Термін дії строкового трудового договору може визначатись як конкретною датою так і настання певної події (ВС/КЦС у справі № 266/3163/16-ц від 29.04.2021)

Фабула судового акту: Кодексом законів про працю визначено, що трудові договори бувають строковими і безстроковими (ст. 23 КЗпП України).

На перший погляд строковий договір є договором, який укладається із працівником на певний строк, наприклад на конкретний проміжок часу визначений двома датами – датою його початку та датою його закінчення.

Але не все так просто.

Постає питання щодо так званих «декретних» посад, тобто посад, які обіймаються робітником на час перебування попереднього робітника у відпустці по вагітності, родах і догляду за дитиною.

Чи є такий договір строковим? Адже дану відпустку можна перервати майже у будь-який момент, який не може бути наперед обумовлений будь-якими строками.

У даній справі особа звернулась із позовом до роботодавця у якому поставила вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову робітник послався на те, що його звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України в зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Приймаючи його на роботу відповідач не надав інформацію, що трудовий договір є строковим та укладається на час знаходження іншого працівника у декретній відпустці. Заява про прийняття на роботу подана ним без будь-якого застереження про визначення строку трудового договору. Резолюція на заяві про прийом на роботу поставлена директором після фактичного прийняття на роботу. Також не містить даних про закінчення строку трудового договору і наказ про прийняття його на роботу.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

На згадані рішення позивачем було подано касаційну скаргу, яку Касаційний цивільний суд визнав безпідставною та у її задоволенні відмовив.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що за положеннями ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Водночас підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення (п. 2 ст. 36 КЗпП України). У нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Аналізуйте судовий акт: Якщо працівник відсутній у зв`язку з хворобою, відрядженням, відпусткою, посада, яку він займає, не є вакантною, а тому така посада не може пропонуватись при скороченні штату (ВС/КЦС у справі № 285/4227/18 від 23.12.2020)

Звільнення працівника за його заявою про звільнення за власним бажанням без узгодження дати звільнення до закінчення двотижневого строку є порушенням прав працівника (ВС/КЦС, № 229/2676/17,18.11.19)

Трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (ВС/КЦС, справа № 753/14887/17, 05.09.19)

Приписи ст. 24 КЗпП України не обмежують права працівника на укладення трудового договору з працедавцем із часу фактичного допущення його до роботи без укладення трудового договору та видання наказу (ВС/КЦС, № 127/1309/16-ц, 16.01.18)

Постанова

Іменем України

29 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 266/3163/16-ц

провадження № 61-15154св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Донецька регіональна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 квітня 2019 року у складі судді Пантелєєва Д. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Мироненко І. П., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що він працював у відповідача на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини бактеріолога з 01 липня 2015 року на підставі договору, укладеного на невизначений термін.

Наказом відповідача від 16 червня 2016 року № 2 його звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України в зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Приймаючи його на роботу відповідач не надав інформацію, що трудовий договір є строковим та укладається на час знаходження іншого працівника у декретній відпустці. Заява про прийняття на роботу від 01 липня 2015 року подана ним без будь-якого застереження про визначення строку трудового договору. Резолюція на заяві про прийом на роботу поставлена директором після фактичного прийняття на роботу. Також не містить даних про закінчення строку трудового договору і наказ про прийняття його на роботу.

На підставі викладеного позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 16 червня 2016 року № 2, поновити його на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини бактеріолога з 16 червня 2016 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 червня 2016 року до 17 грудня 2018 року в сумі 94 972,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 квітня 2019 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що викладені ОСОБА_1 у позовній заяві факти недостатнього ознайомлення з умовами праці в якості тимчасового співробітника спростовуються як наявними в матеріалах справи наказом про прийняття на роботу, який ним особисто підписаний, так і показами свідків, з яких вбачається, що позивачу було відомо про умови праці на умовах заміщення основного працівника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення його із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним, оскільки він працює за безстроковим трудовим договором. Відповідач у порушення вимог трудового законодавства не попередив, що на цій посаді перебуває інший працівник, який знаходився у відпустці.

У жовтні 2019 року Донецька регіональна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Вважає її вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що відповідно до наказу Першотравневої міжрайонної державної лабораторії ветеринарної медицини від 22 серпня 2013 року № 15 ОСОБА_2 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 22 серпня 2013 року до 16 червня 2016 року (т. 1 а. с. 29).

На підставі заяви ОСОБА_1 розпорядженням № 3 від 01 липня 2015 року останнього прийнято на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога бактеріологічного відділу Першотравневої міжрайонної державної лабораторії ветеринарної медицини на період відсутності основного працівника. З розпорядженням ОСОБА_1 ознайомлений під підпис. (т. 1 а. с. 26).

Згідно з витягом із журналу обліку наказів за 2015 рік, наказом від 01 липня 2015 року № 3 ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога бактеріологічного відділу тимчасово, на час відпустки основного працівника ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 27).

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що на підставі наказу про прийняття на роботу від 01 липня 2015 року, він прийнятий на посаду - тимчасово, на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 48-49).

ОСОБА_2 18 травня 2016 року подала заяву про вихід на роботу 17 червня 2016 року, зв`язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною (т. 1 а. с. 45).

Наказом від 10 червня 2016 року № 4 оформлено вихід на роботу 17 червня 2016 року ОСОБА_2 , у зв`язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною (т. 1 а. с. 44).

Наказом від 16 червня 2016 року № 2 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, у зв`язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною основного працівника, на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (т. 1 а. с. 28).

Відповідно до висновку акта службового розслідування від 29 червня 2016 року, яке проведено за дорученням голови Держпродспоживслужби України на підставі заяви ОСОБА_1 , не встановлено порушень щодо прийняття та звільнення з посади останнього (т. 1 а. с. 34-36).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доводи позовної заяви є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується із таким висновком судів враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи (стаття 23 КЗпП України).

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлена заборона звільнення працівника з роботи в період тимчасової непрацездатності лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених статтями 40 41 КЗпП України (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), проте зазначена заборона не поширюється на звільнення працівника за підставі пункту 2 частини першої статті 36 зазначеного Кодексу.

Суди встановивши, що ОСОБА_1 прийнятий на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини бактеріолога Першотравневої міжрайонної держаної лабораторії ветеринарної медицини, тимчасово, на час перебування у відпустці по догляду за дитиною основного працівника - провідного лікаря ветеринарної медицини бактеріолога ОСОБА_2 , з наказом про прийняття на роботу ознайомлений під підпис (т. 1 а. с. 26-27), дійшли правильного висновку проте, відповідач правомірно звільнив позивача із займаної посади, після закінчення відпустки по догляду за дитиною основного працівника, на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77 81 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується із висновком судів проте, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому не було відомо про прийняття на роботу саме за строковим трудовим договором.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення його із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним, оскільки він працює за безстроковим трудовим договором; відповідач у порушення вимог трудового законодавства не попередив, що на цій посаді перебуває інший працівник, який знаходився у відпустці, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суди при вирішенні справи правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді