Позовна давність застосовується до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки / (ВС/КЦС у справі № 357/9126/17-ц від 10.10.2019р.)

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 357/9126/17-ц

провадження № 61-36495св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2017року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Коцюрби О. П., Сержанюка А. С.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги позивач обґрунтовувало тим, що 26 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки (майнової поруки), за умовами якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 у рахунок забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначало, що між ним та ПАТ «ОТП Банк» 18 березня 2011 року укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля та договір відступлення права вимоги, за яким останній відступив фактору свої права вимоги за договорами, укладеними з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 кредитних зобов`язань Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 28 січня 2013 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2013 року, стягнув з неї на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 7 368 189,00 грн заборгованості за кредитним договором. Проте ОСОБА_2 рішення суду не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка складала станом на 23 жовтня 2015 року 6 178 956,50 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним 26 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 , звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 400 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» шляхом проведення прилюдних торгів, установивши початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 6 178 956,50 грн.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2016 року в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, перебіг якого, розпочався у грудні 2009 року, коли боржник востаннє вніс черговий платіж на погашення кредиту.

Рішенням Апеляційного суду Київської області 21 квітня 2016 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 657 615,70 грн за кредитним договором, укладеним 26 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 , звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 400 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» шляхом проведення прилюдних торгів, установивши початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 5 183 688,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач пред`явив позов у межах строку позовної давності відповідно до положень статей 257 261 ЦК України, оскільки рішення суду, якими стягнуто заборгованість із ОСОБА_2 , набрали чинності 04 квітня 2013 року, а позов про звернення стягнення подано до суду 12 листопада2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Київської області від 21 квітня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 05 липня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 21 квітня 2016 року та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд України виходив із того, що пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання. Позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі). Для правильного застосування до правовідносин сторін норм матеріального права, суд вказав, що необхідно з`ясувати обставини, зокрема дату отримання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту, а також дату невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, тобто початок перебігу позовної давності, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі - 11 березня 2010 року) протягом трьох років (до 11 березня 2013року), проте до суду звернувся із цим позовом 12 листопада 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції виходив із того, що термін позовної давності за вимогою сплив 11 березня 2013 року, в той час як позов пред`явлено 12 листопада 2015 року. Суд, застосувавши строк позовної давності, діяв відповідно до положень закону та обставин справи, а вимоги апеляційної скарги не обґрунтовують підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2018 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що в серпні 2012 року, тобто в межах строку позовної давності, позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тобто строк позовної давності не сплив, а навпаки, відповідно до статті 264 ЦК України перервався зверненням до суду з позовом. Строк позовної давності перервано рішенням Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2013 року про стягнення заборгованості, а після переривання строк позовної давності почався заново та закінчився 04 квітня 2016 року. Кредитний договір та договір іпотеки є двостороннім правочином. Це добровільне і належним чином оформлене волевиявлення обох сторін, які дійшли згоди щодо всіх істотних умов, наслідком чого стало підписання кредитного договору. Всі дії позичальника та іпотекодавця були спрямовані на реальне настання юридичних наслідків за цим договором і свідчать про те, що кредитний договір та договір іпотеки є чинним та такими, що відповідають чинному законодавству.

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу у якому зазначив, що кредитор змінив строк дії кредитного договору, що випливає із матеріалів справи, де 08 лютого 2010 року позивач направив відповідачу письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, чим змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором із 20 листопада 2022 року на 11 березня 2010 року, а потім ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з вимогою про стягнення кредиту достроково в повному об`ємі. Позивач не навів жодних поважних причин пропуску строку позовної давності, а судом першої інстанції встановлено, що позивач мав достатньо часу та можливості звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно до майнового поручителя.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 344/16760/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року поновлення касаційне провадження у справі.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 26 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит у сумі 1 200 000,00 грн, а остання зобов`язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених кредитним договором, а саме до 20 листопада 2022 року.

Із метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором того самого дня між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки (майнової поруки), за умовами якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада 1999 року.

У пункті 2.1 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії.

Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту 20 листопада 2011 року.

Разом з тим сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині (пункт 1.9).

При цьому сторони передбачили, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (пункт 1.9.1).

08 лютого 2010 року АТ «ОТП» Банк звернувся до ОСОБА_1 із досудовою вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № МL-011/023/2007 (справа № 1003/13540/12).

Останній платіж на погашення кредиту ОСОБА_2 внесено в грудні 2009 року (справа № 1003/13540/12).

18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до умов якого (пункт 3.1 статті 3) ПАТ «ОТП Банк» продало (відступило) ТОВ «ОТП Факторинг України» права на кредитний портфель, який включає кредитні договори, у тому числі кредитний договір, укладений з ОСОБА_2 , поручителем якої є ОСОБА_1 , а ТОВ «ОТП Факторинг України» прийняло такий кредитний портфель та зобов`язалося сплатити на користь ПАТ «ОТП Банк» винагороду.

Того ж дня між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений договір відступлення права вимоги за кредитними договорами, що забезпечені іпотекою/заставою, за яким до фактора перейшли усі права клієнта як сторони, що іменується іпотекодержатель/заставодержатель, у зобов`язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення, включно з правом звернути стягнення на заставлене майно.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області рішенням від 28 січня 2013 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 7 368 189,00 грн заборгованості за кредитним договором.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2013 року не виконує, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у жовтні 2015 року звернувся до суду з позовом, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ОСОБА_1 подав заяву про застосування строку позовної давності.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку»іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Законуза рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку»передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У пункті 2.1 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії.

Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту - 20 листопада 2011 року.

Разом з тим, сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині (пункт 1.9).

При цьому сторони передбачили, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (пункт 1.9.1).

У судових рішеннях щодо стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором суди встановили, що вимога банку про дострокове повернення кредиту направлена відповідачам 08 жовтня 2010 року.

У цій вимозі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на пункт 1.9 кредитного договору, вимагало достроково, через 30 днів із моменту одержання повідомлення, виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі.

Пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК Українита умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі).

Установивши, що банк, пред`явивши 08 лютого 2010 року боржнику і поручителю досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором та посилаючись на пункт 1.9 кредитного договору, вимагав достроково, через 30 днів із моменту одержання повідомлення, виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі, змінив строк виконання основного зобов`язання, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі - 11 березня 2010 року) протягом трьох років (до 11 березня 2013 року), проте до суду звернувся з позовом у жовтні 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Твердження заявника про те, що в серпні 2012 року, тобто в межах строку позовної давності, позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто строк позовної давності не сплив, а навпаки, відповідно до статті 264 ЦК України перервався зверненням до суду з позовом; строк позовної давності перервано рішенням Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2013 року про стягнення заборгованості, а після переривання строк позовної давності почався заново та закінчився 04 квітня 2016 року, є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до статей 526 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК Українивстановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК Україниобчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Відповідно до статті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

За змістом статті 264 ЦК Українипереривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників.

Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18).

У зв`язку із цим, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості у серпні 2012 року, який розглянутий судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останньою спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у жовтні 2015 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді : О. В. Ступак І. Ю. Гулейко Г. І. Усик