5.2. ПРЕДМЕТ, МЕЖІ І СУБ’ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ

Предмет доказування – це сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, які необхідно встановити у кожному кримінальному провадженні і які мають правове значення для правильного його вирішення по суті.

Частина 1 ст. 91 КПК України встановлює, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Зазначені обставини підлягають доказуванню в кожному кримінальному провадженні.

Деякі особливості має предмет доказування у кримінальному провадженні щодо:

• неповнолітніх (ст. 485 КПК України);
• застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 505 КПК України);
• застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 501 КПК України).

Під межами доказування у кримінальному процесі розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне і достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування.

Правильно встановити межі доказування означає:

• забезпечити з необхідною повнотою з’ясування обставин, що входять до предмета доказування;
• використовувати для цієї мети тільки допустимі докази і тільки в обсязі, необхідному для достовірних висновків у кримінальному провадженні.

Межі доказування обумовлені:

• особливостями вчинення і приховування кримінальних правопорушень;
• особливостями процесу доказування у конкретному кримінальному провадженні;
• іншими обставинами об’єктивного та суб’єктивного характеру.

Суб’єктами доказування є усі державні органи, посадові, службові особи та інші учасники кримінального провадження, які приймають участь у збиранні, перевірці та оцінці доказів.

Суб’єкти доказування поділяються:

1. За відмінністю у повноваженнях щодо доказування:

• суб’єкти кримінального провадження, на яких покладається обов’язок доказування відповідно до ст. 92 КПК України (слідчий, прокурор, а у визначених КПК випадках – потерпілий);
• суб’єкти кримінального провадження, які мають право брати участь у доказуванні: підозрюваний, обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий тощо;

2. За характеристикою учасників доказування:

• державні органи та посадові особи, які ведуть кримінальний процес (слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя, суд);
• особи, які мають інтерес у доказуванні (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, законні представники);
• особи, які виконують допоміжну роль у доказуванні (свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий).