Чи є Державна екологічна інспекція України правоохоронним органом? (ККС ВС у справі № 161/4804/21 від 07 квітня 2026 р.)

Фабула судового акта: два начальники відділів Державної екологічної інспекції у Волинській області проводили планову перевірку суб'єкта господарювання. Під час проведення перевірки виявили, що підприємство здійснює викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря без відповідного дозволу. За грошову винагороду інспектори погодилися зменшити суму нарахованих штрафних санкцій підприємству.

Вироком Луцького міськрайонного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, засуджено ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК, ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, кожного до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в державних органах на строк 3 роки, з конфіскацією майна.

Не будемо вдаватися більш детально до фактичних обставин скоєного кримінального правопорушення, а почнемо відразу з висновків, які були сформовані Верховним судом за результатами розгляду касаційних скарг засуджених.

Захисники, як підставу для скасування судових рішень у тому числі зазначали, що начальники відділів - старші державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції не є працівником правоохоронного органу. Таким чином, досудове розслідування кримінального провадження здійснено не уповноваженими на те особами, а тому всі докази є недопустимими.

Верховний суд у своїй постанові підтвердив, що інспектори Державної екологічної інспекції є працівниками правоохоронного органу, оскільки здійснюють правозастосовні і правоохоронні функції та зазначив наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2023 року (справа № 633/15/19, провадження №13-39кс23) викладено висновок про те, що при вирішенні питання, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу, положень Конституції України, КК, КПК, КУпАП, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, в яким особа перебував у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронної функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення заходів; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівника.

Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до посадових інструкцій серед іншого, визначені наступні обов'язки засуджених: проводити перевірки за дотриманням природоохоронного законодавства, складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення у випадках, передбачених законом, видавати приписи на усунення виявлених порушень. Крім цього, інструкцією передбачено права на доступ до персональних даних порушників природоохоронного законодавства та викликати громадян для одержання усних або письмових пояснень у зв`язку з порушенням вимог природоохоронного законодавства.

Крім того, відповідно до ст. 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи Державної екологічної інспекції. При цьому згідно ст. 242-1 КУпАП Державна екологічна інспекція, розглядає справи про адміністративні правопорушення.

Верховний суд підтвердив, що за Державною екологічною інспекцією на законодавчому рівні (Положення, КУпАП) закріплено правоохоронну функцію, а засудженні, будучи службовими особами Державної екологічної інспекції у Волинській області, були наділеними правоохоронною функцією відповідно до покладених обов`язків та наданих прав, а тому є працівниками правоохоронного органу.

Аналізуйте судовий акт: Нотаріуси, які одночасно здійснюють повноваження реєстратора - можуть бути суб’єктом злочину “службова недбалість”. (ВС ККС усправі №643/3313/21 від 13.02.2025 р.)

Для засудження за злочин “службова недбалість” необхідно довести наявність об’єктивної сторони - тобто наявність прямих обов’язків службової особи (ВС ККС №732/1060/20 від 27.08.2024 р.)

Внесення неправдивих даних до ЄРДР тягне за собою кримінальну відповідальність (Кілійський райсуд Одеської області у справі № 502/2069/19 від 25.05.2021)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 161/4804/21

провадження № 51-1181км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_8 ,

захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_11 і ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 квітня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020140000001519, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ратне Ратнівського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, засуджено ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК, ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, кожного до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в державних органах на строк 3 роки, з конфіскацією майна.

Відповідно до ст. 54 КК позбавлено ОСОБА_6 і ОСОБА_7 5 рангу державного службовця.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 , за пособництва ОСОБА_7 , використовуючи своє службове становище, вимагали та створили умови, за яких ОСОБА_12 , будучи переконаним в наявності реальної небезпеки порушення законних прав та інтересів ТзОВ «ВІО ОЙЛ», з метою запобігання шкідливим наслідкам вказаному товариству, змушений був погодитися з їх протиправною вимогою і надав їм в якості неправомірної вигоди 1 000 доларів США, за наступних обставин.

Так, працівниками Державної екологічної інспекції у Волинської області ОСОБА_7 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 проводилась перевірка додержання ТзОВ «ВІО ОЙЛ» вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, в результаті якої встановлено порушення, яке полягало у здійсненні товариством виробничої діяльності (з 1 вересня 2017 року по 11 липня 2018 року) без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, про що складено відповідний акт.

З метою одержання інформації про кількість викинутих забруднюючих речовин, вищевказаними працівниками інспекції видано директору товариства відповідний припис, на виконання якого від ТзОВ «ВІО ОЙЛ» одержано лист про викид речовин в обсязі 6, 1 тони, який передано для роботи ОСОБА_6 .

У зв`язку з виявленими порушеннями старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Волинської області ОСОБА_6 , який станом на 20 травня 2019 року займав посаду начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря Державної екологічної інспекції у Волинській області, проведено розрахунок розмірів відшкодування збитків, що заподіяні державі, сума яких склала 420 359, 89 грн. Далі, ним підготовлено проект претензії, яку підписано начальником інспекції та надіслано на адресу товариства.

В ході з`ясування підстав нарахування та висунення претензійних вимог інспекцією, в четвертому кварталі 2020 року ОСОБА_12 , котрий діяв від імені товариства, звернувся до начальника відділу міжрайонного оперативного контролю - старшого державного інспектора з охорони навколишнього середовища Волинської області ОСОБА_7 , оскільки останній проводив перевірку, та до ОСОБА_6 , оскільки останній проводив розрахунок збитків, яким повідомив, що ТзОВ «ВІО ОЙЛ» у вищезгаданому листі помилково надано інформацію про викинуті забруднюючі речовини в повітря.

Перебуваючи в інспекції, ОСОБА_7 провів ОСОБА_12 до заступника начальника інспекції - ОСОБА_15 , котрий роз`яснив, що у разі незгоди з розрахунком розміру збитків, товариство має письмово звернутися з обґрунтованим проханням проведення перерахунку. Після цього, ОСОБА_12 разом з ОСОБА_7 прослідували в робочий кабінет ОСОБА_6 , де останні повідомили які саме необхідно надати документи для здійснення перерахунку.

9 грудня 2020 року ОСОБА_12 , перебуваючи в приміщенні інспекції, надав ОСОБА_7 та ОСОБА_6 копії вищенаведених документів, після чого у ОСОБА_6 виник умисел на вимагання і одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_12 , за вчинення дій, які входять до його компетенції.

Крім того, ОСОБА_6 вирішив залучити до вказаної протиправної діяльності пособника - ОСОБА_7 , котрий своїми порадами та вказівками сприятиме у вимаганні та одержанні неправомірної вигоди.

10 грудня 2020 року ОСОБА_7 , діючи на виконання спільного злочинного умислу, як пособник вчинення ОСОБА_6 злочину, зателефонував до ОСОБА_12 і пояснив, що за попереднім перерахунком розмір збитків складатиме орієнтовно 10 000 грн та повідомив про необхідність зустрітись.

11 грудня 2020 року ОСОБА_6 , діючи за пособництва ОСОБА_7 , під час зустрічі з ОСОБА_12 , висловили останньому вимогу про необхідність надання 1 000 доларів США за здійснення офіційного перерахунку розміру збитків і підготовку нової претензії. При цьому зауважили, що у разі ненадання неправомірної вигоди, перерахунок не буде здійснено.

Будучи переконаним в наявності реальної небезпеки порушення законних прав та інтересів ТзОВ «ВІО ОЙЛ» і з метою запобігання шкідливим наслідкам вказаному товариству, ОСОБА_16 був змушений погодитись на вказану пропозицію. Після чого ОСОБА_6 передав заявнику заздалегідь підготовлений ним проект листа від імені ТзОВ «ВІО ОЙЛ», який необхідно оформити, підписати у директора товариства та надіслати в інспекцію для здійснення перерахунку.

Надалі ОСОБА_6 , за пособництва ОСОБА_7 , 23 грудня 2020 року отримав від ОСОБА_16 підписаний директором лист про здійснення перерахунку, проект якого ним же надавався попередньо, та довідку, які 24 грудня 2020 року були зареєстровані в інспекції, і цього ж дня, начальником інспекції вчинено резолюцію про їх надання для роботи заступнику начальника інспекції ОСОБА_15 та начальнику відділу ОСОБА_6 , так як вирішення питань, наведених у даному листі, належить до повноважень ОСОБА_6 .

На підставі даного листа та доданих документів, ОСОБА_6 4 січня 2021 року підготував та підписав розрахунок розмірів відшкодування збитків, які завдані державі, а також підготував проект претензії на суму 10 755, 07 грн і супровідний лист на адресу товариства, які 6 січня 2021 року підписані начальником інспекції.

12 січня 2021 року ОСОБА_12 , перебуваючи в приміщенні інспекції, зустрівся з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та одержав від останнього вищевказані лист, претензію і підписаний ОСОБА_6 розрахунок розмірів відшкодування збитків (10 755, 07 грн), про що розписався на екземплярі претензії.

Далі, ОСОБА_6 , діючи за пособництва ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу будинку на проспекті Волі, 15 в м. Луцьк, о 14:46 одержав через пособника ОСОБА_7 від ОСОБА_12 неправомірну вигоду в сумі 1 000 доларів США (згідно курсу НБУ 28 208, 38 грн), які ОСОБА_12 , на виконання вказівки ОСОБА_7 , поклав у паперовий записник останнього.

Після вказаних дій ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було викрито працівниками ТУ ДБР та УСБУ, а предмет неправомірної вигоди вилучено.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах захисники ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , котрі діють в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На думку захисників, рішення судів є незаконними і необґрунтованими, оскільки в їх основу покладено неналежні та недопустимі докази, а висновки судів про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення ґрунтуються на припущеннях.

Крім того доказами, що містяться в матеріалах справи, не підтверджується наявність у засудженого умислу, спрямованого на вимагання та одержання від ОСОБА_12 неправомірної вигоди за вчинення дій, що входять до компетенції ОСОБА_6 .

Зазначають, що суди дійшли помилкового висновку про те, що засуджений є працівником правоохоронного органу. Отже, досудове розслідування цього кримінального провадження здійснено неуповноваженими особами, а тому всі докази суд повинен був визнати недопустимими.

Крім іншого вказують, що формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним не відповідає вимогам визначеним у ст. 374 КПК щодо зазначення наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, дії ОСОБА_6 кваліфіковано неправильно та останнього було безпідставно позбавлено рангу державного службовця.

Судом апеляційної інстанції не перевірено та не спростовано доводів, викладених в апеляційних скаргах сторони захисту, безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, а також порушено принцип змагальності сторін і безпосередності дослідження доказів.

Захисник ОСОБА_8 також звертає увагу, що апеляційним судом в ухвалі невірно зазначено, що ним наведено твердження про те, що мала місце провокація злочину, однак він вказував про фальсифікацію злочину, а про провокацію ні він, ні ОСОБА_6 не заявляли.

Отже, судові рішення не відповідають вимогам статей 370 419 КПК і підлягають скасуванню.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 , котрий діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник зазначає, що ОСОБА_7 не є працівником правоохоронного органу, а протилежні висновки судів є помилковими та ґрунтуються на припущеннях. Таким чином, досудове розслідування кримінального провадження здійснено неуповноваженими на те особами, а тому всі докази є недопустимими.

Крім того, судом було неправильно позбавлено ОСОБА_7 рангу державного службовця, що на думку захисника, є достатньою підставою для скасування судових рішень.

Апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, безпідставно відмовив захисту в повторному дослідженні доказів та залишивши апеляційні скарги без задоволення, не навів мотивованих відповідей на всі доводи, що в них викладені.

Крім іншого вказує, що дії ОСОБА_7 кваліфіковано неправильно, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності факту вимагання ОСОБА_7 неправомірної вигоди. У підсумку захисник вважає, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, не відповідають положенням статей 370 419 КПК і підлягають скасуванню.

У запереченнях на касаційні скарги захисників, прокурор просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджені та їх захисники підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цих скарг.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Водночас Суд звертає увагу, що в поданих касаційних скаргах захисники серед іншого, не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказують на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставлять під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка, як зазначалося вище, на підставі положень статей 433 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Тобто, такі доводи касаційних скарг не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки Суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами нижчих інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У цьому кримінальному провадженні наведених положень процесуального закону судами попередніх інстанцій було дотримано.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Указаного висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 , ОСОБА_20 , експерта ОСОБА_21 , а також частково самих обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які детально викладені у вироку.

Зокрема, свідок ОСОБА_12 у суді пояснив, що діяв в інтересах ТзОВ «ВІО ОЙЛ» на підставі довіреності, підтвердив обставини зустрічі з заступником начальника інспекції - ОСОБА_15 , котрий роз`яснив йому можливість проведення перерахунку розміру відшкодування збитків, після чого він разом з ОСОБА_7 пішли в робочій кабінет ОСОБА_6 , де останні повідомили які саме необхідно надати документи. В подальшому, він надав ОСОБА_7 копії необхідних документів, після чого останній зателефонував йому та пояснив, що за попереднім перерахунком розмір відшкодування збитків складатиме орієнтовно 10 000 грн і повідомив про необхідність зустрітись. Під час зустрічі ОСОБА_7 з ОСОБА_6 надали йому лист з цифрами і сказали щоб директор товариства передрукував його та подав лист в інспекцію, а копію листа бухгалтер товариства скинув на електронну адресу.

Крім того, ОСОБА_7 з ОСОБА_6 йому повідомили, що за зменшення нарахувань необхідно їм віддячити грошовою сумою 1 000 доларів США, про що він повідомив ОСОБА_17 14 грудня 2020 року свідок поїхав в СБУ, а потім в ДБР, де написав заяву про вчинення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 злочину. Працівники ДБР допитали його та повідомили, що з цього часу він буде працювати під їх контролем, на що він погодився. В січня 2021 року йому зателефонував ОСОБА_7 та сказав заїхати забрати документи. 12 січня 2021 року перебуваючи в приміщенні інспекції, він зустрівся з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і одержав від останнього підписані начальником інспекції лист, претензію та підписаний ОСОБА_6 розрахунок розмірів відшкодування збитків на суму 10 755, 07 грн, що засвідчив підписом на екземплярі претензії. Потім свідок розмовляв з ОСОБА_7 , який сказав, що вони з ОСОБА_6 спустяться на вулицю. Після чого вони пройшлись в напрямку проспекту Волі, де ОСОБА_7 сказав свідку покласти гроші в сумі 1 000 доларів США йому в блокнот, що і було зроблено. Свідок підтвердив, що більше спілкувався з ОСОБА_7 , однак коли озвучувалась сума, яку потрібно було віддячити за зменшення штрафних санкцій (1 000 доларів США), то присутні були ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_17 пояснив, що є співвласником ТзОВ «ВІО ОЙЛ» та займає посаду директора товариства. Підтвердив, що просив ОСОБА_12 встановити причини надіслання Державною екологічною інспекцією претензії із значною сумою нарахованих збитків і надав останньому довіреність. Зазначив, що ОСОБА_12 повідомляв про вимагання у нього працівниками інспекції грошових коштів - 1 000 доларів США, за зменшення нарахування штрафних санкцій та сказав, що з приводу цього факту він буде звертатися із заявою до правоохоронних органів. Вказав, що лист уточнення щодо зменшення нарахувань він дійсно підписував і при цьому ОСОБА_12 повідомляв його, яка реальна була сума до сплати.

Допитаний у суді свідок ОСОБА_15 пояснив, що в 2019 році займав посаду заступника начальника Державної екологічної інспекції у Волинської області та підтвердив, що інспекцією проводилась перевірка ТзОВ «ВІО ОЙЛ» в ході якої виявлено порушення, а по її завершенню складений акт, виданий припис. При цьому ТзОВ «ВІО ОЙЛ» було видано довідку, на підставі якої нараховано шкоду понад 400 000 грн та виставлена претензія. Після перевірки до них приходив працівник ТзОВ «ВІО ОЙЛ» і консультувався, як йому діяти, оскільки в довідці товариством були допущені помилки, на що свідок роз`яснив про можливість проведення перерахунку, для чого необхідно надати відповідні документи. Також пояснив, що в кінці 2020 року товариством були надані матеріали і довідка, а на початку 2021 року інспекцією було здійснено перерахунок штрафних санкцій.

Свідок ОСОБА_20 пояснила, що працює бухгалтером на ТзОВ «ВІО ОЙЛ» та підтвердила, що робила розрахунок з приводу перевірки екологічної інспекції, який підписував ОСОБА_22 . Чи була вона в приміщенні інспекції пригадати не може, оскільки пройшов тривалий час. Свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 (поняті) підтвердили, що їх запросили в УСБУ у Волинській області, де проводились слідчі дії, а саме було показано особу, котра буде передавати грошові кошти, які помічалися і вручалися, про що вони ставили підписи у відповідних документах, після чого з працівниками УСБУ поїхали на затримання. Коли повідомили, що відбулась передача грошових коштів, вони з працівниками правоохоронних органів побігли на проспект Волі, де побачили як ОСОБА_6 щось викинув на землю, та підійшовши ближче побачили обвинувачених, а також, що з боку на землі лежали грошові кошти по 100 доларів США. Підтвердили, що записник знаходився у ОСОБА_7 у лівій руці.

Показання вищевказаних свідків є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою та не викликають сумнівів в їх достовірності, а також спростовують версію сторони захисту про непричетність засуджених до скоєння кримінального правопорушення. Будь-яких підстав у даних свідків оговорювати ОСОБА_6 і ОСОБА_7 судом встановлено не було.

Також місцевим судом було безпосередньо досліджено: заяву про вчинення злочину від 14 грудня 2020 року ( ОСОБА_12 детально зазначив про факт вимагання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 грошових коштів в сумі 1 000 доларів США за здійснення перерахунку штрафних санкцій); акт № 120/03.19 (за результатом проведення планового заходу державного нагляду щодо додержання суб`єктом господарювання ТзОВ «ВІО ОЙЛ» вимог законодавства, в якому зазначено про виявлення порушення); припис № 000130 від 12 березня 2019 року (працівниками державної екологічної інспекції ОСОБА_7 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 виданий припис директору товариства щодо необхідності надати довідку про кількість викинутих забруднюючих речовин в атмосферне повітря); лист ТзОВ «ВІО ОЙЛ» № 05/03-19 від 19 березня 2019 року (зазначено інформацію щодо викинутих забруднюючих речовин в обсязі 6, 1 тони, який керівництвом інспекції 26 березня 2019 року передано для роботи ОСОБА_6 ); претензію № 5-2/1065 від 20 травня 2020 року ( ОСОБА_6 проведено розрахунок розмірів відшкодування збитків, сума яких становила 420 359, 89 грн); лист ТзОВ «ВІО ОЙЛ» № 09/12-20 від 22 грудня 2020 року щодо здійснення перерахунку шкоди з розрахунком; претензію № 4-2/46 від 6 січня 2021 року (вбачається, що ОСОБА_6 готував новий розрахунок розміру відшкодування збитків, які заподіяні державі товариством. 4 січня 2021 року ОСОБА_6 підготовлено проекти претензії на суму 10 755, 07 грн і супровідний лист інспекції на адресу ТзОВ «ВІО ОЙЛ» до нових претензії та розрахунку, які підписано 6 січня 2021 року начальником інспекції); постанова від 14 грудня 2020 року (залучено ОСОБА_12 до конфіденційного співробітництва, про що він надав письмову згоду); доручення про проведення слідчих (розшукових) дій від 14 грудня 2020 року; лист заступника начальника відділу УСБУ у Волинській області ОСОБА_23 від 15 грудня 2020 року; постанови про освідування особи від 5 січня 2021 року (постановлено провести освідування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 з метою виявлення слідів злочину, в тому числі слідів препарату «Промінь-1»); протокол огляду та вручення грошових коштів від 12 січня 2021 року ( ОСОБА_12 в присутності понятих, вручили ідентифіковані та помічені препаратом «Промінь-1» грошові кошти в сумі 1000 доларів США); протокол огляду місця події від 12 січня 2021 року (на проспекті Волі після затримання в ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вилучили грошові кошти, які були одержані в якості неправомірної вигоди, та які відповідають тим, що були вручені ОСОБА_12 ); протоколи затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину та освідування від 12 січня 2021 року (затримано ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ); протокол від 12 січня 2021 року (встановлено, що на робочому ноутбуці ОСОБА_6 міститься документ Word з електронним варіантом проекта листа ТзОВ «ВІО ОЙЛ» про перерахунок збитків та розміру викиду забруднюючих речовин, паперовий варіант якого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надали ОСОБА_12 при зустрічі 11 грудня 2020 року. Встановлено, що з електронної пошти ОСОБА_6 на електронну пошту ТзОВ «ВІО ОЙЛ» 11 грудня 2020 року надіслано вказаний вище лист про перерахунок); наказ начальника інспекції № 80-О (з 1 вересня 2020 року ОСОБА_6 переведено на посаду начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря та водних ресурсів - старшого державного інспектора з охорони навколишнього середовища Волинської області); положення про відділ державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря та водних ресурсів Державної екологічної інспекції у Волинській області, затверджене наказом начальника інспекції № 119 від 7 вересня 2020 року, з п. 3.7 якого вбачається, що ОСОБА_6 був уповноважений проводити розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до його компетенції, та пред`являти претензії про відшкодування. Тобто, останній дійсно вимагав та одержав неправомірну вигоду за вчинення дій, які входять до його компетенції); наказ начальника інспекції № 82-О (з 1 вересня 2020 року ОСОБА_7 переведено на посаду начальника відділу міжрайонного оперативного контролю - старшого державного інспектора з охорони навколишнього середовища Волинської області); посадову інструкцію начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря та водних ресурсів - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Волинської області; посадову інструкцію начальника відділу міжрайонного оперативного контролю - старшого державного інспектора з охорони навколишнього середовища Волинської області; лист УСБУ від 10 лютого 2021 року (підтверджується, що в ході контролю за вчиненням злочину було використано державні грошові кошти); висновки експертів № 169 від 28 січня 2021 року, № 171/372 від 1 лютого 2021 року, № СЕ-19/103-21/941-КТ від 18 лютого 2021 року; протокол тимчасового доступу до речей і документів від 4 лютого 2021 року; постанову про розсекречення матеріалів щодо проведення НСРД від 10 лютого 2021 року; ухвали слідчого судді від 17 грудня 2021 року (надано дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ); протокол огляду комп`ютеру від 9 березня 2021 року (з електронної пошти ОСОБА_6 на пошту ТзОВ «ВІО ОЙЛ» 11 грудня 2020 року надіслано вказаний вище лист про перерахунок); протокол за результатами проведення НСРД № 3/4049т від 23 грудня 2020 року з відеофайлами (зафіксовано зустрічі ОСОБА_12 з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 23 грудня 2020 року); протоколом НСРД № 54/3-144т від 13 січня 2021 року з відеофайлами (зафіксовано зустрічі ОСОБА_12 і ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ); постанову про розсекречення матеріалів щодо проведення НСРД від 1 лютого 2021 року; протокол огляду місця події від 15 січня 2021 року; письмову заяву начальника інспекції ОСОБА_24 від 15 січня 2021 року (щодо надання добровільної згоди на огляд службового кабінету № 10-19); постанову про розсекречення матеріалів щодо проведення НСРД від 19 січня 2021 року; протокол НСРД № 54/3-141т від 14 січня 2021 року (зафіксовано телефонні розмови ОСОБА_7 ) тощо.

З дослідженого судом протоколу НСРД № 54/3/140т від 13 січня 2021 року за результатами контролю за вчиненням злочину вбачається, що в ході даної слідчої дії ОСОБА_12 передав ОСОБА_7 та ОСОБА_6 під контролем правоохоронних органів неправомірну вигоду, а саме грошові кошти в сумі 1 000 доларів США. Висновками експерта за результатами проведення криміналістичної експертизи речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин № 167, № 168 від 29 січня 2021 року, № 170 від 28 січня 2021 року встановлено: що на поверхнях двох марлевих тампонів із змивами з правої та лівої руки громадянина ОСОБА_7 , на поверхнях записника зеленого кольору (зовнішніх поверхнях обкладинки зеленого кольору, сторінках записника) та на поверхнях двох марлевих тампонів із змивами з правої та лівої руки ОСОБА_6 , є нашарування спеціальної хімічної речовини органічної природи із зеленувато-жовтою люмінесценцією «Промінь-1». Допитана у суді експерт ОСОБА_21 повністю підтримала зроблені нею висновки та зазначила, що характеристика спеціальної хімічної речовини полягає в тому, що при дотику будь-якою поверхнею, вона передається на іншу поверхню і зберігає свою люмінесценцію. При цьому, якщо на банкнотах не можна позбутися спеціальної хімічної речовини «Промінь-1», то на руках її можна промити.

Отже, за наслідками судового розгляду даного кримінального провадження, встановивши фактичні обставини вчиненого, дослідивши та оцінивши сукупність зібраних доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе, за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 КК), а ОСОБА_7 - у пособництві в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе, за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК).

Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання осіб винуватими, правильно керувався стандартом доведення поза розумним сумнівом, визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК, який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Відтак, доводи захисників про відсутність доказів на підтвердження факту вимагання і одержання неправомірної вигоди засудженими є безпідставними.

Крім того, слід зазначити, що в супереч твердженням сторони захисту дії засуджених кваліфіковано правильно, клопотання учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК, а вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370 374 КПК. Зокрема, у вироку вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засуджених визнано винуватими, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами сторони захисту, доводи яких за своїм змістом є аналогічними доводам, викладеним в касаційних скаргах захисників, з дотриманням вимог статей 404 405 КПК перевірив зазначені в них вимоги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав скарги необґрунтованими.

За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, належним чином умотивувавши свої висновки.

При цьому предметом ретельної перевірки апеляційного суду були доводи сторони захисту про порушення правил підслідності кримінального провадження. Аналогічні доводи захисники наводять в касаційних скаргах та вважають, що досудове розслідування кримінального провадження здійснено неуповноваженими особами, а тому всі отримані докази є недопустимими.

Перевіряючи вказані твердження суд апеляційної інстанції зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2023 року (справа № 633/15/19, провадження №13-39кс23) викладено висновок про те, що при вирішенні питання, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу, положень Конституції України КК КПК КУпАП, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, в яким особа перебував у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронної функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення заходів; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівника.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що згідно Положення про Державну екологічну інспекцію України (затвердженого постановою КМУ № 275 від 19 квітня 2017 року) Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Відповідно до п. 7 ч. 4 Положення, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань складає протоколи про адміністративні правопорушення і розглядає справи про адміністративні правопорушення, накладає адміністративні стягнення у випадках, передбачених законом.

При цьому згідно ст. 242-1 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47-50, ч. 1 ст. 52, статтями 53, 53-1, 54, 59-77-1, ст. 78 (крім порушень санітарних норм), статтями 78-1, 79, 79-2, статтями 80-83 (крім порушень санітарних норм), частинами 1, 3 ст. 85, статтями 86-1, 87, ст. 89 (щодо диких тварин), ст. 90-1 (крім порушень санітарних норм), статтями 91-1 - 91-4, ст. 95 (крім порушень санітарних норм та норм ядерної безпеки), ст. 153, ст. 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і ст. 188-5 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ст. 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (ч.ч. 2, 4, 5 ст. 85, статті 85-1, 88, 88-1, 88-2, 90, 91, 91-5, 91-6, 164 - в частині порушення порядку провадження господарської діяльності, пов`язаної з раціональним використанням, відтворенням та охороною природних ресурсів (земля, надра, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний та рослинний світ, природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, добування і використання риби та інших водних живих ресурсів), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, порушення вимог законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля, порушення вимог законодавства у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з посадової інструкції начальника відділу міжрайонного оперативного контролю - старшого державного інспектора з охорони навколишнього середовища Волинської області, на ОСОБА_7 покладаються, серед іншого, наступні обов`язки: проводити перевірки за дотриманням природоохоронного законодавства, складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення у випадках, передбачених законом, видавати приписи на усунення виявлених порушень. Крім цього, інструкцією передбачено права ОСОБА_7 на доступ до персональних даних порушників природоохоронного законодавства та викликати громадян для одержання усних або письмових пояснень у зв`язку з порушенням вимог природоохоронного законодавства.

Також суд звернув увагу на те, що згідно посадової інструкції начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря та водних ресурсів - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Волинської області, ОСОБА_6 серед іншого надано право складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення у випадках, передбачених законом.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за Державною екологічною інспекцією на законодавчому рівні (Положення КУпАП) закріплено правоохоронну функцію, а ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , будучи службовими особами Державної екологічної інспекції у Волинській області, були наділеними правоохоронною функцією відповідно до покладених обов`язків та наданих прав.

З вищенаведеними в ухвалі апеляційного суду висновками погоджується й колегія суддів касаційного суду, а тому вважає неспроможними твердження сторони захисту про недопустимість отриманих в ході досудового розслідування доказів.

Що стосується тверджень захисника ОСОБА_11 про недопустимість постанов від 12 та 14 січня 2021 року про створення слідчої групи та доручення проведення досудового розслідування, про що захисником заявлялись відповідні клопотання у судах, то Суд вже неодноразово зазначав, що оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення.

Самі по собі процесуальні рішення, такі як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, судові рішення, витяги з ЄРДР, а також змагальні документи (клопотання, заяви, скарги тощо) не можуть оцінюватися з погляду допустимості, оскільки не є доказами у значенні ст. 84 КПК, а тому Суд відхиляє цей довід захисника.

Водночас, перевіркою матеріалів справи встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази. Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87 89 94 95 КПК.

В касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 також вказує, що апеляційним судом в ухвалі невірно зазначено, що він наводив твердження про те, що мала місце провокація злочину, однак ні він, ні ОСОБА_6 про провокацію не заявляли.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що судом апеляційної інстанції перевірялись доводи захисника ОСОБА_25 про провокацію злочину, оскільки, як зазначав останній, ОСОБА_12 був заявником в інших кримінальних провадженнях.

Відхиляючи вказані твердження апеляційний суд зазначив за змістом статей 246 271 КПК НСРД можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому згідно з ч. 3 ст. 271 КПК під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

Крім цього апеляційний суд наголосив, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях розробив критерії, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема, у випадку визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду належить з`ясувати, чи було слідство «по суті пасивним», чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи мало місце з боку влади спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; вагомість причин проведення оперативної закупки, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою. При цьому тягар доведення того, що підбурення не було, покладається на сторону обвинувачення.

Водночас, судом першої інстанції належним чином досліджувалось питання, чи не створили правоохоронні органи штучно ситуацію, з метою спонукати ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення. При цьому судом було встановлено, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_12 самостійно звернувся до правоохоронних органів з приводу злочину з відповідною заявою та лише на цьому етапі правоохоронні органи долучилися і розпочали проводити контроль за вчиненням злочину, що свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації ходу вчинення злочину. До того ж, будь-яких даних про те, що ОСОБА_12 є агентом правоохоронного органу, суду надано не було.

Таким чином, суд зазначив, що злочинна діяльність ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розпочалася і тривала до написання ОСОБА_12 заяви про вчинення злочину, і до початку його контролю правоохоронними органами. Крім того, самі по собі звернення ОСОБА_12 із заявами про вчинення злочинів, не можуть свідчити про провокацію злочину у цьому кримінальному провадженні. Законом також не передбачено будь-яких заборон чи обмежень особи в частині кількості звернень до правоохоронних органів. Крім того фактів визнання показань свідка неправдивими чи притягнення його до відповідальності за статтями 384 385 КК судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що твердження захисту про провокацію злочину з боку правоохоронних органів не знайшли свого підтвердження, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду.

Що стосується тверджень сторони захисту про те, що у вироку суду неправильно чи неповно викладено пояснення свідків, то на думку Суду, вони є необґрунтованими виходячи з наступного.

Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що показання свідків викладено в оскарженому судовому рішенні з достатньою повнотою, без зайвої деталізації, відображено сутнісну (змістовну) складову показань, що має значення для встановлення судом обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження за приписами ст. 91 КПК.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями КПК не передбачено обов`язку суду дослівно викладати показання свідків, таке джерело доказів відображається судом у тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні, що і було зроблено в цьому випадку.

Відносно наданих експертом показань, то слід зазначити, що допит експерта у судовому засіданні місцевого суду було проведено відповідно до вимог ст. 356 КПК, останнього було приведено до присяги, а зміст його показань з достатньою повнотою відображено у вироку. При цьому, висновки експертиз, проведених у кримінальному провадженні, містять обґрунтовані відповіді на поставлені перед експертом запитання.

Таким чином, порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті статей 85 86 87 КПК свідчили про необхідність визнання показань вищезазначених осіб чи висновків експертиз недопустимими або неналежними доказами, не встановлено.

Аргументи сторони захисту про порушення апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК Суд відхиляє, адже клопотання про повторне дослідження доказів було розглянуте апеляційним судом, який не знайшов підстав для його задоволення.

Незгода із таким процесуальним вирішенням клопотання не зумовлює порушення правил ч. 3 ст. 404 КПК з боку суду апеляційної інстанції, а свідчить про те, що сторона захисту не навела достатніх та переконливих мотивів, за наявності яких її клопотання потрібно було б задовольнити. Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку суду апеляційної інстанції не вбачається.

Крім того, сторона захисту вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог засади безпосередності дослідження доказів, однак не зазначає в чому саме полягало таке порушення.

Водночас, як слідує з установленої практики Верховного Суду, безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження .

Проте, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції не здійснював власної оцінки доказів та погодився із тією оцінкою, яку дав суд першої інстанції. За таких обставин не вбачається порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів.

Твердження захисників про те, що суд апеляційної інстанції формально розглянув апеляційні скарги сторони захисту та не дав відповідей на всі їх доводи, є безпідставними.

Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. З урахуванням позицій ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа «Салов проти України»), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.

Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційних скаргах сторони захисту, навів переконливі аргументи на їх спростування, указав підстави, з яких визнав скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Посилання сторони захисту про наявність обставин, які б свідчили про необ`єктивність та упередженість суду апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження, оскільки в матеріалах провадження такі відомості відсутні. Відводів складу суду апеляційної інстанції учасниками судового провадження заявлено не було.

На думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Що стосується призначеного засудженим покарання, то слід зазначити наступне.

Так, статтями 50 65 КК визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Санкція ч. 3 ст. 368 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, з конфіскацією майна.

Згідно з положеннями ст. 54 КК засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

В ході призначення покарання місцевий суд врахував, що обвинувачені вчинили тяжкий умисний корупційний злочин, а також їх ставлення до скоєного. Урахував суд те, що ОСОБА_6 одружений та має на утриманих двох неповнолітніх дітей, інформацію про стан здоров`я обвинувачених, котрі не перебувають на обліках у лікарів нарколога та психіатра, мають постійне місце реєстрації та проживання, позитивно характеризуються за місцем проживання, раніше не притягувались до кримінальної відповідальності, однак вину не визнали та у вчиненому не розкаялись.

Урахувавши всю сукупність наведених обставин, даних про особи винних, відсутність обставин, які обтяжують та пом`якшують покарання, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК та ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, кожному, покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в державних органах на строк 3 роки, з конфіскацією майна. На підставі ст. 54 КК суд позбавив ОСОБА_6 і ОСОБА_7 5 рангу державного службовця.

При цьому суд наголосив на неможливості призначення засудженим покарання з урахуванням статей 69 чи 75 КК, оскільки вчинене ними кримінальне правопорушення є корупційним.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності визначення ОСОБА_6 і ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення 5 рангу державного службовця, згідно з приписами ст. 54 КК, та з мотивами прийнятого рішення і не вбачає порушень у цій частині.

Разом з тим, Суд звертає увагу, що підставами для призначення покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є: 1) наявність у особи такого звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу; 2) вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Кримінальний закон не передбачає необхідності використання повноважень, які має (мала) особа через наявність у неї військового чи спеціального звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу у ході вчинення злочину, за який вона притягується до кримінальної відповідальності. Можливість призначення вказаного покарання не залежить від того який саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин було вчинено. Суд може призначити покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу у тих випадках, коли вважатиме неможливим його збереження із вчиненням тяжкого або особливо тяжкого злочину особою. Тобто це покарання може бути призначене судом як у випадках, коли вчинений злочин був пов`язаний із використанням повноважень, якими наділяється особа у зв`язку із наявністю у неї відповідного звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу, так і тоді, коли такий зв`язок відсутній.

Отже, Верховний Суд вважає, що покарання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 призначено з дотриманням вимог статей 50 65 КК, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень.

Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень судами попередніх інстанцій.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги захисників - без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 квітня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_11 і ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3