24.04.2019 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ОП ККС: За подання цивільного позову потерпілим судовий збір НЕ сплачується, а при задоволенні цивільного позову у кримінальному провадженні судовий збір із засудженого НЕ стягується (ОП ККС у справі № 187/291/17 від 23 січня 2019 р.)

Фабула судового акту: Беззаперечно, що при поданні цивільного позову про стягнення збитків у кримінальному провадженні  потерпілий користується пільгами щодо сплати судового збору, тобто звільняється від його сплати на підставі пункту 6, ч.1., ст.5 ЗУ «Про судовий збір».  Відповідачем в такому випадку є обвинувачений (засуджений), а сума збитків, що підлягають стягненню визначається разом із ухваленням вироку.  

Відкритим є питання: чи повинен суд стягувати із засудженого судовий збір на користь держави за розгляд цивільного позову?

Думки судів різних інстанцій неоднозначні. Але Об’єднана палата ККС прийшла до висновку, що – НІ. Так скасувала в цій частині вирок та ухвалу попередніх судів у справі.

Логіка такого підходу ВС зводиться до того, що засуджений у кримінальному судочинстві при поданні апеляційної та касаційної скарг не сплачує жодних зборів на відміну від учасника цивільного судочинства.

Зокрема, Об'єднана палата ККС сформулювала наступний висновок:  При вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, статей 118, 119, 370цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом.   

Цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної та моральної), завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 187/291/17

провадження № 51-274км17

Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                      Григор'євої І. В.,

суддів                                                           Кравченка С. І., Мазура М. В., Огурецького В. П., Щепоткіної В. В.,

за участю:                                                              

секретаря судового засідання  Зінорук В. В.,

прокурорів                                      Подоляка М. С., Чупринської Є. М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні за касаційними скаргами прокурора та засудженого ОСОБА_1 на вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року кримінальне провадження щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця смтПетриківкаЦаричанського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2017 року ОСОБА_1 було засуджено за ст. 128 ККдо покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 вказаного Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1: на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди - 34 421 грн та 500 000 грн відповідно; на користь держави - 5344,20 грн судового збору.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Судом ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні необережного тяжкого тілесного ушкодження за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 15 січня 2017 року о 13:05 у лісопосадці неподалік с. Гречане під час полювання ОСОБА_1 ніс розчохлену мисливську рушницю в зібраному вигляді й у спорядженому стані і, діючи з необережності, не поставив зброю на запобіжник. При цьому він грубо порушив вимоги пунктів 3.5-3.10 Положення «Про правила проведення полювань, поводження із зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин», згідно з якими: при заряджанні і розряджанні зброї її ствол повинен бути направлений вгору або в землю; під час долання перешкод зброю потрібно розрядити; полювання проводиться лише в умовах повної видимості; забороняється стріляти на шум, шарудіння, по невиразно видимій цілі; рушницю з внутрішніми курками заборонено тримати з відкритим запобіжником; стрільбу мисливець має вести з особливою обережністю, попередньо переконавшись у тому, що в напрямку пострілу немає людей чи домашніх тварин. Усупереч цим приписам ОСОБА_1, помітивши під час руху невиразно видиму ціль, сприйнявши її за тварину, вистрілив із рушниці та влучив у ОСОБА_2, чим заподіяв останньому тяжких тілесних ушкоджень у вигляді: вогнепального проникаючого поранення голови, вогнепальних поранень шиї та правого плечового суглобу.

Апеляційний суд ухвалою від 21 вересня 2017 року залишив без змін вирок місцевого суду. На підставі п. «е» ст. 1 Закону України  від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII «Про амністію у 2016 році» цей суд звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного йому за вироком покарання.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), змінити постановлені щодо нього вирок та ухвалу в частинах, які стосуються цивільного позову та судового збору. На думку скаржника, оспорювані рішення в цих частинах не відповідають ст. 370 вказаного Кодексу, адже висновки судів про доведеність заявлених потерпілим позовних вимог не підтверджено належними доказами, які також не відображено у вироку. Як зазначає засуджений, суди нижчих інстанцій залишили поза увагою те, що злочин було вчинено з необережності, він (ОСОБА_1.) добровільно частково відшкодував завдані збитки, є пенсіонером, перебуває у скрутному матеріальному становищі, а ОСОБА_2 - молодий за віком, після оформлення інвалідності 2-ї групи не втратив працездатності та не позбавлений можливості здійснювати професійну діяльність (юриста, економіста). Тому засуджений просить зменшити розмір сум, які підлягають стягненню на користь потерпілого у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що місцевий суд неправомірно всупереч  приписам ст. 374 КПК, пунктам 2, 6 ч. 1 ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) стягнув із нього на користь держави такий збір, а суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені порушення та не усунув їх.

У касаційній скарзі прокурор просить на аналогічних процесуальних підставах змінити вирок та ухвалу, виключити з них рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору. Сторона обвинувачення, наголошуючи на порушенні місцевим та апеляційним судами завдань кримінального провадження, засади законності та Закону № 3674-VI, стверджує про неправомірність стягнення із засудженого вказаного збору. На думку прокурора, судові рішення в цій частині не відповідають вимогам ст. 370 КПК.

Захисник ЛогойдаТ.В. надіслала до Верховного Суду заяву, в якій міститься прохання про здійснення касаційного розгляду без її участі.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Підстави розгляду кримінального провадження об'єднаною палатою Суду

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Суду від 13 листопада 2018 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було передано на розгляд об'єднаної палати цього Суду на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК.

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв'язку з тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Суду від 8 лютого, 22 травня та 10 липня 2018 року (справи № 182/2766/16-к, 364/1311/16-к,  713/1275/16-к відповідно).

Так, колегія суддів Першої судової палати Суду у своїх рішеннях від 22 травня та 10 липня 2018 року  дійшла висновку, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про відшкодування збитків, завданих унаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У постанові від 8 лютого 2018 року колегія суддів Другої судової палати Суду  визнала правомірним стягнення із засудженого судового збору на користь держави. Мотивуючи позицію, Суд зазначив, що ст. 1 Закону № 3674-VI передбачено включення судового збору до складу судових витрат, питання про їх розмір та порядок розподілу КПК не врегульовано, а тому до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України            (далі - ЦПК). Суд констатував, що за змістом ч. 3 ст. 88 ЦПК (у редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV (далі - Закон № 1618-ІV) в разі, якщо потерпілого, який подає позов, звільнено від сплати судового збору, то такий збір має бути стягнуто з обвинуваченого в дохід держави.

З наведеним висновком колегія суддів Другої судової палати Суду не погодилася, навівши в ухвалі від 13 листопада 2018 року відповідні мотиви. Згідно з позицією Суду стягнення із засудженого судового збору на користь держави суперечить вимогам кримінального процесуального закону, а тому в цій частині оскаржені вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 необхідно скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене та нормативне розуміння положень ст. 434-2 КПК об'єднана палата здійснює розгляд цього кримінального провадження за процедурою, визначеною законом.

Позиції учасників судового провадження

Прокурори не підтримали касаційні вимоги сторони обвинувачення, вважали оспорювані судові рішення законними, а доводи, наведені у поданих скаргах, - необґрунтованими.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, об'єднана палата дійшла висновку, що подані скарги підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, правильність юридичної оцінки діяння за ст. 128 КК та застосування до засудженого  Закону України «Про амністію у 2016 році» у касаційних скаргах не заперечуються. Тому згідно зі ст. 433 КПК у зазначеній частині оспорювані судові рішення в касаційному порядку не перевіряються.

У силу приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Такі засади, до яких належить і законність, закріплено у статтях 79 КПК. Водночас за правилами ч. 6 ст. 9 вказаного Кодексу у випадках, коли його положення не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.

Загальними вимогами цивільного процесуального права передбачено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, в числі іншого, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову. При цьому виходячи із законодавчих приписів у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.

Згідно з орієнтирами, відображеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4  «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановами від 25 травня 2001 року та 27 лютого 2009 року), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.

Приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частинах, що стосуються цивільного позову та судового збору, суди нижчих інстанцій не дотримались указаних вимог закону.

Як убачається з матеріалів справи, потерпілий ОСОБА_2 подав до місцевого суду позовну заяву, а в подальшому - дві уточнені позовні заяви про стягнення на його користь із ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди - 34 420,84 грн та 500 000 грн відповідно.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, місцевий суд у вироку зазначив, що при вирішенні цивільного спору виходить з обставин справи, доведеності вини обвинуваченого, визнання відповідачем позову в частині стягнення матеріальної шкоди.

Однак згаданий суд ретельно не перевірив усіх вимог позивача, не дослідив із додержанням ч. 6 ст. 22 КПК наданих останнім письмових доказів (товарних чеків), не оцінив їх відповідно до ст. 94 цього Кодексу з точки зору належності й допустимості, і на обґрунтування свого рішення про стягнення із засудженого коштів у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди не навів у вироку жодного доказу й точного розрахунку сум, присуджених на користь ОСОБА_2 Отже, суд належно не виконав приписів статей 370374 КПК.

Попри те, що на вказані порушення закону ОСОБА_1 посилався в апеляційний скарзі, суд апеляційної інстанції не усунув їх із використанням усіх процесуальних можливостей, не дослідив змісту доказів, не проаналізував їх,  не зіставив відображених у них конкретних фактичних даних, яких також не зазначив в ухвалі. Замість цього суд обмежився твердженням про відсутність підстав не довіряти їм.

При визначенні розміру суми, яку необхідно стягнути із засудженого у рахунок відшкодування заподіяної потерпілому моральної шкоди, місцевий суд констатував, що вона є безумовною, не підлягає точному обрахунку, а факт понесення ОСОБА_2 моральних страждань є доведеним. Разом із цим, зазначивши у вироку про врахування майнового стану ОСОБА_1, суд фактично цього не зробив, адже не навів жодних даних із посиланням на матеріали провадження і не дав їм відповідної оцінки. Між тим, згідно з наявними у справі документами засуджений є пенсіонером, окрім щомісячного пенсійного грошового забезпечення в розмірі 1583,23 грн, інших доходів немає. Незважаючи на це суд не з'ясував у ході судового розгляду всіх обставин, які стосуються майнового стану ОСОБА_1 та мають значення для справедливого вирішення цивільного позову.

Крім того, суд не врахував того, що злочин, за який ОСОБА_1 було засуджено, за формою вини є необережним.  

Тому рішення суду про стягнення із засудженого (як цивільного відповідача) саме 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди не можна визнати таким, що повною мірою відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості. Отже, вирок суду в цій частині також суперечить статтям 370374 КПК.

У свою чергу суд апеляційної інстанції в ухвалі переконливо не спростував доводів ОСОБА_1 про необґрунтоване стягнення з нього коштів у зазначеному розмірі, не дав відповіді на аргументи скаржника про порушення правил п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК (підстави проведення експертизи для визначення розміру шкоди немайнового характеру, заподіяної кримінальним правопорушенням) та про відсутність експертного висновку з указаного питання.

Таким чином, усупереч ст. 2 КПК апеляційне провадження було здійснено формально, а оспорювана ухвала не відповідає вимогам статей 370419 КПК.

Оскільки суд касаційної інстанції в силу ч. 1 ст. 433 КПК  є судом права, а не факту, не уповноважений здійснювати судове слідство та досліджувати безпосередньо докази, давати їм оцінку з точки зору достовірності, допущені порушення  не можливо виправити на стадії касаційного провадження.

За таких обставин, з урахуванням того, що оскаржені вирок та ухвала в частинах, які стосуються цивільного позову й пов'язаного з ним судового збору, було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, згадані рішення в цих частинах не можна залишити в силі, вони на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Крім того, колегія суддів об'єднаної палати вважає помилковою позицію судів нижчих інстанцій про обов'язковість стягнення із засудженого судового збору на підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК (у редакції Закону № 1618-ІV) та Закону   № 3674-VI при вирішенні у кримінальному провадженні  цивільного позову.

Згідно зі ст. 1 Закону № 3674-VI судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з: 1) судового збору; 2) витрат, пов'язаних з розглядом справи (по суті це і є процесуальні витрати). Отже, поняття «судові витрати» більш широке, ніж «процесуальні витрати».

Водночас у главі 8 КПК чітко врегульовано питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Вичерпний перелік видів таких витрат міститься у ст. 118 цього Кодексу, а їх розподіл регламентовано ст. 124 КПК. Зокрема, законодавець визначив такі види процесуальних витрат, які складаються: з витрат на правову допомогу; з витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; з витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; з витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів. Отже, судовий збір до вказаних витрат не належить. Більш того, відповідно до ст. 119 КПК у певному випадку, передбаченому цією статтею, суд вправі звільнити обвинуваченого від сплати навіть визначених у законі процесуальних витрат.

            При вирішенні цивільного позову в межах кримінального провадження та стягнення з винної особи коштів у рахунок відшкодування завданої злочином шкоди необхідно мати на увазі, що статус особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність, насамперед пов'язаний зі статусом обвинуваченого, якому має бути гарантовано додержання закріпленої у статтях 79 КПК засади законності, звідси й положень глави 8 цього Кодексу. Тому, з огляду на зміст наведених норм процесуального права застосування ч. 3 ст. 88 ЦПК (у редакції Закону № 1618-ІV) та Закону № 3674-VI і стягнення за вироком із засудженого судового збору суперечить ч. 5  ст. 128,  статтям 279118119370 цього Кодексу в їх взаємозв'язку. Така позиція узгоджується з тим, що при оскарженні в апеляційному чи касаційному порядку судових рішень у частині цивільного позову, постановлених у кримінальному провадженні, засуджений, який несе цивільну відповідальність, не сплачує жодних судових витрат на відміну від цивільного судочинства.

За таких обставин колегія суддів об'єднаної палати вважає, що касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, а оскаржені вирок та ухвала  в частинах вирішення цивільного позову й стягнення із засудженого на користь держави судового збору - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Істотних порушень норм права, які би відповідно до ст. 438 КПК слугували підставами для скасування чи зміни згаданих судових рішень в іншій частині, під час касаційного провадження не встановлено.

Таким чином, об'єднана палата погоджується з позицією Суду, наведеною в ухвалі від 13 листопада 2018 року, про неправомірність стягнення із засудженого судового збору при вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні.

Посилання у цій же ухвалі на постанови Суду від 10 липня та 22 травня 2018 року (справи № 713/1275/16-к, 364/1311/16-к) є неприйнятними, оскільки відображені у них висновки стосуються іншого питання, зокрема підстав звільнення цивільного позивача (потерпілого) від сплати судового збору, а не засудженого за вироком. Тобто ці рішення не містять висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як того вимагає закон при передачі справи на розгляд об'єднаної палати в порядку  ст. 434-1 КПК.

Виконуючи приписи ст. 442 вказаного Кодексу, об'єднана палата Суду дійшла наступного висновку про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об'єднаної палати.

Висновок:

При вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 279 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, статей 118119370цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом.        

Керуючись статтями 433434434-2436441442 КПК, об'єднана палата Суду

у х в а л и л а:

Касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1 в частинах вирішення цивільного позову та стягнення із засудженого на користь держави судового збору скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

С. І. Кравченко І.В. Григорєва М.В. Мазур

    В. П. Огурецький В.В. Щепоткіна

 

4514
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення