Сплата адвокату гонорару особою, яка не є учасником справи НЕ є перепоною для його стягнення з опонента (ВС/КЦС у справі № 757/29103/20-ц від 20.10.2021)

Фабула судового акту: Стягнення витрат на правову допомогу є однією із найболючіших тем як для адвокатів так і для їх клієнтів.

Але як казав Остап Бендер «Лед тронулся» і суди все більше і більше схиляються на бік сторони, яка ставить питання про стягнення сплаченого адвокату гонорару мотивуючи це тим, що суд не в праві втручатись у договірні відносини між адвокатом та клієнтом, а також піддавати сумніву обґрунтованість розмір таких витрат за умови їх документального підтвердження.

Але життя та судова практика постійно підкидає нам досить нестандартні ситуації, які потребують свого вирішення. Наприклад як ось у цьому дописи.

Ситуація досить банальна та розповсюджена – позивач не мала грошей для сплати адвокату гонорару та за допомогою звернулась до свого роботодавця, який прийшов на допомогу та взяв цей тягар на себе.

При цьому оплата гонорару була здійснена безпосередньо з розрахункового рахунку підприємства на рахунок адвокатського бюро адвокат якого представляв інтереси позивача.

Однак, при вирішенні питання про стягненні із відповідача згаданих коштів місцевий суд прийняв негативне для позивача рішення та у стягненні відмовив.

Приймаючи таке рішення суд послався на те, що у порушення норм ч. 3 ст. 137 ЦПК України до клопотання про стягнення судових витрат адвокат не додав доказів укладення між позивачем та його роботодавцем відповідного договору та того, що підприємство є роботодавцем позивача, а також не додав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката, а отже, представником позивача не надано доказів оплати позивачем витрат на правову допомогу адвоката, що позбавляє можливості суд встановити обґрунтованість підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу.

Апеляційний суд із таким рішенням місцевого суду погодився та в обґрунтування своїх висновків послався на ет, що позивач не надала належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката, а також послався на те, що витрати на правничу допомогу сплачені іншою особою, представник пощивача просить стягнути їх на її користь.

Натомість Касаційний цивільний суд зайняв протилежну позицію та заяву частково задовольнив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, помилковими є висновки судів про відмову у розподілі витрат на правову допомогу з підстав оплати їх не учасником справи, а іншою особою. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи. Закон не забороняє будь-якій фізичній чи юридичній особі здійснити оплату послуг адвоката, який здійснює представництво інтересів іншої особи. Для розподілу за результатами розгляду справи витрат на правову допомогу не має правового значення причини в силу яких сам учасник справи не оплатив послуги адвоката, і таку оплату здійснено іншою особою.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Витрати на таксі для прибуття до суду компенсувати можна, але є нюанс (ВС/КЦС у справі № 766/7206/20 від 21.10.2021)

Під час представництва особи, яка досягла 14-ти років, адвокат надає суду документи, що підтверджують повноваження, без необхідності подання згоди батьків на укладення договору з адвокатом (ВС КЦС №369/13467/20 від 16.06.2021 р.)

У справах про усунення перешкод користування власністю представництво може здійснювати ВИКЛЮЧНО адвокат (Херсонський апеляційний суд у справі № 653/1215/21 від 07.07.2021)

Витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено адвокату (ВС/КЦС у справі № 159/5837/19 від 15.06.2021)

ВС/КЦС: У разі закриття справи за відсутності предметі спору судові витрати не стягуються (ВС/КЦС у справі № 199/9188/16-ц від 21.04.2021)

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 757/29103/20-ц

провадження № 61-11792св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Андрощука Сергія Васильовича на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року у складі судді Бусик О. Л., постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року та на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») про визнання частково недійсним договору кредиту та страхування.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 21 листопада 2018 року між нею та АТ «Ідея Банк» укладений кредитний договір № P25.00615.004557406, умовами якого передбачено надання кредиту в сумі 100 000,00 грн на строк 60 місяців під 1,99 % річних від залишкової суми кредиту. АТ «Ідея Банк» відкрило їй рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг 2620_Стартовий ПР, що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. При цьому, відповідач видав не повну суму кредиту, а за мінусом витрат на страхування, яке нав`язувалось їй умовами кредитного договору. Отримавши неповну суму кредиту, вона, починаючи з грудня 2018 року сплачувала за кредитом всі платежі, які передбачались договором: суму кредиту, плату за обслуговування, а також згідно з пунктом 1.6 договору здійснила оплату платежу в сумі 17 012,45 грн.

Останню суму за договором вона сплатила 21 квітня і 20 травня 2020 року повідомила АТ «Ідея Банк» про неможливість погашати далі кредит через введення в Україні карантинних заходів. Вона порушила питання про реструктуризацію кредиту за договором, проте АТ «Ідея Банк» їй відмовило. Вона звернулася за правовою допомогою і юрист виявив несправедливість умов кредитного договору в частині передбачення плати за обслуговування кредиту, а також оплату страхових внесків на користь конкретного страховика, без здійснення якого вона не отримала б кредит. Фактично в період із 12 квітня 2019 року до 21 квітня 2020 року вона сплатила 83 739,60 грн, із яких 63 270,00 грн - плата за обслуговування кредиту. Пунктами 3.2.1, 3.2.4 договору передбачено, що вона має право одержувати у відповідача інформацію про заборгованість за договором, а також не частіше одного разу на місяць вимагати безоплатно надання інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншу інформацію, яка повинна надаватись за законом.

Разом з тим, положенням пункту 4.1.2 договору передбачено, що відповідач зобов`язується надавати консультації з питань виконання договору і повідомляти її у разі зміни платіжних реквізитів. При цьому, вартість послуг за обслуговування кредиту відповідачем визначена тільки у таблиці, яка вказана пункті 6 договору, як «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». У стовпчику 7.4 ця плата змінюється щомісяця. Отже, зазначені пункти договору є несправедливими. Відповідно до пункту 1.6 договору передбачено, що вона доручає відповідачу сплатити страховий внесок за рахунок коштів, отриманих у кредит, що становить 17 012,45 грн. При цьому, фактично такий платіж здійснив відповідач під час надання кредитних коштів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати частково недійсними, як такі, що є несправедливими положення договору, а саме: пункти 1.4, 1.6, стовпчик 7.4, пункт 6.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним положення пункту 1.4 кредитного договору від 21 листопада 2018 року № Р25.00615.004557406, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваним пунктом 1.4 кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено. Оскільки ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися їй безоплатно, вказаний пункт кредитного договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним. Зазначений висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суд від 01 квітня 2020 року суду в справі № 583/3343/19.

Враховуючи те, що 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 оформила заяву-анкету, яку особисто підписала і в якій зазначила про намір отримати кредит на суму 100 000,00 грн та вказала ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ України Страхування Життя» як обрану страхову компанію, при цьому, ОСОБА_1 особистими підписами засвідчила, що вона погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, тому відсутні підстави вважати, що на позивача покладено жорсткі обов`язки на укладення договору страхування.

05 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про відшкодування АТ «Ідея Банк» суми витрат на правничу допомогу у розмірі 25 320,32 грн.

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того,що, подаючи до суду докази оплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача вказував, що оплата послуг адвоката здійснювалась роботодавцем позивача - ОСОБА_3 , оскільки вона не мала своїх коштів для оплати вартості правової допомоги, саме тому у виписці з рахунку АБ «С. Андрощука» у призначенні платежу вказується, що оплата здійснюється в інтересах позивача ( ОСОБА_1 ) і така оплата проводиться із врахуванням укладеного між позивачем і ОСОБА_3 договору, застосовуючи положення статті 636 ЦК України. Проте, представник позивача, всупереч положенню частини третьої статті 137 ЦПК України до вказаного клопотання не додав доказів укладення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідного договору та того, що ОСОБА_3 є роботодавцем ОСОБА_1 , а також не додав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката, а отже, представником позивача не надано доказів оплати позивачем витрат на правову допомогу адвоката, що позбавляє можливості суд встановити обґрунтованість підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року та додаткове рішення від 25 лютого 2021 року залишено без змін.

Залишаючи вказані судові рішення без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надала належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката. Посилаючись на те, що витрати на правничу допомогу сплачені іншою особою, представник ОСОБА_1 просить стягнути їх на користь ОСОБА_1

08 липня 2020 року адвокат Андрощук С. В., який діє від імені та інтересах ОСОБА_1 , подав заяву, в якій просив стягнути з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 суму понесених у суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу в розмірі 16 437,84 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив із того, що 19 травня 2020 року між АБ «Сергія Андрощука» та ОСОБА_1 укладено договір № 0003/13/19-19/05/2020 про надання правничої допомоги. До заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 додав копії акта № 3 до вказаного договору про надання правничої допомоги від 07 липня 2021 року.

Проте, до заяви про відшкодування витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 16 437,84 грн, позивачем не додано детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документів на підтвердження здійснення оплати послуг адвоката. В заяві про відшкодування витрат на правничу допомогу по тексту заяви вставлено зображення, яке містить дані по банківському рахунку АБ «Сергія Андрощука». Розміщення посередині тексту заяви зображення з відомостями по рахунку АБ «Сергія Андрощука» не є наданням документу на підтвердження оплати послуг адвоката.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - Андрощук С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у скасуванні додаткового рішення суду першої інстанції та додаткове рішення і задовольнити заяву про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20, у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 752/4567/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - Андрощук С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та задовольнити заяву про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційні скарги не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині залишення без зміни додаткового рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанції -скасуванню.

Оскільки постанова Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року оскаржується лише в частині залишення без змін додаткового рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року, то Верховний Суд переглядатиме цю постанову лише в оскаржуваній частині.

Обставини, встановлені судами

19 травня 2020 року між АБ «Сергія Андрощука» та ОСОБА_1 укладений договір № 0003/13/19-19/05/2020 про надання правничої допомоги.

До заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 додав копії акта № 3 про надання правничої допомоги від 07 липня 2021 року.

05 лютого 2021 року представник позивача подав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій міститься витяг з рахунку АБ «С. Андрощука» із зазначенням дати 19 травня 2020 року, суми - 6 300,00 грн, кореспондент - ОСОБА_3 , призначення платежу: оплата згідно з рахунком від 17 травня 2020 року № 0003/13/19/05/2020-2, платник ОСОБА_3 (в інтересах ОСОБА_1 , стаття 636 ЦК України), а також дата 27 липня 2020 року, сума 16 020,12 грн, кореспондент - ОСОБА_3 , призначення платежу: оплата згідно з рахунком від 24 липня 2020 року № 0003/13/19/05/2020-3, платник - ОСОБА_3 (в інтересах ОСОБА_1 , стаття 636 ЦК України), договір про надання правової (правничої) допомоги від 19 травня 2020 року № 0003/13/19/05/2020, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Сергія Андрощука», додаткову угоду від 19 травня 2020 року № 1 до договору № 0003/13/19/05/2020 від 19 травня 2020 року, укладену між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Сергія Андрощука», додаткову угоду від 17 червня 2020 року № 2 до договору від 19 травня 2020 року № 0003/13/19/05/2020, укладену між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Сергія Андрощука», акт від 04 лютого 2021 року № 1 до договору від 19 травня 2020 року № 0003/13/19/05/2020, в якому вказано кількість часу та його грошовий еквівалент за супроводження справи № 757/29105/20-ц на суму 9 300,20 грн та 16 020,12 грн, а всього 25 320,32 грн. Пунктом 2 зазначеного акту передбачено, що сума за пунктом 1 акта № 2 сплачена 19 травня 2020 року в розмірі 9 300,20 грн і 27 червня 2020 року - 16 020,12 грн. Оплата здійснена зі сторони ОСОБА_3 , зважаючи на договір клієнта з ОСОБА_3 в межах положення статті 636 ЦК України.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на правову допомогу у суді першої інстанції, виходив із того, що представник ОСОБА_1 не надав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката. Посилаючись на те, що витрати на правничу допомогу сплачені іншою особою, представник ОСОБА_1 просить стягнути їх на користь ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відшкодуванні позивачу витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, виходив із того, що представник позивача, всупереч положенню частини третьої статті 137 ЦПК України до клопотання не додав доказів укладення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідного договору та того, що ОСОБА_3 є роботодавцем ОСОБА_1 , а також не додав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката, отже, представником позивача не надано доказів оплати позивачем витрат на правову допомогу адвоката.

Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі закріплено в статті 142 ЦПК України.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПКУкраїни законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключаєініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, заявником подані копії: договору про надання правової допомоги від 19 травня 2020 року № 0003/13/19-19/05/2020, укладеного між АБ «Сергія Андрощука» та ОСОБА_1 ; додаткової угоди від 19 травня 2020 року про гонорар адвоката у розмірі 700,00 дол. США; додаткової угоди від 17 червня 2020 року № 2 про гонорар адвоката за супроводження справи у судах за кожну окрему інстанцію у розмірі по 600,00 дол. США; акта виконаних робіт від 04 лютого 2021 року № 1 на суму 25 320,32 грн.

У суді апеляційної інстанції, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, заявником подана копія акта виконаних робіт № 3 до договору про надання правової допомоги від 07 липня 2021 року

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, та окремо, вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходили з того що представник позивача всупереч положенню частини третьої статті 137 ЦПК Українине надав доказів укладення ОСОБА_3 (особа, яка оплатила гонорар адвоката) та ОСОБА_1 відповідного договору та того, що ОСОБА_3 є роботодавцем ОСОБА_1 , а також не додав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують фактичну оплату послуг адвоката.

Щодо оплати гонорару адвоката особою, яка не є учасником справи

За обставинами цієї справи не викликає сумнівів, що при розгляді справи у суді як першої, так і апеляційної інстанцій позивачу надавалася професійна правова допомога адвокатом Андрощуком С. В. на підставі договору від 19 травня 2020 року № 0003/13/19-19/05/2020 та додаткових угод до цього договору. Актом виконаних робіт підтверджено надання послуг цим адвокатом саме позивача.

Верховним Судом сформовано підхід, який є усталеним та відповідає критеріям ЄСПЛ, про те, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів про відмову у розподілі витрат на правову допомогу з підстав оплати їх не учасником справи, а іншою особою. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи. Закон не забороняє будь-якій фізичній чи юридичній особі здійснити оплату послуг адвоката, який здійснює представництво інтересів іншої особи. Для розподілу за результатами розгляду справи витрат на правову допомогу не має правового значення причини в силу яких сам учасник справи не оплатив послуги адвоката, і таку оплату здійснено іншою особою.

Щодо платіжного документа, який підтверджує оплату правової допомоги

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, мотивуючи це відсутністю доказів на підтвердження фактичного отримання коштів за зазначеним договором. Представник ОСОБА_1 не надав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката.

Вчергове наголошуючи на тому, що за змістом статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Тому відмова у розподілі витрат на правову допомогу з підстав надання неналежного доказу фактичної оплати, є необґрунтованою.

Щодо підстав для відшкодування витрат на правову допомогу

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення закону, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК Українисуду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат апеляційний суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки сформульовано Верховним Судом у постановах від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів фактичної оплати вказаних послуг до моменту розподілу їх між сторонами у справі не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду.

Аналогічний підхід застосовує і ЄСПЛ. Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: «115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin V. Ukraine), n. 97)».

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про скасування додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін додаткового рішення та ухвалення нового рішення.

Доводи заявника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 знайшли своє підтвердження.

Щодо розміру витрат на правничу допомогу

Із матеріалів справи убачається, що до заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги від 19 травня 2020 року № 0003/13/19-19/05/2020, укладеного між АБ «Сергія Андрощука» та ОСОБА_1 ; додаткової угоди від 19 травня 2020 року про гонорар адвоката у розмірі 700,00 дол. США; додаткової угоди від 17 червня 2020 року № 2 про гонорар адвоката за супроводження справи у судах за кожну окрему інстанцію у розмірі по 600,00 дол. США; акта виконаних робіт від 04 лютого 2021 року № 1 на суму 25 320,32 грн.

АТ «Ідея Банк» подано заперечення на заяву про стягнення судових витрат на професійну справничу допомогу.

Заява обґрунтована тим, що до договору доданий акт виконаних робіт від 04 лютого 2021 року в якому зазначені дії, який вчиняв адвокат для захисту інтересів позивача. Так, ним вчинено, у тому числі і дії, які жодного стосунку не мають до позовної заяви. Представником позивача подано позовну заяву в якій він просить визнати частково недійсним кредитний договір. У своєму акті він посилається на складання листа про реструктуризацію (копія якого до речі відсутня в матеріалах справи) і як наслідок відсутність відповіді - складання позовної заяви. Тобто незрозуміло, яким чином реструктуризація боргу впливає на визнання окремих положень договору недійсним. Отже, витрати передбачені в пункті 4 не можуть сплачуватися за рахунок банку.

У пункті 6 акта вказано про збір доказів і формування додатків до позовної заяви. Проте незрозуміло, які докази збиралися адвокатом ще окремо і на які він витратив 4 години свого часу, адже при написанні позовної заяви та при проведенні аналізу кредитного договору він вже мав копію цього договору і всі інші документи, які долучив до позовної заяви, а такі докази як виписка з лікарні, довідка про доходи, лист ОСОБА_1 взагалі незрозуміло, яким чином мали б вплинути на розгляд справи, адже виписка з лікарні, договір оренди і довідка про доходи, не є доказами у справі про визнання недійсним частини кредитного договору. Крім того, написання і формування позовної заяви та відправка її в суд мали б іти однією дією, і очевидно, що формування документів протягом 4 годин це явно завищений час для отримання більшої винагороди. Отже, послуга передбачена в пункті 6 не є фактичною і неминучою і тому не може відшкодовуватися банком.

Складання адвокатського запиту (пункт 7) теж незрозумілі витрати, адже при наданні відзиву на позовну заяву банк надав би всі документи у підтвердження відзиву, або ці докази можна було отримати шляхом подання клопотання в суд. Складання заяви про усунення недоліків (пункт 8) має відшкодовувати адвокат особисто, оскільки це його особисте не доопрацювання при поданні позовної заяви, за формування документів до якої він згідно з пунктом 6 витратив а ж 4 години. Послуга адвоката передбачена в пункті 10 та 11 взагалі безпідставна, адже при наданні відзиву подано копії всіх тих документів, які адвокат ще раз долучав як докази у справі. Пункт 13 - неможливість брати участь у засіданні і складання клопотання, - це витрати особисті адвоката, а не сторони. Тут адвокат намагається взяти подвійну оплату і за участь в тому засіданні де він приймав участь, і за неучасть у судовому засіданні 07 жовтня 2020 року.

Пункти 15, 16 - засідання 25 листопада 2020 року не відбулося, а 2 години у засіданні 03 лютого 2021 року явно перебільшені, оскільки ці справи не є справами складними, і 2 години судового засідання не вимагають. Незрозуміло скільки ж коштує година адвоката, адже, якщо взяти до уваги оплату 9 300,00 за 5 годин роботи, то година адвоката коштує 1 860,00 грн, а от оплата наступних годин роботи тарифікується вже по 890,00 грн.

Таким чином, АТ «Ідея Банк» просило зменшити витрати на правничу допомогу до 3 000,00 грн.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 у справі №816/2096/17).

При цьому, Верховний Суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У матеріалах справи міститься розрахунок та докази щодо обсягу наданих послуг адвокатом, виконаних ним робіт та участі в засіданнях.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача зазначених витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу у розмірі 17 395,00 грн, які включають в себе послуги з: проведення зустрічі з клієнтом і обговорення спірних питань (930,02 грн); складання позовної заяви (3 115,00 грн); збір доказів і формування додатків до позовної заяви (3 560,00 грн); складання адвокатських запитів (890,00 грн); участь у судових засіданнях (2 670,00 грн); складання адвокатських запитів (890,00 грн); складання заяв про долучення доказів до матеріалів справи (2 225,00 грн); аналіз відзиву на позовну заяви і складання на нього відповіді (2 225,00 грн); складання заяви про судові витрати (890,00 грн).

Верховний Суд вважає необґрунтованими вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу адвоката, яка пролягає у проведенні аналізу договору і визначення положень, які є нікчемними, або такими, що можуть бути визнані недійсними та за аналіз судової практики (6 510,14 грн), а також щодо обговорення з клієнтом питань по необхідним діям щодо захисту її інтересів (930,02 грн), оскільки усі ці дії охоплюють собою послугу зі складання позовної заяви.

Витрати на правову допомогу по складанню листа до АТ «Ідея Банк» щодо реструктуризації боргу за кредитом (930,02 грн) також не підлягають відшкодуванню, оскільки такі дії не мають жодного значення для розгляду спору про визнання недійсними пунктів договору кредиту.

Також Верховний Суд відхиляє вимоги заявника про відшкодування АТ «Ідея Банк» витрат на правову допомогу (232,50 грн), що полягають у складанні заяви про усунення недоліків позовної заяви, оскільки такі недоліки по`вязані з ненаданням стороною позивача суду доказів, які обґрунтовували підстави відкриття провадження Печерським судом м. Києва, в розумінні положень частини п`ятої статті 28 ЦПК України, а також їх копій для всіх учасників справи.

Витрати на правову допомогу, що полягають у складанні клопотання про відкладення розгляду справи (232,50 грн), також не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки вони не були необхідними.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Разом з тим, Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості ухвалити судове рішення про розподіл судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, оскільки у цій справі питання про розподіл судових витрат на стадії апеляції вирішується за заявою про ухвалення додаткового рішення, а додаткове рішення може бути ухвалене лише тим судом, який постановив рішення.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням заяви позивача на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Із урахуванням наведеного, Верховний Суд скасовує додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в частині залишення без змін додаткового рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року, та ухвалює нове рішення по суті заяви про відшкодування судових витрат за надання правничої допомоги у суді першої інстанції.

Ухвала Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року підлягає скасуванню з направленням заяви про ухвалення додаткового рішення на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Андрощука Сергія Васильовича задовольнити частково.

Додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в частині залишення без змін додаткового рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року, скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 17 395,00 грн витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року скасувати та направити заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді