Як діяти, коли орган опіки і піклування не надсилає письмовий висновок

Сімейний кодекс України покладає, в тому числі на орган опіки та піклування, обов'язок подати письмовий висновок щодо розв'язання спору. Проте не рідко державний орган ігнорує це зобов’язання.

Як унеможливити подібні випадки розбиралися адвокати за круглим столом, що до Міжнародного дня сім’ї провів Комітет НААУ з питань сімейного права.

Голова комітету Лариса Гретченко відзначила важливість участі органу опіки та піклування при вирішенні сімейних спорів судом як гаранта захисту прав дитини в ситуації можливого конфлікту інтересів батьків, одним із принципів діяльності якого є саме забезпечення найкращих інтересів дитини. Аналіз повноважень органу опіки і піклування, який провадить діяльність, пов'язану із захистом прав дитини, вказує, що інструментом реагування та доказом є висновок, як підсумковий документ щодо обставин проживання, виховання та утримання дитини, який оформляється для особових справ про доцільність (недоцільність) вчинення певних дій чи заходів реагування стосовно дитини, а також направляються до суду в рамах розгляду певних категорій сімейних спорів.

Вона зазначила, що в умовах викликів воєнного стану сімейні відносини зазнали динамічних змін, також трансформувалися види сімейних спорів і підходи судової практики до їх вирішення. Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабміну від 24.09.2008 № 866, за останні 2 роки актуалізований змінами близько 10 разів. Постановою ОП КЦС ВС від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19 Об’єднана палата відступила від численних висновків КЦС/ВС при розгляді спору про визначення місця проживання з одним із батьків, які стосуються обов’язковості висновку органу опіки та піклування. З новопреставленого підходу передбачена ч.ч. 4,5 ст. 19 СК обов’язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. Не погоджуючись із висновками Об’єднаної палати, суддя КЦС ВС Василь Крат висловив окрему думку від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19.

Читайте статтю: Сімейний кодекс України покладає, в тому числі на орган опіки та піклування, обов'язок подати письмовий висновок щодо розв'язання спору. Проте не рідко державний орган ігнорує це зобов’язання.

Судову практику з питання подання письмового висновку органом опіки та піклування висвітлив заступник голови комітету Юрій Бабенко. Зокрема, він проаналізував позицію ОП КЦС ВС від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19, відзначивши переваги і ризики її практичного застосування при вирішенні сімейних спорів.

Охарактеризувавши мотиви, з яких виходила ОП КЦС ВС, Ю.Бабенко наголосив на висновках, за змістом яких передбачена ст. 19 СК України обов’язковість висновку не може абсолютизуватися. Якщо висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо орган опіки відмовиться надати висновок, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступі до правосуддя.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли висновок неможливо отримати у зв’язку із:

• перебуванням дитини за межами країни;
• перебуванням дитини на непідконтрольній території;
• неможливістю встановити місце перебування дитини тощо.

Як переваги позиції, висловленої у постанові від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19, адвокат відзначив вплив на доступ до правосуддя, правову визначеність порушеного питання, сприяння скороченню строків розгляду сімейного спору судом, застосування менш формального підходу до розгляду судових справ, а також зменшення ризику зловживання процесуальними правами відповідачем.

У складі ризиків, на думку заступника голови Комітету НААУ, за відсутності висновку органу опіки та піклування зникає рівень контролю за забезпеченням якнайкращих інтересів дитини при вирішенні сімейного спору та зростає ймовірність зловживання процесуальними правами позивачем.

Заступник голови комітету Світлана Савицька акцентувала на увагу на зміст ст. 19 Сімейного кодексу, а саме на ч.ч. 4 та 5. Так, у ч. 4 зазначено, що «при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою». Зі змісту ч. 5 цієї статті вбачається, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.

Адвокат резюмувала: можна погоджуватись з висновком Верховного Суду у справі № № 523/19706/19, що обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися.

На думку адвоката, участь органу опіки та піклування, зокрема у внутрішньосімейних справах, не врегульована належним чином з моменту прийняття Сімейного кодексу України. З 2014 року в Україні розпочалося реформування децентралізації влади з метою відходу від централізованої моделі управління державою. Основною ідеєю децентралізації будо забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудови ефективної територіальної системи управління всіма сферами життєдіяльності в Україні.

Наказ: Порядок здійснення органами опіки та піклування контролю за цільовим витрачанням аліментів на дитину

12 червня 2020 року Кабінет Міністрів прийняв 24 розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей. У результаті в Україні створено 1469 територіальних громад (у т. ч. 31 громада на непідконтрольній території в межах Донецької та Луганської областей). Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020, зі змінами від 23.08.2023 «Про утворення і ліквідацію районів», визначено нові райони з їх адміністративними центрами.

Для виконання делегованих міським, сільським, селищним радам повноважень у сфері захисту дітей рекомендовано в кожній територіальній громаді створити службу у справах дітей як структурний підрозділ виконавчого органу ради.

Враховуючи створення 1469 територіальних громад, кожна з них має свій орган місцевого самоврядування, який виконує функції органу опіки та піклування та повинен мати в структурі виконавчого органу службу у справах дітей. Кількісного результату зі створення в кожній громаді служби у справах дітей майже досягнуто, але найгірше те, що таке створення є в більшості випадків формальним, некомпетентним, а отже, таким, що не відповідає найкращим інтересам дитини.

Безпосереднє спілкування з дітьми, виявлення дітей, які потребують соціального та інших видів захисту, здійснюється на рівні територіальних громад, тому створені в громадах служби у справах дітей мають бути потужними як за матеріально-технічними засобами, так і фахово. І сьогодні над цим має працювати держава.

Спільна діяльність адвокатів, суддів, служб у справах дітей тощо має бути направлена виключно на дотримання найкращих інтересів кожної дитини, без маніпуляцій і зловживань, діяльність має відповідати принципу добросовісності. Саме ці принципи мають бути на чолі будь-якого питання стосовно дитини.

Причини, які породжують розгляд справ судами без участі органу опіки та піклування і/або за відсутності висновку охарактеризувала член Ради комітету Оксана Майорова. З її слів, українські суди стикнулися з проблемою неможливості через об’єктивні причини надання сторонами висновку органу опіки та піклування ще з 2014 року. Після окупації сходу України й АР Крим отримати такий висновок щодо дітей, які перебували на окупованих територіях, стало неможливо. Ситуація значно ускладнилася після повномасштабного вторгнення рф у лютому 2022 року. Доповідач схарактеризувала ситуації, коли орган опіки та піклування не може надати висновок або висловити свою думку щодо спору, а саме:

1) перебування дитини за межами країни і неможливість з'ясувати фактичне становище дитини та надати висновок;

2) перебування дитини на непідконтрольній території і відсутність можливості органу опіки та піклування встановити достовірно відомості щодо умов проживання та виховання дитини;

3) приховування фактичного місця проживання чи перебування дитини одним з батьків, що впливає на визначення уповноваженого органу за місцезнаходженням дитини та перевірки відповідної інформації;

4) недостатність доказів або інформації для висновку, спричиненого небажанням співпраці одного з батьків у процесі збору відомостей про дитину чи іншими обставинами;

5) конфлікт інтересів породжений особистою зацікавленістю працівника органу опіки й піклування у результаті вирішення сімейного спору.

Огляд практики вирішення судом сімейних спорів у 2024 році з урахуванням позиції, висловленої у постанові ОП КЦС ВС від 11.12.2023, представила секретар комітету Ірина Попіка.

Після введення на території держави режиму воєнного стану поширеними є ситуації, коли органи опіки та піклування відмовляються надавати письмові висновки щодо порядку вирішення спору, аргументуючи відмову тим, що немає можливості, зокрема, обстежити умови проживання того з батьків, який перебуває за кордоном, або що дитина не перебуває за адресою місця проживання в Україні. Такі відмови часто були перешкодою для розгляду справи і тому не сприяли захисту прав та інтересів дитини.

Проте після прийняття постанови ОП КЦС ВС від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19 суди переважно дотримуються позиції, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів у справі і сама собою його відсутність не може бути безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та вирішення справи по суті.

Доповідач проаналізувала постанови Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 450/4288/21, від 14.02.2024 у справі № 756/12509/21, від 02.05.2024 у справі № 335/12058/21, постанову Київського апеляційного суду від 28.02.2024 у справі № 757/20618/20-ц, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25.01.2024 у справі № 725/10006/23, рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 07.03.2024 у справі 388/1670/23, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.04.2024 у справі № 335/1787/23 тощо.

Читайте статтю: Коли відсутність дозволу органів опіки і піклування стає підставою для визнання правочину недійсним

Так, у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 756/12509/21, у якій міститься посилання на правовий висновок, висловлений у постанові ОП КЦС ВС від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19, вказано, що «органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини, і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується з урахуванням досвіду у певній сфері, у межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак невчинення таких захисних дій із боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду, оскільки здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень».

Із проаналізованих судових рішень вбачається, що суди при вирішенні спорів, участь органів опіки та піклування в яких є обов’язковою, у разі відсутності висновку органу опіки та піклування враховують процесуальну поведінку сторін, зокрема, які заходи вживалися сторонами для отримання відповідного висновку, вчинення сторонами дій, що перешкоджали здійсненню органами опіки та піклування своїх повноважень (самочинна зміна місця проживання дитини, неодноразова зміна місця проживанняу процесі розгляду справи, неповідомлення адреси фактичного місця проживання тощо), а також зібрані у справі інші докази.

Учасники круглого столу обговорили й питання різного процесуального статусу органу опіки та піклування: позивач, третя особа і орган, від якого ухвалою суду витребовується висновок при розгляді сімейного спору. Предметом дискусії стали різні практичні ситуації, коли органом опіки та піклування надані суду заяви по суті, процесуальні заяви, але без фактичної участі в судових засіданнях; висновок, наданий суду, по суті спору із заявою розглядати справу за відсутності органу опіки і піклування, а також випадки, коли наданий висновок так званого формального чи звуженого змісту, із вказівкою, що орган підтримує рішення суду, яке буде ухвалено за результатом розгляду справи.

Адвокати дійшли думки щодо важливості участі органу опіки та піклування в судовому процесі стосовно прав та інтересів дитини та обмінялися думками щодо того, як «нейтралізувати» причини, що породжують розгляд справ судами без участі органу опіки та піклування чи за відсутності висновку.

На завершення дискусії Л. Гретченко підсумувала, що якісне забезпечення прав дітей можливе виключно за умови професійного, добросовісного та сумлінного виконання своїх обов`язків посадовими особами та іншими працівниками, які задіяні в роботі системи державних органів, органів місцевого самоврядування, а також навела приклади окремих ухвал у порядку реагування судом на неналежне виконання органом опіки і піклування власних повноважень із питань захисту прав дитини.

Джерело: НААУ