До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність НЕ застосовується (ВС/КЦС у справі № 686/16196/15-ц від 08.07.2020)

Фабула судового акту: Глава 19 Цивільного кодексу України присвячена поняттю позовної давності.

Так, за положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому за загальним правило, визначеним ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак, існують окремі правовідносини до яких поняття позовної давності розповсюджується досить специфічно.

Один із таких випадків, висвітлений у судовому рішенні, що пропонується до уваги.

У даній справі військовий квартирно-експлуатаційний відділ звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користування власністю, шляхом виселення відповідача та її малолітньої дитини з житлового приміщення, яке належить на праві власності державі в особі Міністерства оборони України, з тих підстав, що остання не є військовослужбовцем та проживає у вказаному приміщенні без ордеру.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні позову відмовив пославшись на те, що відповідач з дітьми вселилася у спірне житло в той час, коли воно мало статус готелю - гуртожитку для робітників та службовців без ордера і відношення до Міністерства оборони України не мала та договір найму житлового приміщення від 10 листопада 2009 року, терміном дії до 10 листопада 2010 року, а тому права позивача порушено, а позов є обґрунтованим. Проте позивачем пропущено строк позовної давності, а тому судами відмовлено у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

На такі рішення КЕВ було подано касаційну скаргу з якою Касаційний цивільний суд погодився та у своїй постанові зазначив, що згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначене ст. 387 ЦК України й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном, визначене ст. 391 ЦК України, тобто віндікаційний та негаторний позови.

При цьому до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Обізнаність про порушення права презюмується, неможливість довідатись про таке порушення слід довести (ВС/КЦС № 200/19766/16-ц від 15.01.2020)

У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття (ВС/КЦС, справа № 464/1723/14-ц,27.03.19)

Позовна давність застосовується до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки / (ВС/КЦС у справі № 357/9126/17-ц від 10.10.2019р.)

Позовна давність у спорах про стягнення збитків, спричинених злочином розпочинається з моменту виявлення таких збитків, а не встановлення вини судовим рішенням (ВС/КЦС № 132/2083/16-ц від 28.03.2018)

Апеляційний суд НЕ може застосовувати позовну давність, якщо про застосування останньої відповідачем не було заявлено в місцевому суді (справа № 215/3169/15-ц від 25.10.2017)

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа №686/16196/15-ц

провадження № 61-42070 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач)

суддів: Грушицького А.І., ,Мартева С.Ю., Петрова Є.В., Штелик С.П.

учасники справи:

позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради Хмельницької області ( далі Міськвиконком),

третя особа - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2018 року у складі судді Мороз В.О. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2018 року у складі суддів Корніюк А.П., П`єнти І.В., Янчук Т.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користування власністю, шляхом виселення ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що у житловому приміщенні, яке перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький неправомірно проживає ОСОБА_1 , її син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_2 .

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 14 листопада 2014 року власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є держава в особі Міністерства оборони України, а згідно інвентарної карти № 2696 обліку основних засобів в бюджетних установах, інвентарної карти обліку будівлі (форма 400) це майно перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький.

Згідно пункт 4.2 статті 4 Положення про Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький установа користується і розпоряджається майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та Положенню.

Зазначив, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький наділений повноваженням надавати право заселення в дану житлову будівлю, шляхом видачі ордеру. Це право надається виключно військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України.

У житловому приміщені, яке перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький, що належить державі в особі Міністерства оборони України та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , її син ОСОБА_3 , та донька ОСОБА_2 .

Вказував на те, що відповідач ордера не має, відповідно, дозволу на заселення не отримувала, про те, що відповідач не має відношення до Міністерства оборони України свідчить довідка начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький від 13 серпня 2015 року № 2709.

У зв`язку із викладеним, просив усунути перешкоди в користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 02 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2018 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 з дітьми вселилася у спірне житло в той час, коли воно мало статус готелю - гуртожитку для робітників та службовців без ордера і відношення до Міністерства оборони України не мала та договір найму житлового приміщення, а саме кімнати АДРЕСА_1 від 10 листопада 2009 року, терміном дії до 10 листопада 2010 року, а тому права позивача порушено, а позов є обґрунтованим. Проте позивачем пропущено строк позовної давності, а тому судами відмовлено у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 серпня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2018 року у якій заявник просив судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано з справу з суду першої інстанції.

31 січня 2019 року справа № 686/16196/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив до Верховного Суду не надходив.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, оскільки відповідачами вчиняється триваюче порушення прав, до даних правовідносин слід застосовувати положення статті 257 та 268 ЦК України.

Також скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги, що відповідач вселилась у спірне житлове приміщення без ордера, відношення до Міністерства оборони не має, у ЇЇ власності перебуває квартира АДРЕСА_4 , а тому право на житло відповідачки та неповнолітніх дітей не порушується.

Крім того вказав, що проживання відповідача у зазначеному житловому приміщенні порушує його права як власника, на захист якого просить виселити відповідачів з житлового приміщення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, щоприміщення по АДРЕСА_1 з 1971 року мало статус гуртожитку- готелю для робітників та службовців (витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності державного майна).

Власником гуртожитку по АДРЕСА_1 являється держава в особі Міністерства оборони України, а згідно інвентарної карти № 2696 обліку основних засобів в бюджетних установах, інвентарної карти обліку будівлі (форма 400) це майно перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 14 листопада 2014 року

Відповідно до Положення (Далі - Положення) про Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький від 02 січня 2013 року, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький є державною установою, створений Міністерством оборони України. Згідно пункту 4.2 статті 4 Положення, майно установи є державною власністю і закріплюється за нею на праві оперативного управління.

ОСОБА_1 на квартирному обліку в Хмельницькому гарнізоні не перебуває та відношення до Міністерства оборони України не має.

29 вересня 2004 року директор Навчально-виконавчого об`єднання № 9 звернувся із листом до Військової частини А417 про надання кімнати для проживання методисту ОСОБА_1 , у зв`язку із тим, що дошкільний заклад обслуговує дітей військовослужбовців і така кімната була їй та її дітям надана.

10 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький укладено договір найму житлового приміщення, предметом якого є надання відповідачу в користування кв. АДРЕСА_1 терміном дії 1 рік.

Згідно із витягу з домової книги від 13 серпня 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 . Крім того встановлено, що у власності ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_4 , що вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 березня 2017 року.

Судом першої інстанції, на підставі акту від 1 березня 2018 року про встановлення кількості проживаючих осіб встановлено, що у кв . АДРЕСА_1 станом на час складання акту ніхто не проживає, хоча відповідачі у цьому житловому приміщенні зареєстровані.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду, заслухавши доповідь судді- доповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і оста точність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Для вирішення питання про те, чи міг апеляційний суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, необхідно з`ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного - належить позов про виселення особи зі службового житла.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про те, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З огляду на зазначене, суди помилково відмовили у задоволенні позовних вимог у цій справі у зв`язку з пропуском позивачем трирічного строку позовної давності.

Разом з тим, Верховний суд не може погодитись з висновками судів також у частині того, що належним способом захисту за встановлених судами фактичних обставин справи є виселення відповідачів зі спірного приміщення.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Право власності- це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Згідно частини 1 статті 317 Цивільного Кодексу України (Далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За частиною 1 статті 318 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно частини 1 статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом зазначених норм права власник, за наявності для того законних підстав, має право вимагати усунення порушень свого права на житлове приміщення будь яким шляхом, зокрема як шляхом виселення осіб, що проживають у цьому приміщення так і шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування цим приміщенням, якщо такі особи не проживають, а також шляхом зняття їх з реєстрації у цьому приміщенні.

Разом з тим, способи захисту порушеного права визначаються статтею 16 ЦК України або іншим законом тощо.

Судами встановлено, що при поселені відповідачів з ними було укладено договір житлового найму приміщень гуртожитку, який належить на праві власності Міністерству оборони України, отже, між сторонами виникли правовідносини щодо найму житлового приміщення у будинку комунальної власності, який належить на праві власності місцевій громаді, та на які розповсюджуються норми Цивільного і Житлового Кодексів України.

У відповідності до статті 61 Житлового Кодексу Української РСР (Далі - ЖК УРСР), користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

За статтею 130 ЖК УРСР України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Судами встановлено, що відповідачі поселились у спірному приміщенні за письмовим договором найму, укладеним 10 листопада 2009 року на один рік з правом укладення нового договору. У матеріалах справи відсутні будь які інші договори найму на іншій строк.

Крім того, судами встановлено, що відповідачі у спірному приміщенні не проживають.

Згідно статті 71 Житлового Кодексу Української РСР, при тимчасовій відсутності без поважних причин наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а тому може бути усунуто перешкоди у користуванні власністю з цих підстав, якщо особа, що порушує права власника не проживає у житловому приміщенні більш ніж шість місяців, або вибула на інше постійне місце проживання ( стаття 107 ЖК УРСР).

Виселення осіб, які неправомірно займають житлові приміщення здійснюється з підстав інших норм ЖК УРСР, зокрема статті 109 зазначеного Кодексу та інших, а також з підстав усунення власнику перешкод у користуванні житлової площею шляхом виселення ( стаття 391 ЦК України у поєднанні зі статтею 109 ЖК УРСР))

При цьому застосування норм цивільного права як підстав для захисту права власності та норм житлового права як способу такого захист не є взаємовиключенням.

Однак, за змістом норм ЖК УРСР щодо виселення, такий спосіб захисту застосовується за наявності осіб, які проживають у спірному приміщенні, тоді як усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою що витратила право користування може бути тоді коли особа не проживає у спірному приміщенні.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном у випадку, коли особа не проживає у спірному житловому приміщенні, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим вимогу про визнання особи такою, що втратила право користування.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі не проживають у спірному приміщенні, а тому їх виселення не є належним способом захисту порушеного права позивача на користування своєю власністю, та за встановлених судами фактичних обставин справи такий позов задоволенню не підлягає.

Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду, обравши вірний спосіб захисту порушеного права, а саме пред`явивши позов про усунення перешкод у користуванні власністю із вимогою про зняття з реєстрації.

Верховний суд позбавлений можливості у цій справі застосувати інший ефективний спосіб захисту, оскільки це потребує встановлення інших фактичних обставин справи та визначення балансу інтересів сторін щодо спірного приміщення.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, однак неправильно застосовані норми матеріального права, відповідно до положень статті 412 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2018 року скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький до ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Хмельницької міської ради про усунення перешкод у користування власністю шляхом виселення відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді