Згода потерпілого при укладенні угоди про визнання винуватості: практичні узагальнення прокурора

Кримінальне провадження на підставі угод є одним із найбільш прогресивних інститутів чинного КПК України. Запровадження цього інституту може слугувати взірцем вдалого запозичення правових норм до вітчизняного законодавства. Укладення угоди між учасниками кримінального провадження дозволяє мінімізувати процесуальні витрати, а також надати належні гарантії щодо досягнення його мети. Підозрюваний/обвинувачений засуджується до погодженого покарання, а потерпілий чи держава отримують належні гарантії відшкодування завданої шкоди чи задоволення іншого важливого інтересу.

Аналізуйте судовий акт: ВП ВС: Щодо підстав оскарження вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості ( ВП/ВС від 2 жовтня 2018 р. у справі № 523/13129/17)

На час свого запровадження інститут угод містив істотні обмеження, зокрема укладення угод про примирення не допускалось щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів, окрім випадків проваджень у формі приватного обвинувачення. У свою чергу угоди про визнання винуватості могли бути укладені лише у провадженнях щодо кримінальних проступків або злочинів, де шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, тобто у злочинах, де відсутній конкретний потерпілий як фізична або юридична особа. Ще більших обмежень свобода укладення угод зазнала після узагальнення правових позицій Пленумом ВССУ у своїй постанові № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11.12.2015 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0013740-15).

Зокрема, у п. 19 зазначено, що у кримінальних правопорушеннях, де основним безпосереднім об'єктом виступають публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним фізичним чи юридичним особам шкода є лише проявом посягання на основний об'єкт, укладення угоди про примирення не допускається. До таких категорій злочинів віднесено кримінальні правопорушення, передбачені тринадцятьма розділами Особливої частини КК України, що фактично звузило можливість застосування угод про примирення до злочинів проти життя та здоров’я особи та проти власності.

Аналізуйте судовий акт: Інститут угод у кримінальному провадженні жодним чином не кореспондуються з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, є взаємовиключними та потребують розмежування (ВС/ККС у справі № 439/1344/17 від 16.10.2018р.)

Друге дихання угодам надали зміни до ст. 469 КПК України за Законом від 16.03.2017 р., що мав на меті удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження, який набрав чинності 14.04.2017 р. Ним встановлювалось виключення із загального правила про заборону укладати угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, у яких бере участь хоча б один потерпілий. Змінами дозволялась процесуальна домовленість між учасниками кримінального провадження за умови надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Завдяки цим змінам перелік кримінальних проваджень, де укладення угоди стало можливим, досяг найбільшого значення з моменту запровадження. До них належать не тільки кримінальні провадження щодо тяжких злочинів, де є потерпілий (ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ст. 121 КК України тощо), але й злочини невеликої та середньої тяжкості, де шкоду завдано конкретному потерпілому при злочині, що посягає на публічний порядок (ч.ч. 1-3 ст. 296 КК України). Наприклад, Подільським районним судом м. Києва затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78171888).

Згідно встановлених обставин справи, підозрюваний, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок заподіяв шкоду майну потерпілого та завдав йому удари. У подальшому, підозрюваний визнав вину, вибачився перед потерпілим та вжив дії, спрямовані на відшкодування завданої шкоди. Однак, враховуючи, що злочин, передбачений ст.296 КК України, посягає на публічний порядок та унеможливлює укладення угоди про примирення, стороною обвинувачення ініційовано укладення угоди про визнання винуватості.

Аналізуйте судовий акт: Прокурор НЕ має права втручатись або ініціювати процес укладення угоди про примирення, на відміну від процесу укладення угоди про визнання винуватості (ВСУ від 31 березня 2016р. у справі № 5-27кс16)

Згідно ст.469 КПК України, для отримання права на укладення такої угоди прокурор повинен отримати письмову згоду потерпілого. Закон не містить жодного роз’яснення, яким чином складається цей документ, окрім письмової форми, тому під час практичної діяльності узагальнено, які саме відомості має містити цей документ:

1. Згода подається особисто потерпілим на ім’я прокурора у кримінальному провадженні. Оскільки повноваження на укладення угоди має прокурор ˗ процесуальний керівник, подання згоди на ім’я слідчого, начальника органу досудового розслідування, підрозділу поліції чи керівника органу прокуратури не допускається. При цьому якщо повноваження прокурора здійснює група прокурорів, конкретизувати прізвище конкретного прокурора не обов’язково, оскільки їх повноваження є однаковими. В свою чергу потерпілий у кримінальному провадженні має бути встановлений або залучений у порядку ч. 2 ст. 55 КК України. Відсутність у особи процесуального статусу потерпілого унеможливлює надання ним згоди.
2. У тексті документу має бути вказано номер кримінального провадження у ЄРДР, правову кваліфікацію та стислий виклад обставин, що дозволяє ідентифікувати надану згоду у випадку наявності декількох потерпілих від різних злочинів у межах одного провадження.
3. Документ має містити чітко виражене формулювання про те, що потерпілий надає саме згоду на укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним/обвинуваченим. З метою уникнення хибних тлумачень, доречно уникати інших формулювань, як наприклад «потерпілий не заперечує проти укладення угоди…» або «потерпілий вважає за можливе укладення угоди…», оскільки ст. 469 КПК України передбачає лише «згоду», а не інший спосіб волевиявлення.
4. У письмовій згоді має бути зазначено повне ім’я підозрюваного/обвинуваченого, із ким прокурор планує укласти угоду.
5. Доречним є зазначення виду покарання, яке сторони планують узгодити в межах угоди. Зокрема, потерпілий має бути поінформований принаймні про те, чи планує прокурор узгоджувати звільнення від відбування покарання з випробовуванням на підставі ст. 75 КК України. Наявність цих відомостей доводить достатній рівень обізнаності потерпілого про обставини справи та правові наслідки укладення угоди.
6. З аналогічних мотивів не зайвим буде включення до тексту згоди відомостей про те, чи бажає потерпілий подавати цивільний позов.
7. Як і будь-який документ, згода має містити дату складення, ім’я особи, що її надає, та підпис.

Узагальнюючи викладене, як приклад можна навести таку форму письмової згоди:

Прокурору

назва органу прокуратури

• прокурору у кримінальному провадженні №0000000000000000

Від Іванова Івана Івановича,

потерпілого у кримінальному провадженні №0000000000000000

Я, Іванов Іван Іванович, потерпілий у кримінальному провадженні №0000000000000000 за підозрою Петрова Петра Петровича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ КК України, що було вчинено ДАТА за адресою: АДРЕСА, у порядку ч.3 ст.469 КПК надаю згоду прокурору у вказаному кримінальному провадженні на укладення угоди про визнання винуватості між ним та підозрюваним Петровим Петром Петровичем. Вважаю за можливе призначення покарання з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК України.

Цивільний позов подавати не бажаю.

ДАТА І.І. Іванов

Оскільки отримання письмової згоди прокурором у даному випадку є обов’язковим, цей документ має бути долучений до угоди про визнання винуватості як невід'ємний додаток, та направлений до суду разом із нею.

На жаль, наразі немає усталеної практики щодо питання, чи обов’язкова участь потерпілого при розгляді такої угоди. На мою думку, вирішуючи дане питання зважати слід на положення ст.ст. 468, 474 КПК України. Так, угода про визнання винуватості укладається між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, а розгляд щодо угоди проводиться судом за обов’язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду. Таким чином потерпілий у випадку угоди про визнання винуватості є іншим учасником, тому його участь не є обов’язковою. При цьому, належним чином складена та отримана письмова згода містить всі відомості, що дозволяють суду переконатися у позиції потерпілого щодо укладення угоди. Проте, не досить справедливим виглядає регламентованість повноважень підозрюваного/обвинуваченого порівняно із потерпілим при розгляді угоди про визнання винуватості. Тому, застосовуючи правило повного судового розгляду за ст. 2 КПК, суду бажано почути думку потерпілого та особисто з’ясувати його позицію: переконатись у розумінні потерпілим обставин та правових наслідків, добровільності узгодження угоди та інше. Хоча нормами КПК це не передбачено як обов’язкове.

Отже, хоча кримінальне провадження на підставі угод просунуло національне кримінальне-процесуальне законодавство значно вперед, тим не менш ще існують певні неврегульовані Кодексом аспекти. Але їх можна успішно вирішувати шляхом правильного правозастосування на практиці, користуючись різними методами тлумачення норм та послуговуючись основними засадами кримінального процесу.

Сподіваюсь, процесуальні міркування, основані на власному досвіді, стануть в нагоді правникам для більш ефективного застосування інституту угод в кримінальному провадженні.

Автор статті: Станіслав Петренко, прокурор Київської місцевої прокуратури