29.05.2019 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КЦС: Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками та виділу в натурі не підлягає (ВС/КЦС № 554/7785/16-ц від 20.03.2019)

ВС/КЦС: Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками та виділу в натурі не підлягає (ВС/КЦС № 554/7785/16-ц від 20.03.2019) - 0_77803200_1559112401_5cee2ad1bdf9b.jpg

Фабула судового акту: У даній справі підприємцю рішенням міської ради виділено земельну ділянку для ведення підприємницької діяльності з реалізації друкованої продукції. При цьому вказана земельна ділянка розташована в наскрізному проїзді будинку (в арці будинку) який вів на вулицю.

Проте мешканці багатоквартирного будинку не погодились із тим, що їм фактично буде перекрито вихід з двору будинку та подали позовну заяву до суду, який обґрунтували тим, що змісту рішення міськради право на користування ділянкою у підприємця за цільовим призначенням (що є обов'язковим за законом) виникне від часу, коли буде розроблена та затверджена на наступній сесії міськради технічна документація на цю земельну ділянку, а також після розроблення та затвердження в Управлінні архітектури та містобудування міської ради паспорта прив'язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності. Одночасно на думку позивачів відповідач має намір встановити споруду для здійснення іншого виду підприємницької діяльності – надання послуг кафе.

Суд першої інстанції з такими доводами не погодився і в позові відмовив з тих підстав, що твердження про будівництво кафе в наскрізному проїзді будинку є припущенням з боку відповідачів, дозволи на будівництво кафе ФОП не надавалися, тому підстави для заборони здійснення підприємницької діяльності відсутні. Позивачі просили заборонити ФОП здійснення підприємницької діяльності в наскрізному проїзді будинку, що є неможливим, оскільки рішення міської ради в про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності є чинним. Зазначеним рішенням ФОП дозволено розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у вигляді реалізації друкованої продукції.

З таким рішенням погодився і апеляційний суд, який в своїй ухвалі зазначив, що позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що дії ФОП неминуче призведуть до порушення прав відповідачів як співвласників багатоквартирного будинку, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

На вказані рішення позивачами було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що розпорядження майном, яке знаходиться у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою усіх співвласників. Таким чином дії ФОП, який без згоди та дозволу власників почав облаштовувати об'єкт підприємницької діяльності у чужому майні, порушують вимоги законодавства.

Касаційний цивільний суд із такими доводами погодився та зазначив, що за нормами ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Одночасно відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України, положення яокї кореспондуються з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Виходячи з аналізу зазначених норм закону спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки зі спільного майна багатоквартирного будинку.

Таким чином, конструкції багатоквартирного будинку, що утворюють його арочний простір, через який здійснюється наскрізний проїзд і прохід його мешканців, є спорудою загального користування, має допоміжну функцію. Відповідно, конструкції, що утворюють арочний простір, перебувають у спільній сумісній власності співвласників квартир та нежитлових приміщень усього багатоквартирного будинку. Це майно не підлягає виділенню в натурі зі спільного майна такого багатоквартирного будинку будь-якій особі.

Спірна земельна ділянка вона розташована безпосередньо в межах арочного простору наскрізного проїзду будинку, тобто знаходиться в межах зовнішнього периметру усього будинку.

Відповідно до частини першої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку.

Таким чином зазначений наскрізний проїзд багатоквартирного будинку не має самостійного правового та функціонального призначення, відмінного від тієї допоміжної функції, яку він виконує, забезпечуючи доступ до свого майна усім мешканцям квартир та користувачам нежитлових приміщень, які в ньому розташовані.

При цьому невід'ємною складовою суб'єктивного права власності на нерухоме майно є забезпечення вільного і безперешкодного доступу кожного власника до свого житла. Створення перешкод у доступі свідчитиме про порушення самого права власності в цілому.

Аналізуйте судовий акт: Законом не передбачено можливості передачі у власність/користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований такий будинок, або її частини (ВС/КЦС № 263/68/17 від 18.03.2019)

Законодавство розділяє поняття допоміжного та нежилого приміщення тому мешканці квартир будинку не є співвласниками останніх, а їх відчуження без згоди мешканців є правомірним (справа № 462/6805/14, 12.06.17)

Самовільно використовуючи підвальне приміщення, комунальне підприємство порушує права власників будинку розпоряджатись спільною сумісною власністю, що є підставою для його звільнення (Апеляц. суд Волинської області, № 161/2931/16-ц, 15.11.16)

Постанова

Іменем України

 

20 березня 2019 року

місто Київ

справа № 554/7785/16-ц

провадження № 61-23622св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 січня 2017 року у складі судді Андрієнка Г. В., та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Прядкіної О. В., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди у користуванні майном, яке є його приватною власністю, з боку відповідачів, а саме: елементами стаціонарної тимчасової споруди реалізації друкованої продукції, які є невід'ємною складовою наскрізного проїзду за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову посилався на те, що рішенням Полтавської міської ради від 22 липня 2016 року йому надано право на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на земельній ділянці, площею 71, 0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. Зазначав, що відповідачі перешкоджають йому у реалізації права власності, набутого законним шляхом, а тому позивач звернувся до суду.

Стислий виклад заперечень відповідачів та їх позиції за зустрічним позовом

У жовтні 2016 року до суду подано зустрічний позов від відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, у якому вони просили заборонити ФОП ОСОБА_3 розміщувати у наскрізному проїзді багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідачі обґрунтовували заявлені вимоги тим, що вони є власниками квартир №№ 6, 23 у багатоквартирному будинку на АДРЕСА_1. За рішенням Полтавської міської ради від 22 липня 2016 року земельна ділянка, площею 71 кв. м, виділена ФОП ОСОБА_3 для ведення підприємницької діяльності з реалізації друкованої продукції. Відповідно до змісту цього рішення право на користування ділянкою у ФОП ОСОБА_3 за цільовим призначенням (що є обов'язковим за законом) виникне від часу, коли буде розроблена та затверджена на наступній сесії Полтавської міської ради технічна документація на цю земельну ділянку, а також після розроблення та затвердження в Управлінні архітектури та містобудування Полтавської міської ради паспорта прив'язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності. Зазначали, що позивач за первісним позовом має намір встановити споруду для здійснення іншого виду підприємницької діяльності - надання послуг кафе.

Стислий виклад заперечень проти зустрічного позову

ФОП ОСОБА_3 зустрічний позов не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні.

Короткий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2016 року позов ФОП ОСОБА_3 залишений без розгляду.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції керувався тим, що твердження про будівництво кафе в наскрізному проїзді будинку є припущенням з боку відповідачів, дозволи на будівництво кафе не надавалися ФОП ОСОБА_3, тому підстави для заборони здійснення підприємницької діяльності відсутні. Позивачі за зустрічним позовом просили заборонити ФОП ОСОБА_3 здійснення підприємницької діяльності в наскрізному проїзді будинку, що є неможливим, оскільки рішення Полтавської міської ради від 22 липня 2016 року про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності є чинним. Зазначеним рішенням ФОП ОСОБА_3 дозволено розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у вигляді реалізації друкованої продукції.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відхилено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 січня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не надано належних та допустимих доказів того, що дії ФОП ОСОБА_3 неминуче призведуть до порушення прав відповідачів як співвласників багатоквартирного будинку, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Суд дійшов висновку про безпідставність твердження заявників про начебто намір ФОП ОСОБА_3 побудувати на спірній земельній ділянці кафе, оскільки такі твердження не ґрунтуються на матеріалах справи та є надуманими. Суд також зазначив, що рішення Полтавської міської ради від 22 липня 2016 року про надання ФОП ОСОБА_3 права на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності з реалізації друкованої продукції на земельній ділянці, площею 71, 0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, не скасовано, недійсним не визнавалося та на сьогоднішній день є чинним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов повністю.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою усіх співвласників. Отже дії позивача, який без згоди та дозволу власників почав облаштовувати об'єкт підприємницької діяльності у чужому майні, порушують вимоги законодавства. Заявники зазначили, що суди встановили, що ФОП ОСОБА_3 має намір порушити права відповідачів, проте всупереч вимогам закону ухвалили рішення про відмову у позові. Також посилались на те, що суди безпідставно не надали належної оцінки показанням свідків, які підтвердили наміри порушення позивачем прав відповідачів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

IIІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Полтавської міської ради від 22 липня 2016 року ФОП ОСОБА_3 продовжено право на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності з реалізації друкованої продукції на земельній ділянці, площею 71, 0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є власниками квартир в житловому будинку на АДРЕСА_1.

Також судами встановлено, що після отримання цього дозволу ФОП ОСОБА_3 через своїх представників завіз будівельні матеріали та намагався здійснювати будівництво в наскрізному проїзді арочного простору будинку, перекривши доступ мешканцям будинку на вихід з наскрізному проїзді до центру міста, що створило їм незручності. У мешканців будинку виник конфлікт з представниками ФОП ОСОБА_3, оскільки було порушено їх право на вільне пересування через наскрізний проїзд будинку. Позивач встановив залізні ворота, якими перекрив вхід з обох сторін до арочного простору будинку.

Не погодившись із цим, відповідачі та інші мешканці житлового буднику на АДРЕСА_1 перешкоджали будівництву в наскрізному проїзді будинку, вважаючи, що там будується кафе, та зняли ворота, якими позивач заблокував вхід в наскрізний проїзд.

Після припинення будівельної діяльності та розблокування наскрізного проїзду відповідачі перешкод в користуванні майном позивачу не здійснювали.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до наведених норм зазначений спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливого порушення, які на момент подання позову відсутні або не настали, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушення його права у майбутньому.

Після настання порушення прав та законних інтересів власників вони мають право вимагати усунення будь-яких створених ним перешкод у користуванні своїм майном.

Так, за правилом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

У частинах першій та другій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки зі спільного майна багатоквартирного будинку.

Таким чином, конструкції багатоквартирного будинку, що утворюють його арочний простір, через який здійснюється наскрізний проїзд і прохід його мешканців, є спорудою загального користування, має допоміжну функцію. Відповідно, конструкції, що утворюють арочний простір, перебувають у спільній сумісній власності співвласників квартир та нежитлових приміщень усього багатоквартирного будинку. Це майно не підлягає виділенню в натурі зі спільного майна такого багатоквартирного будинку будь-якій особі.

Наведене розуміння узгоджується з тлумаченням Конституції України. Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Визначаючи правовий режим земельної ділянки, наданої позивачу для розташування на ній споруди для ведення підприємницької діяльності, Верховним Судом враховано, що, як встановили суди, вона розташована безпосередньо в межах арочного простору наскрізного проїзду будинку, тобто знаходиться в межах зовнішнього периметру усього будинку.

Відповідно до частини першої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Таким чином зазначений наскрізний проїзд багатоквартирного будинку не має самостійного правового та функціонального призначення, відмінного від тієї допоміжної функції, яку він виконує, забезпечуючи доступ до свого майна усім мешканцям квартир та користувачам нежитлових приміщень, які в ньому розташовані.

Верховний Суд виходить з того, що невід'ємною складовою суб'єктивного права власності на нерухоме майно є забезпечення вільного і безперешкодного доступу кожного власника до свого житла. Створення перешкод у доступі свідчитиме про порушення самого права власності в цілому.

Ураховуючи викладене, суди всупереч зазначеним положенням закону не перевірили доводів відповідачів про те, що позивач перешкоджає їм у користуванні наскрізним проїздом, який, за їхнім твердженням, належить до прибудинкової території спільного користування; не встановили, чи узгоджуються такі дії позивача із рішенням Полтавської міської ради від 22 липня 2016 року та чи вчинені вони на тій території, яка відведена йому для здійснення підприємницької діяльності згідно із цим рішенням.

Крім того, суд першої інстанції всупереч пунктам 1 і 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року не вирішив питання про залучення до участі у справі Полтавської міської ради, з приводу виконання рішення якої виник спір, яка виступає від імені власника зазначеної земельної ділянки, територіальної громади.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до статті 335 ЦПК України 2004 року суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За правилами частин четвертої та п'ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

5959
Просмотров
2
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения