Вселення до гуртожитку на підставі договору найму не є самовільним навіть за відсутності ордеру (ВС/КЦС № 344/18741/14-ц від 26.09.2018)

Фабула судового акту: У даній справі адміністрація установи звернулась до суду із позовом про виселення громадянина із належного установі житлового приміщення у гуртожитку на підставі ст. 116 ЖК УРСР, оскільки відповідач, на думку позивача, вселився до нього самовільно.

Суди першої та апеляційної інстанції такі позовні вимоги задовольнили.

Приймаючи такі рішення суди виходили з того, що єдиною підставою для вселення у приміщення гуртожитку є ордер, який відповідачу не видавався, а тому його вселення є самовільним. Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України особи, які самоправно зайняли приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення.

Такі рішення відповідачем було оскаржено у касаційному порядку з тих підстав, що вселення у спірне приміщення гуртожитку не є самоправним, оскільки між ним та адміністрацією установи укладено договір на відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг.

З такою мотивацією КЦС погодився.

У своїй постанові суд касаційної інстанції констатував, що між позивачем та відповідачем укладено договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, а саме: житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідач оплачував комунальні послуги відповідно до укладеного договору.

За нормами Житлового кодексу УРСР такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

У даному конкретному випадку ураховуючи фактичні обставини справи вселення відповідача не є самоправним, оскільки позивач був зареєстрований у гуртожитку, між сторонами укладено договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, який не розірвано та не визнано недійсним. Таким чином, положення статті 116 ЖК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Між сторонами склалися правовідносини, які регулюються нормами глави 59 ЦК України (найм житла).

Аналізуйте судовий акт: Договір найму жилого приміщення відповідно до положень ще чинного ЖК УРСР може бути розірвано за вимогою наймодавця, лише за певних визначених законом умов і обставин (ВС/КЦС, справа № 682/139/17-ц, 03.10.18)

Одинока мати, колишній член сім’ї військовослужбовця, не може бути виселена із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення (ВС/КЦС, справа № 493/1942/15-ц, 26.06.18)

Якщо квартира набута на законних підставах, покупець має право виселити усіх зареєстрованих у ній осіб, в тому числі і членів сім’ї продавця, без надання іншого житлового приміщення (ВС/КЦС, № 638/13030/13-ц, від 25 липня 2018р.)

Висловився про незаконність виселення з службового житла без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми малолітніми дітьми та не мають іншого житла (ВС/КЦС,справа № 357/3258/16-ц, 28.03.18)

Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла (№ 521/10070/14ц від 23.01.2018)

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 344/18741/14-ц

провадження № 61-22904св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - Івано-Франківська установа виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12),

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року у складі судді Островського Л. Є. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2017 року у складі колегії суддів: Горблянського Я. Д., Васильковського В. М., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Івано-Франківська установа виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просила виселити відповідача без надання іншого жилого приміщення, стягнути судові втрати.

Позовна заява мотивована тим, що на балансі Івано-Франківського слідчого ізолятора перебуває приміщення гуртожитку, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 У цьому приміщенні, зокрема, у кімнаті № 5 проживає ОСОБА_3, який вселився без законних на те підстав, а тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2017 року, позов задоволено.

Виселено ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що єдиною підставою для вселення у приміщення гуртожитку є ордер, який відповідачу не видавався, а тому його вселення є самовільним. Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України особи, які самоправно зайняли приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення.

У січні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вселення у спірне приміщення гуртожитку не є самоправним, оскільки між ним та адміністрацією Івано-Франківської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12) укладено договір на відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг. Крім того, судами помилково застосовано до спірних правовідносин положення статті 116 ЖК України.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 05 травня 2018 року справу № 344/18741/14-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Суди установили, що будівля на АДРЕСА_1 перебуває на балансі Івано-Франківської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12) у статусі гуртожитку для працівників. Позивачем кошти на перепланування будівлі гуртожитку не виділялися, ордери на зайняття приміщень гуртожитку в період 2001 - 2014 не видавалися.

Службову квартиру № 5 у гуртожитку попередньо було закріплено за ОСОБА_3 відповідно до протоколу спільного засідання житлово-побутових комісій управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12) від 28 січня 2014 року № 01/2014.

29 квітня 2014 року між сторонами укладено договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, а саме: приміщення загальною площею 45,4 кв. м, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1

Відповідач оплачував комунальні послуги відповідно до укладеного договору.

Протоколом спільного засідання житлово-побутових комісій управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12) від 13 серпня 2014 року № 02/2014 скасовано попередній розподіл службових приміщень у будівлі відомчого гуртожитку Івано-Франківського слідчого ізолятора.

Адміністрація слідчого ізолятора неодноразово зверталась до відповідача з підстав добровільного виселення із займаного жилого приміщення та направляла додаткову угоду про розірвання договору від 29 квітня 2014 року № Г-68 про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг.

Також установлено, що ОСОБА_3 зареєстрований з 08 грудня 2010 року у квартирі № 18 на АДРЕСА_1, проте 27 травня 2014 року був знятий з реєстрації зазначеного місця проживання, а 03 червня 2014 року зареєстрований у АДРЕСА_2

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Враховуючи встановлені фактичні обставини, суди помилково не звернули уваги на те, що вселення відповідача не є самоправним, оскільки 08 грудня 2010 року він був зареєстрований у гуртожитку, між сторонами 29 квітня 2014 року укладено договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, який не розірвано та не визнано недійсним. Таким чином, положення статті 116 ЖК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Між сторонами склалися правовідносини, які регулюються нормами глави 89 ЦК України (найм житла).

Інших правових підстав для виселення відповідача із спірного приміщення гуртожитку позивачем не наведено. У позовній заяві Івано-Франківська установа виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12) просила виселити відповідача виключно на підставі статті 116 ЖК України.

Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували закон, судові рішення відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову Івано-Франківської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12).

За таких обставин, ураховуючи положення пункту 3 частини третьої статті 409 ЦПК України, частини першої статті 412 ЦПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та скасування рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року і ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2017 року, з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову Івано-Франківської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12) до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді