Відсутність постанови про визначення певного слідчого або прокурора у конкретному провадженні сама по собі НЕ означає, що цей слідчий або прокурор не мав відповідних повноважень (ВС/ККС № 490/10025/17 від 19.05.2020)

Фабула судового акту: Дане судове рішення викликало в мене щонайменше збентеження оскільки судді Касаційного кримінального суду вільно трактуючи та аналізуючи норми Кримінального процесуального кодексу України вщент розвалили існуючу практику процесуального правозастосування та фактично зробили висновок про те, що ЄРДР фактично замінює належним чином винесені постанови.

Але ж буду притримуватись свого принципу щодо уникнення критичних висловлювань на адресу судової гілки влади, адже лише суддям надано право вирішувати наявність вини у кримінальних правопорушеннях.

Отже почнемо…

У даній справі водія було засуджено за вчинення ДТП у якому загинуло чотири особи за ч. 3 ст. 286 КК України до 9 років позбавлення волі. Апеляційний суд із таким вироком місцевого суду погодився.

На вказані рішення стороною захисту було подано касаційну скаргу одним з доводів якої було те, що слідчі дії проводилися особами, які не були уповноважені проводити досудове розслідування у цій справі, оскільки у справі відсутні постанови, якими визначені слідчі та прокурор, які мали здійснювати досудове розслідування та процесуальне керівництво у цьому провадженні. а тому всі отримані ними докази є недопустимими.

Однак, на диво, ККС визнав такі доводи такими, що НЕ заслуговують на увагу хоча і констатував відсутність відповідних постанов у матеріалах справи.

На думку ККС положеннями ч. 3 статті 110 КПК України визначено, що постанова виноситься слідчим або прокурором лише у випадках, передбачених цим Кодексом, або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

При цьому аналіз положень кримінального процесуального законодавсвта дає підстави стверджувати, що визначення слідчого чи прокурора не є тим випадком, для якого Кодекс вимагає винесення постанови.

Такий висновок можна зробити зі співставлення двох пунктів частини 2 статті 39 КПК України: в пункті 1, який стосується визначення слідчого, слідчих або старшого слідчої групи керівником органу досудового розслідування, постанова не згадується, у той час як пункт 2 для відсторонення слідчого від розслідування прямо вимагає вмотивованої постанови. Частина 1 статті 37 КПК України не визначає, у якому вигляді має прийматися рішення про визначення процесуального керівника у розслідуванні.

Одночасно відомості про те, які слідчі ведуть досудове розслідування і які прокурори здійснюють процесуальне керівництво, були внесені в Єдиного реєстру досудових розслідувань. Тривале проведення досудового розслідування, використання слідчими та прокурорами ресурсів своїх органів та інші фактори провадження свідчать про те, що розслідування і процесуальне керівництво цими особами проводилося за відповідними рішеннями керівників.

При цьому на думку колії суддів сторона захисту не наводить будь-яких інших підстав неповноважності слідчих чи прокурорів, крім відсутності постанов про їх визначення для цього кримінального провадження, а тому останній відхилив доводи сторони захисту про те, що розслідування у справі здійснювалося неуповноваженими слідчими та прокурорами, а, відповідно, й щодо недопустимості доказів, отриманих під час досудового розслідування.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Порушення підслідності однозначна підстава для визнання доказів недопустимими (ВС/ККС у справі № 761/34909/17 від 14.04.2020)

Прокурор без повноважень - особу виправдано. (ВС/ККС у справі № 761/33311/15-к від 11.02.2020р.)

Непідписана керівником прокуратури постанова про призначення прокурора у кримінальному провадженні повноважень процесуальному керівнику НЕ надає (ВС/ККС № 235/6337/18 від 17.12.2019)

Читайте статтю: Постанова про призначення слідчого/прокурора більше не потрібна?

Постанова

Іменем України

19 травня 2020 року

м. Київ

справа № 490/10025/17

провадження № 51-6116 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоБущенка А.П.,суддівГолубицького С.С., Крет Г.Р.,за участю: секретаря судового засідання Червінської М.П.,засудженогоОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),захисникаНадіч Н.Д.прокурораРибачук Г.А.,потерпілих:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого та його захисників Надіч Н.Д. і Щербакової А.О. на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 травня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 4 вересня 2019 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК)до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Оскаржені судові рішення

1. Оскаржені судові рішення стосуються дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 22 липня 2017 року близько 10:00 на автодорозі «Улянівка-Миколаїв». Суд визнав доведеним, що засуджений рухався автомобілем «MAN» у напрямку м. Миколаєва і, повертаючи ліворуч, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем «Mercedes», внаслідок якого водій і три пасажира автомобіля «Mercedes» загинули.

2. Суд визнав засудженого винуватим у тому, що при здійсненні маневру той не переконався у його безпечності і не дав дорогу транспортним засобам, що мають пріоритет у русі, чим порушив такі положення Правил дорожнього руху (далі - ПДР):

2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: …

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

16.3. У разі необхідності надання переваги в русі транспортним засобам, які рухаються по перехрещуваній дорозі, водій повинен зупинити транспортний засіб перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінією) або 1.13, світлофором так, щоб бачити його сигнали, а якщо вони відсутні - перед краєм перехрещуваної проїзної частини, не створюючи перешкод для руху пішоходів.

Знак 2.1 «Дати дорогу». Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.

3. Суд також визнав, що водій автомобіля «Mercedes», рухаючись зі швидкістю 95,5?99,7 км/г, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної його зупинки, чим грубо порушив вимоги пункту 2.3 «б» ПДР (див. вище), а також пунктів:

12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70 км/г».

Вимоги і доводи, наведені в касаційних скаргах

4. Засуджений та захисник Щербакова А.О. в касаційних скаргах просять скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), захисник Надіч Н.Д. просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Сторона захисту посилається на пункти 1 і 2 частини 1 статті 438 КПК.

5. Вони вважають, що:

- справа розглянута Центральним районним судом м. Миколаєва з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки ДТП було вчинено за межами міста Миколаєва;

- слідчі дії проводилися особами, які не були уповноважені проводити досудове розслідування у цій справі, а тому всі отримані ними докази є недопустимими.

6. Крім зазначеної вище підстави недопустимості доказів, сторона захисту вважає, що певні докази недопустимі з інших підстав, а саме:

- висновки судово-медичних експертів недопустимі, оскільки складені з порушенням Правил проведення судово-медичних експертиз;

- відеозапис з реєстратора, наданий на флеш-накопичувачі, недопустимий, оскільки не надано його оригіналу;

- висновки автотехнічних експертиз, які ґрунтуються на цьому відеозаписі, недопустимі як «плоди отруйного дерева».

7. Також сторона захисту скаржиться на те, що очевидець події ОСОБА_4 не була належним чином допитана під час судового розгляду, а також не було проведено слідчий експеримент за участі засудженого.

8. Крім того, вони вважають, що суд не дав належної правової оцінки встановленим фактичним обставинам, оскільки не взяв до уваги, що неправильне розташування дорожніх знаків обмежувало засудженому оглядовість, а також той факт, що ДТП сталася з вини водія автомобіля «Mercedes», що їхав з перевищенням швидкості і створив небезпеку на дорозі.

9. Апеляційний суд, на думку сторони захисту, належним чином не перевірив наведені обставини, не надав доказам належної оцінки й залишив без відповідей доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо їх належності та допустимості, лише пославшись на обставини, встановлені судом першої інстанції. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 КПК.

Позиції учасників під час касаційного розгляду

10. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

11. У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали доводи, наведені в касаційних скаргах, та просили закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.

12. Потерпілі та прокурор просили відмовити у задоволенні касаційних скарг і залишити судові рішення без зміни.

Оцінка Суду

13. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку, що необхідно відмовити в задоволенні касаційних скарг на таких підставах.

Щодо порушення правила територіальної підсудності

14. Суд вже зазначав, що розгляд справи судом внаслідок помилкового визначення територіальної підсудності не свідчить про порушення права засудженого на розгляд справи законним складом суду, якщо ця помилка не була виявлена до початку судового розгляду (постанова від 3 березня 2020 року у справі № 569/6966/16, провадження № 51-4668 км 19)[1], оскільки, виходячи з положень пункту 1 частини 1 статті 34 КПК, помилка у визначенні підсудності, виявлена після початку судового розгляду, не може бути підставою для передання кримінального провадження до іншого суду.

15. Суд не вбачає підстав відступати від своєї позиції у цій справі. Тому, навіть якщо погодитися з тим, що кримінальне провадження було помилково направлено до Центрального районного суду м. Миколаєва, розгляд справи цим судом не свідчить про порушення права засудженого на розгляд справи законним складом суду, і Суд відхиляє цей довід сторони захисту.

Щодо проведення досудового розслідування неуповноваженими особами

16. Сторона захисту вважає, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженими особами, тому докази, отримані під час досудового розслідування, є недопустимими, а засуджений не набув статусу підозрюваного і обвинуваченого.

17. Захист обґрунтовує це тим, що в справі відсутні постанови, якими визначені слідчі та прокурор, які мали здійснювати досудове розслідування та процесуальне керівництво у цьому провадженні.

18. Суд відзначає, що у матеріалах справи дійсно відсутні такі постанови.

19. Однак Суд не може погодитися з тим, що відсутність постанови про визначення певного слідчого або прокурора сама по собі означає, що цей слідчий або прокурор не мав відповідних повноважень.

20. Суд виходить з того, що КПК не вимагає, щоб кожне рішення, яке приймається у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи, викладалося у формі постанови. Частина 3 статті 110 КПК передбачає, що постанова виноситься слідчим або прокурором лише у випадках, передбачених цим Кодексом, або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

21. Аналіз положень КПК свідчить про те, що визначення слідчого чи прокурора не є тим випадком, для якого Кодекс вимагає винесення постанови. Цей висновок можна зробити зі співставлення двох пунктів частини 2 статті 39 КПК: в пункті 1, який стосується визначення слідчого, слідчих або старшого слідчої групи керівником органу досудового розслідування, постанова не згадується, у той час як пункт 2 для відсторонення слідчого від розслідування прямо вимагає вмотивованої постанови. Частина 1 статті 37 КПК не визначає, у якому вигляді має прийматися рішення про визначення процесуального керівника у розслідуванні.

22. Виходячи з правила casus omissus pro omisso habendus est, Суд не вбачає підстав додавати до тексту закону не висловлену в ньому вимогу і вважає, що відсутність у відповідних положеннях, які прямо стосуються регулювання цього питання, згадки про необхідність постанови, означає необов`язковість такої постанови для визначення конкретного слідчого або прокурора, яким доручається виконання відповідних повноважень у певній справі.

23. Більше того, правильність такого тлумачення підтверджується й іншими міркуваннями.

24. Відповідно до частини 5 статті 110 КПК, обов`язковими елементами постанови слідчого або прокурора є мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу. У випадку визначення конкретного слідчого та/або прокурора для проведення розслідування рішення приймається, виходячи здебільшого з організаційних міркувань. Ці міркування не можуть бути обгрунтовані вимогами КПК, але в певних випадках їх розголошення може бути шкідливим як для розслідування, так і для функціонування відповідного органу.

25. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що відомості про те, які слідчі ведуть досудове розслідування і які прокурори здійснюють процесуальне керівництво, були внесені в Єдиного реєстру досудових розслідувань. Тривале проведення досудового розслідування, використання слідчими та прокурорами ресурсів своїх органів та інші фактори провадження свідчать про те, що розслідування і процесуальне керівництво цими особами проводилося за відповідними рішеннями керівників.

26. Сторона захисту не наводить будь-яких інших підстав неповноважності слідчих чи прокурорів, крім відсутності постанов про їх визначення для цього кримінального провадження. Тому Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що розслідування у справі здійснювалося неуповноваженими слідчими та прокурорами, а, відповідно, й щодо недопустимості доказів, отриманих під час досудового розслідування.

27. У зв`язку з таким висновком у Суду немає необхідності розглядати посилання сторони захисту на те, що ці постанови на порушення статті 290 КПК не були відкриті.

Щодо врахування дій водія автомобіля «Mercedes» для визначення винуватості засудженого

28. Сторона захисту вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що водій автомобіля «Mercedes» також порушив вимоги ПДР. З доводів касаційних скарг можна зробити висновок, що сторона захисту вважає, що ця обставина свідчить про невинуватість засудженого.

29. Суд зазначає, що грубе порушення водієм автомобіля «Mercedes» вимог ПДР було визнано судами попередніх інстанцій, однак вони дійшли висновку, що це не є обставиною, яка свідчить про невинуватість засудженого. Суд погоджується з таким висновком.

30. Цей Суд вже визнавав, що порушення учасником дорожнього руху правил саме по собі не виключає винуватість іншого учасника руху, і створення небезпеки учасником дорожнього руху, яку водій був у стані виявити, не звільняє того від обов`язку вжити заходи, необхідні для уникнення або зменшення шкідливих наслідків від створеної небезпеки.[2]

31. Обґрунтовуючи свою позицію, сторона захисту посилається на правило 1.4 ПДР, яке передбачає, що «кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила», доводить, що засуджений, приймаючи рішення про здійснення свого маневру, був вправі розраховувати, що автомобіль «Mercedes» рухається зі швидкістю, що не перевищує максимальної 70 км/г, встановленої для цієї ділянки дороги.

32. Суд не погоджується з таким тлумаченням цього правила. Воно не означає, що водій вправі ігнорувати дійсну дорожню обстановку, яка склалася на момент прийняття ним рішення, у тому числі й небезпеку, що виникла внаслідок порушення ПДР іншим учасником.

33. Воно означає, що водій може розраховувати на те, що певний вид небезпеки не виникне внаслідок того, що всі учасники дорожнього руху дотримуються правил. Наприклад, водій, який розпочинає рух на перехресті на відповідний сигнал світлофора або регулювальника, вправі розраховувати, що протягом певного часу водії, яким проїзд заборонений, не розпочнуть рух і не створять перешкод для руху його автомобіля. За певних обставин це може позначитися на здатності водія своєчасно виявити небезпеку та відреагувати на неї, а, відповідно, за певних обставин зняти з нього відповідальність за наслідки ДТП.

34. Однак це не означає, що у разі, коли водій на момент, коли йому дозволено розпочати рух, виявляє на смузі свого руху перешкоду, наприклад, пішохода або автомобіль, що не встиг закінчити маневр, зелене світло або знак пріоритету дає йому право не звертати уваги на це і продовжувати рух, ігноруючи перешкоду.

35. Таким чином, основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час дорожнього руху, залишається його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення. Причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити.

36. Знак «Дати дорогу» визначає пріоритет руху на нерегульованому перехресті. Такий спосіб організації руху за визначенням передбачає, що кожен учасник дорожнього руху має діяти, виходячи з дорожньої обстановки, що склалася на момент здійснення маневру. Цей знак не визначає конкретні дії, які має вчинити водій, а лише вимагає від водія, до якого він адресований, діяти таким чином, щоб не створити перешкод для учасників руху, що мають перевагу. Вибір способу поведінки, яка дозволить виконати вимоги цього дорожнього знаку, залишаються на розсуд водія, який має взяти до уваги багато факторів, що залежать як від дорожньої обстановки, так і від технічних характеристик автомобіля, яким він керує.

37. В обставинах цієї справи не викликає сумніву, що засуджений усвідомлював, що він має діяти таким чином, щоб не створити перешкод учасникам руху, які мають перевагу. Організація дорожнього руху на цьому перехресті дозволяла йому не розподіляти свою увагу між різними напрямами, і зосередитися на головному факторі, який він мав врахувати перед здійсненням маневру: на розташуванні, швидкості та інших важливих факторах руху транспортних засобів, що мали перевагу, аби переконатися, що актуальна дорожня обстановка дозволяє здійснити маневр.

38. Сторона захисту стверджує, що засуджений при здійсненні маневру не міг побачити автомобіль «Mercedes», оскільки йому заважали дорожні знаки, розміщені з порушенням правил. Фактично доводи сторони захисту у цьому пункті зводяться до того, що якщо якийсь фактор дорожньої обстановки заважає водію переконатися у безпечності маневру, то він може здійснити маневр, не переконавшись у його безпечності.

39. Суд не погоджується з таким доводом і вважає що водій зобов`язаний врахувати будь-яку перешкоду, яка заважає йому переконатися у безпечності маневру. В контексті події, яка розглядається у цій справі, питання про те, чи були дорожні знаки розміщені належним чином, не має вирішального значення для встановлення винуватості засудженого у порушенні правил дорожнього руху. Навіть якщо припустити, що ці знаки через порушення правил їх розташування обмежували оглядовість, ця обставина зобов`язувала засудженого врахувати цей фактор і здійснити відповідні заходи для того, щоб отримати можливість переконатися у безпечності маневру, а не здійснювати маневр в умовах, коли його здатність оцінити головний фактор потенційної небезпеки - рух транспорту, що мав перевагу, - була обмежена.

40. Тому Суд відхиляє цей довід сторони захисту. Враховуючи цей висновок, Суд не вважає ту обставину, що це питання не було поставлено перед експертами і не було досліджено під час слідчого експерименту, такою, що могла істотно вплинути на правильність судових рішень.

Щодо доведеності причин смерті потерпілих

41. Суд не може визнати переконливим довід сторони захисту, що стосується відсутності доказів загибелі потерпілих від тілесних ушкоджень, отриманих у результаті ДТП. Суд не вважає за необхідне детально розглядати доводи щодо порушення правил оформлення експертних висновків, оскільки сторона захисту не вказала на такі порушення норм КПК, які можуть зумовити недопустимість цих висновків. Достовірність цих експертних висновків оцінювалася судами попередніх інстанцій, і Суд не має переконливих причин ставити під сумнів їх оцінку.

42. У будь-якому разі, стороною захисту не показано, яким чином можливі недоліки в оформленні експертних висновків позначилися на правильності висновку про те, що смерть потерпілих, три з яких загинули на місці події, а одна померла від травм в лікарні, знаходиться у причиновому зв`язку з ДТП. Під час розгляду справи не було будь-яких даних, які б давали розумні підстави розглядати іншу версію причин їх смерті.

43. На цих підставах Суд відхиляє цей довід сторони захисту.

Щодо дослідження запису відеореєстратора

44. Сторона захисту вважає, що копія запису відеореєстратора є недопустимим доказом, оскільки не був наданий оригінал цього запису. На цій підставі вони стверджують, що автотехнічні експертизи, де використана інформація з цього запису, є «плодами отруйного дерева» і не можуть визнаватися допустимими.

45. Дійсно, у справі фігурує файл с відеозаписом на флеш-накопичувачі, на якому є інформація про ДТП, що є предметом цього провадження. Запис зроблений відеореєстратором, встановленим на автомобілі свідка ОСОБА_4

46. Суд зазначає, що електронний документ, яким у цьому випадку є відеозапис, має значні відмінності від паперових документів. Зокрема, електронний документ не має жорсткої прив`язки до певного матеріального носія, тому один і той же документ (файл) може існувати у ідентичному вигляді на різних носіях.

47. Однак у цьому випадку Суд не має потреби розглядати питання, чи є наданий відеозапис оригіналом електронного документи, оскільки відхиляє цей довід сторони захисту з інших підстав.

48. Суд зазначає, що сторона захисту під час судового розгляду не ґрунтувала жоден довід на тому, що інформація на флеш-накопичувачі спотворена. Єдине заперечення сторони захисту стосувалися тієї частини протоколу огляду відеозапису, у якій слідчий зробив його розкадровку; і в цій частині суд першої інстанції визнав це заперечення обґрунтованим.

49. Більше того, як свідчать матеріали справи, під час проведення експертизи, призначеної судом першої інстанції, інформація з цього відеозапису не використовувалась. Цей відеозапис фігурує лише у висновку експерта, який проводив експертизу за запитом сторони захисту, і якому цей відеозапис був наданий стороною захисту.

50. Суд вже зазначав, що сторона не може спочатку використовувати докази, сподіваючись за їх допомогою обґрунтувати свою позицію, а згодом, - коли це не призвело до очікуваних результатів, - заперечувати допустимість цих же доказів.[3]

51. За таких обставин Суд не вважає відеофайл на флеш-накопичувачі недопустимим доказом, і вважає, що його використання, як і використання експертизи, яка ґрунтується на інформації з цього відеозапису, не могло істотно вплинути на правильність оскаржених судових рішень.

Щодо неповноти допиту свідка

52. Сторона захисту зазначає, що у свідка ОСОБА_4 , яка була очевидцем події, не були з`ясовані всі деталі події, і це є істотним порушенням вимог кримінального процесу.

53. Суд звертає увагу на те, що розгляд кримінальної справи відбувається на засадах змагальності. Частина 1 статті 26 КПК передбачає, що сторони є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Стаття 352 КПК передбачає, що допит свідка здійснюється сторонами; суд не може втручатися у стратегію і тактику допиту, обрану сторонами,[4] а зобов`язаний лише контролювати хід допиту свідків, щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи або не допустити порушення правил допиту. Відповідно, на стороні лежить відповідальність поставити свідку ті запитання про обставини справи, які вона вважає важливими для обґрунтування своєї позиції.

54. У касаційних скаргах не зазначено, які рішення або дії суду першої інстанції завадили стороні захисту з`ясувати у свідка всі важливі для них питання. Більше того, сторона захисту визнає, що стверджувана неповнота допиту свідка зумовлена, у тому числі, і відсутністю запитань з боку сторони захисту. Тому суд відхиляє цей довід сторони захисту.

55. Апеляційна інстанція в своїй ухвалі надала відповіді на аргументи сторони захисту, висловлені у апеляційних скаргах. Тому суд не вбачає порушень вимог КПК з боку апеляційного суду

56. Таким чином, Суд не встановив порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою скасування судових рішень, і дійшов висновку, що необхідно відмовити в задоволенні касаційних скарг сторони захисту.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 травня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 4 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисників Надіч Н.Д. і Щербакової А.О. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді