Згідно частини 1. статті 79 КК України засуджена матір дитини до сьомі років НЕ звільняється від такого виду покарання як громадські роботи оскільки воно не пов’язане з позбавленням або обмеженням волі (ВС/ККС, № 335/7300/16-к)

01.10.2020 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Згідно частини 1. статті 79 КК України засуджена матір дитини до сьомі років НЕ звільняється від такого виду покарання як громадські роботи оскільки воно не пов’язане з позбавленням або обмеженням волі (ВС/ККС, № 335/7300/16-к) - ea5f7b3fe0495a4f051f974ff9cac889_5f7648a5dbde6.jpg

Фабула судового акту: Чітка постанова ВС, яка розтлумачує, як слід суду застосовувати ч.1 ст. 79 КК України - "Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років".

Ми знаємо багато випадків, коли жінка-злочинець вдало прикривається дитиною, і хоча отримує обвинувальний вирок, але уникає покарання. Чого тільки варта, наприклад, циганка - матір шести дітей, яка розповсюджуує нарктотики. Трапляються випадки, коли так відбувається декілька разів. На жаль український кримінальний кодекс надзвичайно гуманний.

Проте в цій справі фіксується важливий нюанс. Частина 1, статті 79 КК України надає право суду звільнити від покарання жінку, яка має дитину до сьомі років, але виключно від таких видів покарань як позбавлення та обмеження волі. Суд не має право на підставі цій статті звільнити засуджену жінку від інших видів покарань передбачений КК України.

На це необхідно звертати увагу особливо тоді, коли жінка-матір засуджується за декільком статтями КК України, і суд застосовує принцип призначення покарання за сукупністю злочинів та приєднує невідбуті частини покарання за попередніми судимостями.

В даному випадку особу було засуджено за ст. 303 КК України - "Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією" та за ч.2, ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі. Водночас з’ясувалося, що у так званої матері вже була судимість за ч.1 ст. 185 КК України із призначенням покарання 80 годин громадських робіт, яке суд визнав невідбутим та приєднав до другої судимості. Отже, саме це покарання – 80 годин громадських робіт слід відбувати засудженій реально, оскільки такі роботи не пов’язані із обмеженням або позбавленням волі.

ДОДАТКОВО ДИВИТЬСЯ (тут нижче): Вирок за ст. 303 КК України - "Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією"

Аналізуйте судовий акт: Неодноразове притягнення до кримінальної відповідальності свідчить про небажання перевиховуватись та унеможливлює застосування ст. 69 КК України до засудженого (ВС/ККС у справі № 724/1535/19 від 30.06.2020)

Судимість особи, навіть на знята та непогашена, НЕ може бути перепоною для звільнення такої особи від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС у справі № 759/13520/18 від 06.08.2020)

Явно несправедливе покарання означає істотну диспропорцію та неадекватність призначеного покарання (ВС/ККС у справі № 716/1224/19 від 13.08.2020)

Невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття (ВС/ККС у справі № 149/1596/16-к від 10.06.2020)

Суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати ст. 71 КК, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього вироку, а не після набрання ним законної сили (ВС/ККС у справі № 766/39/17 від 01.06.2020)

Постанова

іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 335/7300/16-к

провадження № 51-899км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І. О.,

прокурора Титаренка Ю. О.,

в режимі відеоконференції:

захисника Пузіна Д. М.,

засудженої ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Д. М. на вирок Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Запоріжжя та жительки цього АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 303 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 185 КК - на строк 2 роки; ч. 1 ст. 303 КК - на строк 3 роки. Відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2016 року і ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 днів. На підставі ст. 79 ККОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 185 КК, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна з корисливих мотивів, діючи повторно, 06 червня 2016 року приблизно о 00:45 біля зупинки громадського транспорту «Технікум» на вул. Парамонова у м. Запоріжжі, перебуваючи в салоні таксі, скориставшись тим, що ОСОБА_2 вийшов із зазначеного автомобіля та залишив свій ноутбук марки «Acer 5742», шляхом вільного доступу таємно викрала цей ноутбук, заподіявши таким чином потерпілому майнової шкоди на суму 3834 грн.

Крім того, ОСОБА_1 у період з грудня 2015 року до 17 травня 2016 року, встановивши тарифи за надання сексуальних послуг, правила поведінки ОСОБА_3 , підшукування клієнтів і розподілу грошових коштів, одержаних за надання останньою сексуальних послуг, забезпечувала заняття ОСОБА_3 проституцією, тобто займалась сутенерством за таких обставин.

Так, ОСОБА_1 у зазначений період розміщувала оголошення на інтернет-ресурсах зі своїми контактними номерами телефонів, підшукувала ОСОБА_3 клієнтів для надання їм послуг сексуального характеру, після чого отримувала від клієнтів грошові кошти, які в подальшому розподіляла та витрачала на власні потреби.

17 травня 2016 року приблизно о 16:00 ОСОБА_4 зателефонував на мобільний телефон ОСОБА_1 і замовив надання йому сексуальних послуг за адресою: вул. Якова Новицького, 7-А, м. Запоріжжя. ОСОБА_1 , роз`яснивши ОСОБА_4 умови виконання замовлення та оплати, організувала виїзд ОСОБА_3 за зазначеною адресою. Діючи з корисливих мотивів, з метою отримання наживи ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 для надання ОСОБА_4 послуг сексуального характеру, за що отримала від останнього грошові кошти в розмірі 500 грн.

Цього ж дня ОСОБА_3 , перебуваючи у кімнаті квартири АДРЕСА_2 , діючи з відома та згоди ОСОБА_1 , вступила у статевий зв`язок з ОСОБА_4 без отримання за це грошових коштів.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 15 червня 2017 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 05 лютого 2019 року задовольнив частково касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області, скасував ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Запорізький апеляційний суд 28 листопада 2019 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області скасував вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання і постановив свій, яким призначив засудженій покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 185 КК - на строк 2 роки; ч. 1 ст. 303 КК - на строк 3 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання призначеного за цим вироком, повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2016 року і ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 днів. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Пузін Д. М., не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості засудженої ОСОБА_1 та юридичної кваліфікації її дій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання, призначити ОСОБА_1 покарання і на підставі ст. 79 КК звільнити її від відбування такого покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки і покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що вирок апеляційного суду є незаконним, тоді як, на його думку, суд першої інстанції, урахувавши те, що ОСОБА_1 має на утриманні дитину віком до семи років, обставини вчинення злочинів, тяжкість та наслідки, особу засудженої, ставлення до скоєного та інші обставини, що встановлені судом, правильно застосував положення ст. 79 КК та звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з іспитовим строком до досягнення дитиною семирічного віку із покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК. Також вказує, що на час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 вже відбула покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2016 року.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Пузін Д. М. та засуджена ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу захисника, просили її задовольнити на підставах, указаних у цій скарзі.

Прокурор Титаренко Ю. О., надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника та просив ухвалений у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй злочинів за обставин, установлених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, правильності кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 303 КК, Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.

Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.

Доводи захисника про неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, а саме незастосування апеляційним судом до ОСОБА_1 ст. 79 КК, є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 79 ККу разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п`яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв`язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 80 годин.

В подальшому, ОСОБА_1 було засуджено за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2016 року за ч. 2 ст. 185 та ч. 1 ст. 303 КК і за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання призначеного за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2016 року повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2016 року і ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 днів.

Крім того, місцевий суд врахував, що ОСОБА_1 має дитину віком до семи років та дійшов висновку, що виправлення засудженої можливе без її ізоляції від суспільства і застосував до неї положення статей 79, 76 КК, звільнивши її від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, заступник прокурора Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити засудженій покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 71 КК повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2016 року та призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 днів. У решті вирок місцевого суду залишити без змін.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, дійшов висновку, що суд першої інстанції при призначенні засудженій остаточного покарання за сукупністю вироків та подальшого звільнення її від його відбування з випробуванням, на підставі ст. 79 КК неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. А тому суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду і постановив свій.

На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції указав на те, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 80 годин, яке необхідно відбувати реально.

Також апеляційний суд зазначив, що ч. 1 ст. 79 КК передбачено право суду щодо звільнення від покарання жінок, які мають дітей до семи років, разом з тим таке право обмежене можливістю звільнення не від будь-якого покарання, а від покарань у виді обмеження або позбавлення волі, однак таке звільнення від відбування покарання у виді громадських робіт цим законом не передбачено.

Крім того, матеріали провадження не містять відомостей на підтвердження відбуття засудженою зазначеного покарання у виді громадських робіт, а під час касаційного розгляду захисник вказав на помилковість доводу його касаційної скарги про відбуття ОСОБА_1 покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2016 року.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками апеляційного суду, вважає, що цей суд не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, врахував наведені в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року вказівки суду касаційної інстанції щодо неправильного застосування ст. 79 КК при призначені остаточного покарання за сукупністю вироків і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкцій статей, за якими її засуджено, визначивши його остаточний вид і розмір на підставі статей 70, 71, 72 КК.

Покарання, призначене ОСОБА_1 за результатами апеляційного розгляду, є справедливим, співмірним характеру вчинених дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів, а тому Верховний Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного засудженій покарання та справедливості обраного їй заходу примусу, захисник Пузін Д. М. у касаційній скарзі не навів.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив при постановленні рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Д. М. залишити без задоволення, а вирок Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М.І. Ковтунович Ю.М. Луганський С.Б. Фомін

Дата документу 28.11.2019 Справа№ 335/7300/16-к

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/7300/16-к Головуючий в 1 інст. Шалагінова А.В.

Провадження № 11-кп/807/904/19 Доповідач в 2 інст. - Рассуждай В.Я.

Категорія: ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 303 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого Рассуждай В.Я.,

суддів Тютюник М.С., Білоконева В.М.,

при секретарі Мовчан Д.В.,

за участю прокурора Мотренко М.В.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області Юрченка Ю.С. на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2016 року, яким

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Запоріжжя, українка, громадянка України, маюча середню спеціальну освіту, непрацююча, незаміжня, маюча на утриманні малолітню дитину, зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , засуджена:

1) 6 травня 2016 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 80 годин громадських робіт,

визнана винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 303 КК України, та їй призначено покарання:

- за ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 303 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 6 травня 2016 року та призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді 3 років 10 днів позбавлення волі.

На підставі ст. 79 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді особистого зобов`язання.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 303 КК України за наступних обставин.

6 червня 2016 року приблизно о 00 год. 45 хв. ОСОБА_1 , маючи умисел направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, знаходячись біля зупинки громадського транспорту «Технікум» по вул. Парамонова у м. Запоріжжя, перебуваючи в салоні автомобіля «таксі», скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_2 вийшов з салону автомобіля, залишивши у салоні автомобіля свій ноутбук, шляхом вільного доступу, таємно викрала належний ОСОБА_2 ноутбук вартістю 3834 гривень, після чого на вказаному автомобілі зникла з місця злочину, та в подальшому розпорядилась викраденим на власний розсуд, чим спричинила потерпілому матеріальну шкоду на вищевказану суму.

Крім того, ОСОБА_1 шляхом встановлення тарифів за надання сексуальних послуг та правил поведінки громадянки ОСОБА_3 , підшукуванням клієнтів і розподілу грошових коштів, одержаних за надання нею сексуальних послуг, в період часу з грудня 2015 року по 17 травня 2016 року включно, забезпечувала заняттям проституцією ОСОБА_4 , тобто займалась сутенерством за таких обставин.

Так, ОСОБА_1 у вказаний період часу розміщувала оголошення до інтернет-ресурсів зі своїми контактними номерами телефонів, підшукувала ОСОБА_5 клієнтів для надання їм послуг сексуального характеру, після чого отримувала від клієнтів грошові кошти, які у подальшому розподіляла та витрачала на власні потреби.

17 травня 2016 року приблизно о 16 годині ОСОБА_6 , з метою документування та припинення злочинної діяльності сутенера, був здійснений дзвінок ОСОБА_1 на її мобільний номер телефону, і замовлено доставку до буд. 7-А по вул. Якова Новицького в м. Запоріжжя дівчини для надання йому сексуальних послуг. Не підозрюючи, що ОСОБА_6 виступає як особа, яка бере участь в документуванні факту сутенерства, ОСОБА_1 , маючи умисел на сутенерство роз`яснила йому умови виконання замовлення та оплати. Після цього, ОСОБА_1 , продовжуючи свої злочинні дії, організувала виїзд ОСОБА_3 за вказаною адресою, тим самим забезпечила її доставку до місця надання сексуальних послуг. Далі, по прибуттю до вказаної адреси, ОСОБА_1 , діючи з корисливих мотивів, з метою отримання наживи, надала ОСОБА_4 для надання ОСОБА_6 послуг сексуального характеру, за що отримала від останнього грошові кошти у сумі 500 гривень. У цей же день ОСОБА_7 , діючи з відома та згоди ОСОБА_1 , знаходячись у приміщенні кімнати кв. АДРЕСА_2 , вступила у статевий зв`язок з ОСОБА_6 без отримання за це грошових коштів.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_1 та кваліфікацію судом її дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також у зв`язку з тим, що призначене ОСОБА_1 покарання є таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, внаслідок м`якості.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що обвинувачена має непогашену судимість за вчинення умисного злочину, в період невідбутого покарання вчинила 2 злочини середнього ступеню тяжкості, ніде не працює, а наявність неповнолітньої дитини не завадила їй вчиняти нові злочини, у зв`язку з чим, їй необхідно призначити покарання з його реальним відбуванням.

Також зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не визнав рецидив злочинів за обставину, що обтяжує покарання, і таким чином, не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який підлягає застосуванню п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України.

Вважає, що призначаючи обвинувачений остаточне покарання за ст. 71 КК України та звільняючи від його відбування на підставі ст. 79 КК України, суд безпідставно звільнив її від відбування покарання у вигляді 80 годин громадських робіт, призначеного за попереднім вироком, оскільки це покарання обвинувачена повинна відбувати реально і до нього не можуть бути застосовані вимоги ст. 79 КК України.

Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 6 травня 2016 року та призначити остаточне покарання у вигляді 3 років 10 днів позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, обвинувачену, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченій останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом`якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз`яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості, визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів за обставини, що пом`якшують покарання, встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання, дав належну оцінку даним про особу обвинуваченої, яка раніше була засуджена та вчинила нові злочини, не відбувши покарання у вигляді громадських робіт за попереднім вироком, офіційно не працює, має місце реєстрації та постійного проживання, незаміжня, має на утриманні одну малолітню дитину 2013 року народження, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.

За наявності сукупності цих обставин, а також з урахуванням того, що ОСОБА_1 вину визнала в повному обсязі, негативно ставиться до вчинених нею злочинів, не ухилялася від органів досудового розслідування та суду, претензії матеріального або морального характеру до неї з боку потерпілого відсутні, матеріальна шкода відшкодована шляхом повернення потерпілому майна, має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка не досягла 7 років, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових злочинів обвинуваченою можливо із призначенням їй покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 303 КК України в мінімальних межах санкції статті для даного виду покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, а призначенні остаточного покарання у відповідності до ч. 1 ст. 70 КК України застосування принципу поглинання менш суворого покарання більш суворим та призначення остаточного покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про порушення вимог закону про кримінальну відповідальність при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків та подальшого звільнення від його відбування з випробуванням з огляду на наступне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 6 травня 2019 року була визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та засуджена до реального покарання у вигляді 80 годин громадських робіт (т 2 а.с. 11).

Матеріали провадження не містять відомостей на підтвердження того, що ОСОБА_1 відбула вказане покарання, що вона не спростовувала і в апеляційному суді.

У відповідності до ч. 1, 4 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або часткового приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно призначається шляхом поглинання одного покарання іншим, призначеним в максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Частиною 1 статті 79 КК України передбачено право суду звільнення від покарання жінок, яки мають дітей до семи років, разом з тим таке право обмежене можливістю звільнення не від будь-якого покарання, а від покарань у виді обмеження або позбавлення волі. Звільнення на підставі ст. 79 КК України від відбування покарання у вигляді громадських робіт цим законом не передбачено.

Натомість, суд першої інстанції в порушення наведених вище вимог закону України про кримінальну відповідальність, застосувавши у відповідності до ст. 71 КК України при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків принципу повного приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, в подальшому безпідставно звільнив обвинувачену від відбування остаточно призначеного покарання у відповідності до ст. 79 КК України.

Отже судом у порушення наведених вище вимог закону останнім вироком було прийнято рішення про звільнення обвинуваченої від відбування реального покарання з випробуванням.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо неврахування судом першої інстанції рецидиву злочинів як обставини, що обтяжує покарання, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

З огляду на ч. 3 ст. 337 КПК України, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише у випадку, коли це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі ст. 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування при формулюванні пред`явленого обвинувачення, яке в подальшому суд першої інстанції визнав доведеним не встановив в діях ОСОБА_1 рецидиву злочинів.

Цієї обставини також не було зазначено в обвинувальних актах як такої, що обтяжує покарання відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції обґрунтовано не врахував вказану обставину при призначенні покарання та не послався на неї в мотивувальній частині вироку, оскільки це було б порушенням ст. 337 КПК України.

Такий висновок узгоджується з позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 51-8609км18 (єдиний унікальний номер 679/783/17).

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419,420КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області Юрченка Ю.С. задовольнити частково.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2016 року у відношенні ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_1 покарання:

- за ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 303 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 71, 72 КК України приєднати повністю невідбуте покарання, призначене ОСОБА_1 за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 6 травня 2016 року та призначити остаточне покарання у вигляді 3 (трьох) років 10 (десяти) днів позбавлення волі.

В решті вирок залишити без змін.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту фактичного приведення вироку до виконання.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

В.Я. Рассуждай М.С. Тютюник В.М. Білоконев

1606
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
1