуддя в Україні — добре відпрацьований механізм маніпуляції громадською думкою. Необізнані громадяни, побачивши на судових засіданнях людину в клітці, вважають, що зловмисник буде покараний.

Найчастіше подібні багаторічні «тупикові» справи вінчає вирок, за яким обвинувачений отримує той строк, який його вже протримали за гратами. Тобто шляхом різних фальсифікацій, свідомо неправдивих експертних висновків, лжесвідчень та іншого інструментарію фабрикування справ «назбирують» обвинувачення на той термін покарання, який людина вже відбула, поки здійснювалася показова справедливість.

Інакше — обурення потерпілих, несприйняття суспільством, значна компенсація обвинуваченому з державної скарбниці й, імовірно, притягнення до відповідальності представників слідчих органів, прокуратури і суддів. Тобто наслідки, яких всі згадані особи будь-що прагнуть уникнути, навіть — ціною порушення прав людини.

Замість епілогу

Не можна сказати, що випадок з О.Шаховим — виняток. Описана схема кримінального переслідування популярна й широко застосовується з поправкою на комбінацію тих чи інших прийомів. Але у «справі «Еліта-центру», на моє переконання, ця схема доведена до абсурдного, зловісного абсурду багаторічного порушення прав людини. Й коли ви читаєте ці рядки, в суді досі оголошують обвинувальний акт.

Чимало порушень прав людини, що чиняться шляхом застосування цієї та інших схем, визнані ЄСПЛ системними в Україні (приклад тому — недавнє рішення у справі «Чанєв проти України», заява №46193/13). Однак, попри те що практика Євросуду є джерелом права й обов’язкова до застосування, інквізиційна система кримінального провадження наполегливо рухається старими рейками, позбавляючи людей, включаючи й обвинувачених, і потерпілих, надії на правосуддя.

Значною мірою цьому сприяє певна закритість судочинства. Слідчі, прокурори й судді наполегливо уникають гласності, а адвокати, як правило, скупі на оцінки або мовчазні, оскільки обмежені вимогами професійної етики й побоюються переступити межі таємниці слідства і суду.

Більше того, привернення уваги громадськості до порушень прав людини через засоби масової

інформації часто розцінюють як спосіб тиску на суд. В юридичному співтоваристві вважають, що адвокат повинен розв’язувати проблеми свого клієнта доступними правовими засобами, а не через пресу. Але іншого способу подолати архаїчну корупційну систему кримінального переслідування, крім інформування громадськості, не існує.

У ще одному недавньому рішенні (справа «Моріс проти Франції», заява №29369/10) ЄСПЛ установив, що адвокат має право привертати увагу громадськості до недоліків судового розгляду, оскільки суспільство має законний інтерес бути поінформованим про кримінальні провадження.

Я вирішив звернутися до громадськості через ЗМІ не для того, щоб доводити невинуватість О.Шахова чи спростовувати докази його вини. Адже його невинуватість доведена самим слідством, яке за той час, що О.Шахов перебуває під вартою, закрило провадження за основними статтями за відсутністю складу злочину.

Моє звернення має на меті привернути увагу до неприпустимих кримінально-процесуальних методів, за допомогою яких О.Шахова й багатьох інших роками тримають за гратами без законних підстав, без процесуальної необхідності, без юридичної визначеності й без реального судового розгляду.

Автор статті: адвокат Віктор Гріцюк ( адвокат Шахова - Александра Волконского)

Джерело: З&Б

 

 

 

 

 

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: