Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків - не допускається (ВС КЦС у справі №638/2304/17 від 09.06.2021 р.)

Фабула судового акту: Місцевий суд, розглядаючи позов особи до його брата про визнання договору між братом і батьком недійсним – відмовив у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд зробив висновок про дійсність договору.

Справа в тім, що брат та батько, укладаючи договір дарування грошових коштів (10 000 000 грн.), не дотримались нотаріальної форми договору, але погодились посвідчити договір нотаріально в подальшому. Втім, це виявилось неможливим внаслідок смерті батька.

Тому, в мотивувальній частині свого рішення суд першої інстанції зазначив, що «в момент укладання договору, відбулося повне виконання умов договору дарування, а саме передача дарувальником обдаровуваному та прийняття останнім дарунку - зазначеної в договорі грошової суми, що у судовому засіданні було стверджено представником позивача і не заперечувалось представником відповідача, тому суд вважає, що з огляду на реальний характер зазначеного договору дарування, це є доказом не лише факту укладення договору дарування, а також його дійсності».

Як потім виявилося, разом із цією справою, розглядалася інша – в якій обдаровуваний брат оскаржував податкові повідомлення рішення (ППР) по донарахуванню йому податку на доходи фізичних осіб та військового збір із цієї суми (10 000 000 грн.).

Звичайно ж, адмінсуди апеляційної і касаційної інстанції, що розглядали справу по оскарженню ППР скасовували такі ППР, зважаючи на встановлену місцевим судом першої інстанції “дійсність” договору дарування. Адже дохід від договору дарування укладеного із родичем першого ступеня споріднення, оподатковується за нульовою ставкою оподаткування та, відповідно, не зазначається у річній податковій декларації. Тому, як висновок, ППР незаконні, як і заяви податкової про порушення обдаровуваним братом податкового законодавства.

Податкові органи, неодноразово зверталися до суду апеляційної інстанції, щоб скасувати рішення місцевого суду першої інстанції про “дійсність договору”. Спочатку апеляційний суд відмовив у прийнятті апеляційної скарги, а потім – після того як касаційний суд скасував цю ухвалу – апеляційний суд закрив провадження за апеляційною скаргою. І цю ухвалу було скасовано в касації, тож апеляційний суд все ж виніс рішення. Він змінив підстави рішення місцевого суду, хоча залишив резолютивну частину без змін. Новими підставами відмови брату у позові до обдаровуваного брата вже стала недоведеність позивачем порушення його права при укладенні оспорюваного правочину.

Податкову таке формулювання не влаштувало також, тож ними було подано касаційну скаргу, де вони зазначили, що “пославшись лише на відсутність порушених прав позивача, апеляційний суд фактично визнав дійсність оспорюваного правочину (договору дарування). Наслідком визнання судом вказаного договору дійсним є зменшення нарахованих відповідачу податків та зборів.” Податкова вимагала взагалі – визнати договір неукладеним та невчиненим в мотивувальній частині (нема слів, щоб оцінити цю вимогу).

ВС КЦС, розглянувши порушене в касаційній скарзі питання, задовольнив касаційну скаргу податкової частково – і змінив лише мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції. ВС КЦС назвав підставою те що розгляд цієї справи (про договір дарування) відбувся без залучення податкової до участі у справі, а тому в задоволенні позову слід було відмовити з підстав неналежного складу осіб.

Чесно кажучи, не зрозуміло, чи задовольнить таке формулювання податкову, адже мова про недійсність договору не йде і у рішенні ВС КЦС.

Отже: У цій заплутаній і неоднозначній справі, цікаво те що ВС КЦС вловив зв’язок між справою в адміністративних судах і справою в місцевому суді, в якому, як вбачається, і намагалися сторони довести “дійсність договору дарування”, щоб не сплачувати надмірні податки. Тому, варті уваги наступні висновки Касаційного цивільного суду:

-приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (висновок ОП ВС КЦС від 05.09.19 р. у цій же справі – коли оскаржувалися ухвала про закриття провадження за апеляційною скаргою податкової);

- у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах.

З однієї сторони, так, дійсно вбачається певна схема і домовленість між братами. З іншої сторони, як інакше у подібних обставинах та за відсутності спору про це особи могли встановити дійсність договору, який ніби нікчемний, але може бути визнаний дійсним за ч. 2 ст. 220 ЦК України? І чому, особі, щоб довести дійсність договору довелося йти через такі схеми і терени інших юрисдикцій?

Аналізуйте судовий акт: Дарування квартири не вбереже від накладення на неї стягнення задля повернення боргу (ВС/КЦС у справі № 263/16179/18 від 28.04.2021);

Відчуживши транспортні засоби відповідач вживав «право на зло», а тому правочини визнані судом фраудаторними та недійсними (КЦС/ВС у справі № 693/624/19 від 19.05.2021);

ВС/КЦС: Дарування з метою ухилення від виконання обов`язку відшкодувати потерпілому шкоду незаконне (ВС/КЦС у справі № 754/9834/18 від 10.06.2021);

Підстави для визнання договору недійсним повинні існувати на момент укладення, а не за результатом його виконання (ВС/КГС у справі № 201/8412/18 від 10.03.2021).

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 638/2304/17

провадження № 61-4126св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скаргу,- Головне управління Державної податкової служби у Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Бровченка І. О., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 року.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 грудня 2015 року між його батьком ОСОБА_2 та братом ОСОБА_2 укладений договір дарування грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_2 (батько) подарував відповідачу 10 000 000 грн. Цей договір сторони уклали в його присутності у письмовій формі та домовились, що у строк до 01 лютого 2016 року нотаріально посвідчать.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (батько) помер, що унеможливило нотаріальне посвідчення оспорюваного правочину.

Вважав, що такий договір є недійсним, оскільки під час його укладення сторонами не додержано норм законодавство щодо його форми та змісту, а саме: умовами договору не передбачений строк передання коштів; текст договору не містить реквізитів сторін, зокрема, відсутні паспортні дані сторін; не зазначено мету та цільове використання коштів; сторонами укладено такий договір без його (позивача) згоди.

Посилаючись на наведене, просив визнати недійсним договір дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_2 (брат).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні оспорюваного договору дарування сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та фактично виконали його, а недотримання вимог закону щодо його нотаріального посвідчення обумовлено об`єктивними непереборними причинами, оскільки ОСОБА_2 раптово помер.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) подало апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2017 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ГУ ДФС у Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року.

Постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2017 року скасовано та справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року.

Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року за наслідками розгляду апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення з інших підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем порушення його права при укладенні оспорюваного правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ГУ ДПС у Харківській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду, зокрема, зазначивши про визнання договору дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 року, підписаного ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , неукладеним та невчиненим.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3156/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Пославшись лише на відсутність порушених прав ОСОБА_1 , апеляційний суд фактично визнав дійсність спірного договору без достатніх на те підстав.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Дзержинського районного суду у місті Харкові справу № 638/2304/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування грошових коштів недійсним.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року справу № 638/2304/17 призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 18 грудня 2015 року між батьком cторін ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_2 укладений у простій письмовій формі договір дарування грошових коштів, згідно з яким ОСОБА_2 (дарувальник) подарував ОСОБА_2 (обдаровуваний) грошові кошти в сумі 10 000 000,00 грн. В усній формі оговорили строк для нотаріального посвідчення договору - до 01 лютого 2016 року.

У пунктах 2, 5, 6 вказаного договору зазначено, що дарувальник свідчить, що дійсно є власником грошових коштів та не має обмежень щодо свого права розпорядження грошовими коштами, які на момент укладення договору нікому іншому не подаровані, не відчужені іншим способом, права третіх осіб щодо них відсутні, питання права власності на них не є предметом судового розгляду, будь-які спори щодо них відсутні, грошові кошти не внесені до статутного капіталу юридичної особи.

Прийняття обдаровуваним примірника даного договору є прийняттям дарунка.

Сторонами підтверджено, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності з їх справжньою волею, без будь - якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, укладається без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу та правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови.

Згідно з пунктом 3 договору дарування та заяви ОСОБА_3 від 18 грудня 2015 року договір укладено за згодою дружини дарувальника.

ІНФОРМАЦІЯ_1 дарувальник ОСОБА_2 помер.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на недодержання норм законодавства при укладенні оспорюваного правочину, у зв`язку з чим просив визнати його недійсним на підставі статті 215 ЦК України.Окрім того, вказував, що договором дарування, укладеним між батьком та братом, порушуються його права.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу(пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року є посилання на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3156/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення частини другоїстатті 16 ЦК Українипередбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину.

Відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексузміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас за змістом частини першої статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 ЦК Україниунормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування грошових коштів, укладений між батьком та братом, посилаючись на те, що цим правочином, зокрема порушуються його права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про їх недоведеність.Окрім того, суд зробив висновок, що «в момент укладання договору, а саме 18 грудня 2015 року, відбулося повне виконання умов договору дарування, а саме передача дарувальником обдаровуваному та прийняття останнім дарунку - зазначеної в договорі грошової суми, що у судовому засіданні було стверджено представником позивача і не заперечувалось представником відповідача, тому суд вважає, що з огляду на реальний характер зазначеного договору дарування, це є доказом не лише факту укладення договору дарування, а також його дійсності».

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржило Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, посилаючись на те, що їх права порушено оскарженим судовим рішенням, оскільки грошова сума подарунку була предметом спору в адміністративній справі, в якій Головне управління Державної податкової служби у Харківській області приймало участь як відповідач.

Головне управління державної фіскальної служби у Харківській області вказувало, що у провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебуває справа № 820/4312/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2017 року № 0000751314, № 0000731314, № 0000741314. Також зазначало, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року впливає на права та обов`язки ОСОБА_2 , оскільки грошова сума у розмірі 10 000 000 грн є предметом розгляду у справі № 820/4312/17. Це матиме наслідком скасування податкових повідомлень-рішень про визначення грошового зобов`язання ОСОБА_2 з податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Зазначене також вплине на обов`язок головного управління державної фіскальної служби у Харківській області по скасуванню суми грошового зобов`язання.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, визнав недоведеним позивачем належними засобами доказування факт порушення таким правочином його прав і законних інтересів, які підлягали б захисту у судовому порядку, у результаті чого дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на відсутність порушеного права позивача.

В касаційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у Харківській області зазначає, що, пославшись лише на відсутність порушених прав ОСОБА_1 , апеляційний суд фактично визнав дійсність оспорюваного правочину. Наслідком визнання судом вказаного договору дійсним є зменшення нарахованих відповідачу податків та зборів.

Захист інтересів держави в особі ГУ ДПСу Харківській області щодо здійснення заходів контролю за своєчасністю та повнотою сплати платниками усіх податків і зборів та, у випадку встановлення податкових правопорушень, застосування до них відповідних санкцій, на даний час є неможливим унаслідок ухвалення Харківським апеляційним судом оскаржуваної постанови.

Колегія суддів частково приймає аргументи касаційної скарги, виходячи з такого.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року, у справі № 820/4312/17 задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до ГУ ДФС у Харківській області, скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 13 вересня 2017 року № № 0000751314, 0000731314, 0000741314.

У постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у справі № 820/4312/17 вказано, що: «рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 638/2304/17 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 року недійсним. При цьому, в даному судовому рішенні вказано, що недотримання сторонами договору вимог частини п`ятої статті 719 ЦК Українищодо нотаріального посвідчення укладеного договору дарування було обумовлено об`єктивними, непереборними причинами, які не залежали від волі сторін, так як дарувальник ОСОБА_2 раптово помер. (а. с. 69-73, 154-158). Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 638/2304/17 року набрало законної сили. […] Таким чином, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 638/2304/17 вищевказаний договір дарування було визнано дійсним».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року залишено без змін. Верховний Суд зазначив, що «враховуючи, що позивачем було укладено договір дарування із родичем першого ступеня споріднення, такий дохід оподатковується за нульовою ставкою оподаткування та, відповідно, не зазначається у річній податковій декларації, а тому висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства не є обґрунтованими».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що «визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших осіб до участі у справі як відповідачів чи співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі відповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин, суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 , оспорюючи договір дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 року, який у подальшому став підставою для скасування податкових повідомлень ГУ ДФС у Харківській області в адміністративній справі № 820/4312/17 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ДФС у Харківській області.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року цій справі зазначено, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах.

Між тим, розгляд цієї справи відбувся без залучення ГУ ДФС України у Харківській області до участі у справі, а тому в задоволенні позову слід було відмовити з підстав неналежного складу осіб.

З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваного судового рішення з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково постановлено без додержання норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, оскаржене судове рішення змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун