Відповідальність за грабіж настає навіть у разі, якщо вартість майна потерпілого яким винна особа заволоділа шляхом вчинення грабежу, не перевищує 2 НМДГ. (ВС ККС у справі №487/5115/24 від 09.09.2025 р.)

Фабула судового акту: У цій справі, чоловіка було засуджено за грабіж за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Його було визнано винним у тому, що він, знаючи, що в країні діє воєнний стан, перебуваючи у приміщенні павільйону на території центрального ринку, зайшов до підсобного приміщення і, скориставшись відсутністю уваги потерпілої, шляхом вільного доступу викрав сумку-пакет чорного кольору з продуктами харчування та мобільним телефоном «Redmi 9A» вартістю 1633,33 грн.

У цей час потерпіла, виявивши відсутність своїх речей і побачивши в руках викрадача указані сумку-пакет та мобільний телефон, почала його переслідувати і кричати, вимагаючи зупинитися та повернути викрадене, однак він, продовжив злочинні дії щодо викрадення вказаного вище майна, кинув на підлогу сумку-пакет та, утримуючи в руках мобільний телефон «Redmi 9A», покинув приміщення павільйону, незважаючи на вимогу потерпілої зупинитися. Далі він розпорядився мобільним телефоном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій майнову шкоду на суму 1633,33 грн.

Апеляційна інстанція залишила вирок без змін. Тому захисник подав касаційну скаргу у якій навів два аргументи:

1. дії підзахисного повинні бути кваліфіковані як таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України), оскільки він не чув і не бачив потерпілої, яка намагалась його наздогнати.
2. водночас, Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон № 3886-IX), який має зворотну дію в часі, скасовує кримінальну відповідальність засудженого за ч. 4 ст. 186 КК України, а тому кримінальне провадження стосовно нього підлягає закриттю.

Проте ВС ККС залишив рішення попередніх судів без змін. Щодо доводів захисника ВС зазначив:

За версією сторони захисту, викрадаючи майно потерпілої, вважав, що діяв таємно, непомітно для інших осіб, не усвідомлював, що його дії викрито потерпілою, а отже був упевнений, що вчиняє саме крадіжку.

Однак, чинний КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна, натомість грабіж (ст. 186 зазначеного Кодексу) - як відкрите викрадення чужого майна. Отже, склади цих злочинів відрізняються за способом їх вчинення.

Крадіжка - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Таємність як спосіб вчинення крадіжки характеризується двома критеріями - об`єктивним та суб`єктивним. Перший стосується зовнішньої обстановки вчиненого викрадення, вважається таємним, коли заволодіння майном відбувається за відсутності будь-яких осіб (власників, очевидців, осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно), у присутності інших осіб, але непомітно для них або вони у зв`язку з фізичними чи психічними особливостями були нездатні дати належну правову оцінку заволодінню майном, з розрахунком на потурання від інших осіб, чи коли інші особи переконані у правомірності дій винного.

Суб`єктивний критерій таємності як способу крадіжки означає прагнення винного діяти непоміченим з боку інших осіб, таким чином, щоб не викликати будь-якого опору.

Натомість грабіж це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення. Під час грабежу винний діє відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. При цьому не має значення, чи вживали вказані особи заходів до того, щоб покласти край викраденню. Останнє в ході грабежу вчинюється заздалегідь очевидно, помітно для інших осіб, і така відкритість підвищує (порівняно з крадіжкою) суспільну небезпеку викрадення.

Отже, розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити із спрямованості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлював потерпілий або інші особи характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

Спростовуючи версію сторони захисту про те, що засуджений вчинив крадіжку, районний суд акцентував на показаннях потерпілої, яка пояснила, що в день події вона закінчила роботу, свої речі, а саме сумку з продуктами харчування поставила на стіл у підсобному приміщенні та поруч поклала мобільний телефон. При цьому розмовляла із працівниками, оскільки в цей час в павільйоні покупців не було. Вона стояла спиною до столика з речами, потім повернулася та побачила, як обвинувачений схопив її сумку та мобільний телефон та одразу побіг. Вона почала бігти за ним та кричати, але він продовжував бігти приблизно на відстані 18 м. Далі, не зупиняючись, обвинувачений викинув сумку, оскільки вона була важкою, і потім втік з її мобільним телефоном. Обвинувачений одягнутий був у кофту з капюшоном, обличчя вона не бачила, втім працівники ринку, впізнали його за зовнішністю, оскільки він раніше працював там, та повідомили їй, хто це був.

Тобто злочинні дії засудженого були виявлені потерпілою і, незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіння її майном.

Крім того, засуджений почув потерпілу - бо кинув пакет на підлогу й, утримуючи телефон в руках, прискорив кроки та покинув приміщення. Згодом він заклав мобільний телефон в ломбард «Скарбниця». Таким чином, указане спростовує твердження сторони захисту, що він не чув потерпілу та вірно було розцінено судом як намагання уникнути відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення.

Отже у цій справі: ВС констатував неможливість перекваліфікації його дій на ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжку), оскільки, як установили суди, дії засудженого щодо заволодіння майном потерпілої були виявлені останньою, проте, незважаючи на це, він продовжив свої дії, тікав від неї з викраденим телефоном.

Крім того, захисник засудженого ставив питання про закриття кримінального провадження за ч. 4 ст. 186 КК України через набуття чинності Законом № 3886-ІХ, яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).

Зі змісту Закону № 3886-IX видно, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір викраденого майна, яким винна особа заволоділа шляхом крадіжки, шахрайства чи розтрати (диспозиція статей 185, 190, 191 КК України), перевищує 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Водночас положення цього Закону не застосовуються в разі, якщо майном потерпілого винна особа заволоділа шляхом вчинення грабежу (ст. 186 КК України).

Аналізуйте судовий акт: Крадіжка в супермаркеті: судами визнано, що матеріали справи не містить доказів наявності в обвинуваченого прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном (ККС/ВС у справі № 752/7047/18 від 09.04.2020);

Дії, розпочаті як крадіжка виявлені іншими особами, але продовжені з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж (ВС/ККС у справі № 569/19032/17 від 10.09.2020);

Суд виключив епізод крадіжки із складу інкримінованих особі злочинів, через набрання чинності закону, який підвищив поріг суми викраденого з якого дрібна крадіжка стає кримінальним правопорушенням (ВС ККС №567/507/23 від 22.08.2024 р.);

Грабіж «малозначним» бути не може (ВС/ККС № 401/2806/16-к від 08.02.2018).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 487/5115/24

провадження № 51-1330км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024152030000850, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Короткий зміст історії справи

За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року вирок районного суду залишено без змін.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він, достовірно знаючи, що в країні діє воєнний стан, 09 травня 2024 року близько 14:35, перебуваючи у приміщенні павільйону на території центрального ринку, розташованого на просп. Центральному, 26 у м. Миколаєві, зайшов до підсобного приміщення і, скориставшись відсутністю уваги потерпілої, шляхом вільного доступу викрав сумку-пакет чорного кольору з продуктами харчування та мобільним телефоном «Redmi 9A» вартістю 1633,33 грн.

У цей час потерпіла ОСОБА_8 , виявивши відсутність своїх речей і побачивши в руках ОСОБА_7 указані сумку-пакет та мобільний телефон, почала його переслідувати і кричати, вимагаючи зупинитися та повернути викрадене, однак ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що його протиправні дії, спрямовані на крадіжку чужого майна, викрито потерпілою та стали носити відкритий характер, продовжив злочинні дії щодо викрадення вказаного вище майна, кинув на підлогу сумку-пакет та, утримуючи в руках мобільний телефон «Redmi 9A», покинув приміщення павільйону, незважаючи на вимогу потерпілої зупинитися. Далі він розпорядився мобільним телефоном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій майнову шкоду на суму 1633,33 грн.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить судові рішення скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

За змістом касаційної скарги, захисник не погоджується з кваліфікацією дій засудженого за ч. 4 ст. 186 КК України та вважає, що дії підзахисного повинні бути кваліфіковані як таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України), оскільки він не чув і не бачив потерпілої, яка намагалась його наздогнати.

Водночас зазначив, що Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон № 3886-IX), який має зворотну дію в часі, скасовує кримінальну відповідальність ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України, а тому кримінальне провадження стосовно нього підлягає закриттю.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права під час ухвалення судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Мотиви Суду

Щодо доводів захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 4 ст. 186 КК України

За версією сторони захисту, ОСОБА_7 , викрадаючи майно потерпілої, вважав, що діяв таємно, непомітно для інших осіб, не усвідомлював, що його дії викрито потерпілою, а отже був упевнений, що вчиняє саме крадіжку.

Тобто захисник зазначає про відсутність у діях засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, однак колегія суддів Верховного Суду критично оцінює таку позицію з огляду на таке.

Чинний КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна, натомість грабіж (ст. 186 зазначеного Кодексу) - як відкрите викрадення чужого майна. Отже, склади цих злочинів відрізняються за способом їх вчинення.

Крадіжка - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Таємність як спосіб вчинення крадіжки характеризується двома критеріями - об`єктивним та суб`єктивним. Перший стосується зовнішньої обстановки вчиненого викрадення, вважається таємним, коли заволодіння майном відбувається за відсутності будь-яких осіб (власників, очевидців, осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно), у присутності інших осіб, але непомітно для них або вони у зв`язку з фізичними чи психічними особливостями були нездатні дати належну правову оцінку заволодінню майном, з розрахунком на потурання від інших осіб, чи коли інші особи переконані у правомірності дій винного.

Суб`єктивний критерій таємності як способу крадіжки означає прагнення винного діяти непоміченим з боку інших осіб, таким чином, щоб не викликати будь-якого опору.

Натомість грабіж це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення. Під час грабежу винний діє відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. При цьому не має значення, чи вживали вказані особи заходів до того, щоб покласти край викраденню. Останнє в ході грабежу вчинюється заздалегідь очевидно, помітно для інших осіб, і така відкритість підвищує (порівняно з крадіжкою) суспільну небезпеку викрадення.

Отже, розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити із спрямованості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлював потерпілий або інші особи характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

За результатами перевірки судових рішень у порядку касаційної процедури у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.

Спростовуючи версію сторони захисту про те, що ОСОБА_7 вчинив крадіжку, районний суд акцентував на показаннях потерпілої, яка пояснила, що в день події вона закінчила роботу, свої речі, а саме сумку з продуктами харчування поставила на стіл у підсобному приміщенні та поруч поклала мобільний телефон. При цьому розмовляла із працівниками, оскільки в цей час в павільйоні покупців не було. Вона стояла спиною до столика з речами, потім повернулася та побачила, як обвинувачений схопив її сумку та мобільний телефон та одразу побіг. Вона почала бігти за ним та кричати, але він продовжував бігти приблизно на відстані 18 м. Далі, не зупиняючись, обвинувачений викинув сумку, оскільки вона була важкою, і потім втік з її мобільним телефоном. Обвинувачений одягнутий був у кофту з капюшоном, обличчя вона не бачила, втім працівники ринку, впізнали його за зовнішністю, оскільки він раніше працював там, та повідомили їй, хто це був.

Тобто злочинні дії ОСОБА_7 були виявлені потерпілою і, незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіння її майном.

Крім того, згідно з протоколом слідчого експерименту від 22 травня 2024 року за участю підозрюваного ОСОБА_7 , останній розповів та показав обставини вчинення відкритого викрадення мобільного телефону марки «Redmi 9 А» 09 травня 2024 року. Так, у день події він був в підсобному приміщенні рибного павільйону на ринку. Там на столі він помітив пакет темного кольору з продуктами та мобільний телефон марки «Redmi 9 А», узяв їх та почав рухатися в бік виходу, у цей час він почув крик жінки, яка вимагала зупинитися та повернути викрадене майно. Після чого він кинув пакет на підлогу й, утримуючи телефон в руках, прискорив кроки та покинув приміщення. Згодом він заклав мобільний телефон в ломбард «Скарбниця». Таким чином, указане спростовує твердження сторони захисту, що ОСОБА_7 не чув потерпілу та вірно було розцінено судом як намагання уникнути відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення.

Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК та констатує неможливість перекваліфікації його дій на ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки, як установили суди, дії ОСОБА_7 щодо заволодіння майном потерпілої були виявлені останньою, проте, незважаючи на це, він продовжив свої дії, тікав від неї з викраденим телефоном.

Щодо доводів захисника про закриття кримінального провадження на підставі п.4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України

У касаційній скарзі захисник ставить питання про закриття кримінального провадження за ч. 4 ст. 186 КК України через набуття чинності Законом № 3886-ІХ, яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).

Зі змісту Закону № 3886-IX видно, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір викраденого майна, яким винна особа заволоділа шляхом крадіжки, шахрайства чи розтрати (диспозиція статей 185 190 191 КК України), перевищує 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Водночас положення цього Закону не застосовуються в разі, якщо майном потерпілого винна особа заволоділа шляхом вчинення грабежу (ст. 186 КК України).

Таким чином, з огляду на наведені вище висновки колегії суддів про правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України відсутня необхідність для застосування положень ст. 440 КПК України та закриття кримінального провадження в цій частині на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги сторони захисту розглянуто і в апеляційному суді.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту, в тому числі тим, на які посилається в касаційній скарзі захисник, та обґрунтовано залишив їх без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення у разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 цього Кодексу для його скасування або зміни.

Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України є правильною.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень, не допущено.

З урахуванням викладеного касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 потрібно залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Зображення (ілюстрація/схема) має виключно візуалізаційний (ілюстративний) та довідковий характер. Малюнок відображає лише загальну логіку статті та/або слова учасників справи, а не автора. У разі суперечності, пріоритет має текст відповідної норми та/або статті.