2.5. КРИМІНАЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ ТА ЇХ ВИДИ

Кримінальні процесуальні норми – це встановлені державою загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується, в основному, їх добровільними діями, а у необхідних випадках за допомогою засобів державного примусу та юридичної відповідальності.

Норми кримінального процесуального права – це такі правила поведінки, які:

• встановлені державою та закріплені у відповідному нормативному акті;
• є загальними для учасників кримінальних процесуальних відносин (розраховані не на одну конкретну дію, а на багаторазове застосування);
• є загальнообов’язковими для тих осіб, які є учасниками кримінальної процесуальної діяльності – підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка та ін.;
• забезпечуються засобами державно-правового примусу.

Норми кримінального процесуального права визначають завдання, принципи, правила здійснення кримінального провадження, права і обов’язки посадових осіб і державних органів, що його здійснюють, а також фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальній процесуальній діяльності або на яких вона поширюється.

За характером диспозиції виділяють такі види кримінальних процесуальних норм:

1) уповноважуючі – наділяють учасників кримінальної процесуальної діяльності певними процесуальними правами, надають їм повноваження на вчинення певних процесуальних дій, тобто мають дозвільний характер (наприклад, ч. 3 ст. 89 КПК України надає право сторонам кримінального провадження, потерпілому під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими);

2) зобов’язуючі – передбачають у визначених умовах конкретний вид поведінки і зобов’язують діяти відповідним чином (наприклад, ч. 2 ст. 20 КПК України зобов’язує слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника);

3) забороняючі – зобов’язують суб’єктів кримінального процесу утримуватися від вчинення певних дій (наприклад, ч. 2 ст. 255 КПК України забороняє використання відомостей, речей та документів, які отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб).