Зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного не може свідчити про ухилення останнього від слідства (ВС/ККС № 639/793/17 від 30.05.2019)

Фабула судового акту: Положеннями статті 49 Кримінального кодексу України визначено порядок та підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності.

При цьому згідно частини другої названої статті перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.

У даній справі особу визнано винною та засуджено за ч. 1 ст. 164 КК України до 120 годин громадських робіт.

Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок залишено без зміни.

Натомість захисником засудженого на такі рішення подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано не задоволено клопотання сторони захисту про звільнення засудженого від кримінальної відповідальності та не застосовано положення п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. При цьому судом безпідставно застосовано положення ч. 2 ст. 49 КК України оскільки з матеріалів справи не вбачається ухилення винної особи від слідства.

Переглядаючи зазначені рішення та надаючи оцінку обставинам справи Касаційний кримінальний суд із доводами сторони захисту погодився і в обґрунтування своєї позиції зазначив наступне.

Відповідно до ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки давності, і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

Разом із тим, згідно з ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України), пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

При цьому під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин коли не встановлено його місцезнаходження.

Саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

Аналізуте судовий акт: ВС/ККС: Амністія ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ до осіб, як під час іспитового строку вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості (ВС/ККС № 137/84/17 від 18.03.2019)

ВС/ККС: Справа НЕ закривається при постановленні вироку про звільнення особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав (ВС/ККС № 60/18016/15-к від 09.04.2019)

Особа не може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням із потерпілим, якщо кримінальним правопорушенням потерпілому заподіяна смерть (ВС ВП №439/397/17)

Момент розміщення ухвали суду першої інстанції в ЄДРСР не є поважною причиною для поновлення строку на її апеляційне оскарження передбаченого ч. 2 ст. 395 КК України (ВС/ККС: у справі № 222/466/17 від 25 вересня 2018р.)

Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання (ВС/ККС № 647/1831/15-к від 27.09.2018)

Оголошення підозрюваного в розшук не свідчить про його ухилення від слідства (ВС/ККС № 346/883/15-к від 18.09.2018)

Постанова

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 639/793/17

Провадження № 51-656 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Ємця О.П., Остапука В.І.,

при секретарі Матушевській Л.О.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015220500002029 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Києві, зареєстрований по АДРЕСА_1 , проживає по АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України,

за касаційною скаргою захисника Чехової О.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 7 травня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 7 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 164 КК України до 120 годин громадських робіт.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року цей вирок залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що Жовтневим районним судом м. Харкова 6 жовтня 2005 року винесено рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2003 року народження, у розмірі ј щомісяця від заробітної плати, починаючи з 2 серпня 2005 року до досягнення повноліття дитини та видано виконавчий лист.

ОСОБА_1 , при наявності станом на 21 квітня 2010 року раніше виниклої заборгованості в сумі 12281,1 грн., у період з 22 квітня 2010 року до 1 листопада 2015 року, умисно не здійснював виплати та участі у вихованні доньки не приймав, матеріальну чи будь-яку іншу допомогу не надавав.

З листопада 2012 року по березень 2013 року ОСОБА_1 , працюючи на ТОВ «ХАСК-ФЛЕСК», отримуючи своєчасно заробітну плату, умисно не сплачував встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини.

З березня 2013 року по 1 листопада 2015 року ОСОБА_1 , продовжував умисно ухилятися від сплати аліментів по виконавчому листу, офіційно ніде не працевлаштувався, на облік до центру зайнятості не став, хоча мав постійний неофіційний заробіток (дохід), який повинен підлягати облікові при відрахуванні аліментів, однак отриманий за виконану роботу заробіток приховував та не сплачував аліменти.

Протягом 66 місяців та 11 днів ОСОБА_1 злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду аліментів, і станом на 1 листопада 2015 року заборгованість склала 47461,70 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненням захисник ставить питання про скасування судових рішень у зв`язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 Зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК України не задовольнив клопотання сторони захисту про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та не застосував положення п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. Вважає, що суд безпідставно застосував положення ч. 2 ст. 49 КК України, так як з матеріалів справи не вбачається ухилення ОСОБА_1 від слідства. Стверджує, що апеляційна інстанція не прийняла до уваги доводи сторони захисту про незаконність постанови від 19 лютого 2016 року про оголошення ОСОБА_1 у розшук та про зупинення досудового розслідування, оскільки останній набув статус підозрюваного 3 лютого 2017 року після пред`явлення йому підозри. Наголошує, що на час розгляду справи апеляційним судом сплинули строки притягнення до відповідальності.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Мотиви Суду:

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення, мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Ці вимоги закону при перегляді кримінального провадження апеляційним судом не виконані.

Як убачається з матеріалів провадження, з апеляційною скаргою на вирок районного суду звернув захисник Чехова О.О. В апеляційній скарзі зі змінами ставилося питання про скасування вироку та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення ОСОБА_1 до відповідальності. Зазначалося, що ОСОБА_1 не переховувався від слідства та суду, а тому постанови про оголошення в розшук та зупинення кримінального провадження є незаконними. Наголошувалося, що вирок не набрав законної сили і закінчилися строки притягнення до відповідальності.

Тобто, на обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник навів конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції зазначив суть апеляційних доводів, проте їх з достатньою повнотою не перевірив, відповіді на них надав у загальних фразах і свого рішення про залишення без зміни вироку в ухвалі належним чином не вмотивував.

Колегія суддів апеляційного суду, не погодившись із апеляцією, зосередилась виключно на висновках, викладених у вироку, обґрунтованих мотивів залишення апеляції без задоволення в ухвалі не навела, а обмежилась формальним переліченням доказів, показань свідків та документів, які наведені у вироку суду першої інстанції.

Як зазначив слідчий у постанові про оголошення розшуку підозрюваного ОСОБА_1 від 19 лютого 2016 року, останній, не отримує повістки про виклик до СВ Жовтневого ВП Київського ВП ГУНП в Харківській області, тим самим переховується від органу досудового розслідування.

Вказані обставини слідчий визнав достатніми для висновку про ухилення ОСОБА_1 від слідства, оголошення його в розшук і зупинення досудового розслідування. Саме ці обставини фактично покладені в основу ухвали апеляційного суду.

Статтею 49 КК передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки давності, і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

Системний аналіз чинного законодавства та вимоги п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України свідчать про те, що за вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею цього злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

Разом із тим, згідно з ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України), пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин коли не встановлено його місцезнаходження.

Саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України, у такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.

Водночас матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в апеляційному порядку на вказані вимоги закону увагу не звернув, доводів сторони захисту належно не перевірив, всупереч вимогам ст. 419 КПК України не навів в ухвалі суті всіх зазначених апелянтом доводів, ретельно їх не перевірив, не надав на них відповіді і не мотивував належним чином свого рішення.

Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

З урахуванням зазначеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст. 419 КПК України з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 434 436 438 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Чехової О.О. задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: