Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності

Земельний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

4591

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

2. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

3. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

4. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

5. Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.

6. При продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону.

101/235

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: При встановленні порядку користування з/д, яка перебуває у спільній частковій власності, суд на підставі будівельно-технічної експертизи забезпечує кожному із співвласників вільне користування належним йому майном (ВСУ, № 6-841цс16, 15.05.2017)

Досить часто будинки належать декільком співвласникам, і кількість таких співвласників законом необмежена. Земельна ділянка під будинком і навколо нього має цільове призначення – «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» і повинна перебувати у спільній частковій власності усіх співвласників будинку при оформленні її за правилами, передбаченими ЗК України. У багатьох випадках присадибна ділянка неоформлена і знаходиться у постійному користуванні на підставі документів виданих до прийняття ЗК України, на ім’я особи, яка може вже давно і не володіти самим будинком.

На присадибній ділянці окрім самого будинку як правило є літні кухні, господарські споруди, гаражі, альтанки, тощо. Поділений між співвласниками будинок може мати різні входи, під’їзди, навіть вигрібні ями. Отже, спори неминучі. Тому, ст. 88 ЗК України передбачає право співвласників на встановлення порядку користування з/д, яка перебуває у спільній частковій власності. Якщо співвласники не можуть між собою домовитись про порядок користування з/д, то такий порядок встановлюється судом за позовом одного із співвласників.

Як правило для поділу присадибної ділянки або визначення порядку її користування суд призначає у справі будівельно-технічну експертизу і на підставі її пропозицій ухвалює рішення. На практиці може бути декілька варіантів порядку користування з/д і суду треба обрати один з них. Обираючи з наданих експертом та сторонами варіантів суд обов’язково повинен врахувати розмір часток у з/д кожного із співвласників. Водночас суд також повинен забезпечити вільне користування кожному із співвласників майном, яке знаходиться на з/д і належить йому на праві власності. Наприклад, власнику гаражу повинен бути забезпечений доступ до нього, або до входу в частину будинка одного із співвласників повинен бути забезпечений під’їзд.

У рішеннях судів, які скасував ВСУ таких прав одного із співвласників дотримано не було. Хоча суд і обрав один із варіантів запропонованих експертом, цей варіант не забезпечував право співвласника на користування належним йому гаражем, який згідно технічного паспорту забудови розташований на спільній з/д. ВСУ підкреслив, що відповідно до ч. 5, ст. 319 ЦК України наявне в однієї особи право не може порушувати право іншої особи. Цікаво, що сам гараж збудований не був, де-факто наявним був лише фундамент, проте технічний паспорт забудови все ж таки переконав ВСУ у порушенні права.