Стан необхідної оборони ОДНОЗНАЧНО виникає у разі нападу озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення (ВС/ККС № 336/2036/16-к від 19.09.2019)

Фабула судового акту: До необхідної оборони законодавцем віднесено дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону є одним із найважливіших юридичних інститутів.

Очевидним є те, що без права захистити себе, чи свою оселю, майно у людини не може бути спокою, впевненості в безпеці свого життя і здоров'я, недоторканності власного житла.

При цьому, відповідно до положень частини 5 статті 36 Кримінального кодексу України законодавцем визначено окремі умови за наявності яких однозначно настає стан необхідної оборони, а саме не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

У даній справі особу визнано винною та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України.

Відповідно до вироку суду засуджений, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у кімнаті, у ході раптово виниклого конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин із потерпілим, маючи умисел на вбивство, наніс останньому один удар ножем в грудну клітину зліва, заподіявши тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Із таким рішенням погодився і апеляційний суд.

На вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду засудженим та його захисником подано касаційні скарги які обґрунтовано тим, що у вироку суду при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, не викладені всі обставини, не наведено мотивованих доводів на спростування твердження засудженого про те, що він оборонявся від протиправних дій потерпілого.

Касаційний кримінальний суд із названими доводами погодився та у своїй постанові зазначив, що згідно показань засудженого потерпілий із погрозами застосування насильства пішов до кімнати засудженого. Увірвавшись в кімнату засудженого, потерпілий наніс засудженому удари рукою по голові, а останній, обороняючись, вдарив потерпілого ножем у момент коли потерпілий розпочав нанесення третього удару масивною сковородою по голові засудженого від якого останній втратив свідомість.

Однак, не зважаючи на такі обставини суди попередніх інстанцій не надано оцінки доводам сторони захисту про те, що засуджений убив потерпілого захищаючись від дій останнього, та відповідно щодо правильності кваліфікації складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, апеляційний суд повинен був враховуючи конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

При цьому суди повинні були врахувати вимоги ст. 36 КК України та належно перевірити доводи про наявність з боку потерпілого раптового, непередбачуваного для засудженого, агресивного вторгнення в його житло і насильницького посягання з боку потерпілого, що викликало невідкладну необхідність заподіяння йому шкоди на звернуто увагу на те, що закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є - напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.

Аналізуйте судовий акт: Нерівність фізичної сили під час бійки не може свідчити про наявність у однієї із сторін стану необхідної оборони (ВС/ККС № 444/1586/15-к від 24.01.2019)

При вирішенні питання щодо наявності необхідної оборони, суд повинен оцінити наявність суспільно небезпечного посягання й акту захисту та встановити співвідношення захисту небезпечності посягання (ВС/ККС № 490/11155/14-к від 20.11.2018)

Тривала протиправна поведінка потерпілого стосовно винної особи при вчиненні насильницького злочину має бути врахована при призначенні покарання (ВС/ККС № 234/10174/16-к від 20.11.2018)

Засуджений в стані сильного душевного хвилювання вбив лише за те, що коханка розповіла про свої зради та назвала його спонсором і імпотентом, або як суд кваліфікує за ст. 116 КК України (ВС/ККС справа № 234/8200/16-к від 29 серпня 2018 р.)

Для виникнення стану необхідної оборони необхідна наявність РЕАЛЬНОГО посягання на охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи (ВС/ККС № 211/2852/16-к від 25.07.2018)

Хоча потерпілий і наніс тілесні ушкодження, в діях нападника немає необхідної самооборони, якщо визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (ВС/ККС, № 628/4025/13-к, від 04 липня 2018 р.)

Вбивство особи, яка протиправно проникла до житла та намагалась заподіяти шкоду здоров’ю або смерть Є НЕОБХІДНОЮ ОБОРОНОЮ (ВС/ККС № 342/538/14-к від 26.04.2018)

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 336/2036/16-к

Провадження № 51-512км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Матієк Т. В. , Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання Волевач О. В.,

за участю:

прокурора Руденко О. П.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Валька В. С. (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і захисника Валька В. С. на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2017 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080080000245 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Потсдам республіки Німеччини, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого 23 жовтня 2006 року за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, звільненого з місць позбавлення волі 04 лютого 2013 року умовно-достроково на 5 місяців 29 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2018 зазначений вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

19 січня 2016 року в період часу з 23:30 до 23:40 год. ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у кімнаті АДРЕСА_2 , у ході раптово виниклого конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_2 , маючи умисел на вбивство, наніс останньому один удар ножем в грудну клітину зліва, заподіявши тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього скасувати, а провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Зазначає, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів на підтвердження умислу на вбивствоОСОБА_2 , а тому дії за ст.115 КК України кваліфіковано неправильно. Звертає увагу, що ОСОБА_2 незаконно проник у його житло, погрожував йому та заподіяв тілесні ушкодження, а тому стверджує, що його дії можливо перекваліфікувати на ст.116 КК України або ст. 124 КК України.

У касаційній скарзі захисник Валько В. С. просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Зазначає, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами не встановлений мотив злочину. Стверджує, що у вироку суду при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, не викладені всі обставини, не наведено мотивованих доводів на спростування твердження ОСОБА_1 про те, що він оборонявся від протиправних дій ОСОБА_2 , що вплинило на законність та обґрунтованість цього судового рішення. Посилається на порушення місцевим судом рівності прав сторін. Вказує на незаконність допуску прокурора Кошолапа С. В. до участі у провадженні. Наголошує на невідповідності ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України, оскільки цей суд не перевірив і належним чином не спростував доводи апеляційних скарг сторони захисту.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 і захисник Валько В. С. підтримали касаційні скарги сторони захисту та просили їх задовольнити.

Прокурор Руденко О. П. просила касаційні скарги залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та твердження, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим вироком, потерпілий ОСОБА_3 , прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 і захисник Валько В. С. подали апеляційні скарги.

Сторона обвинувачення стверджувала про м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання.

При цьому сторона захисту, наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі, стверджувала про незаконність засудження ОСОБА_1 через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків фактичним обставинам, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Так, в апеляційних скаргах обвинувачений та захисник звертали увагу суду на обставини конфлікту, відповідно до яких ОСОБА_2 із погрозами застосування насильства пішов до кімнати ОСОБА_1 Увірвавшисьв кімнату засудженого, ОСОБА_2 наніс ОСОБА_1 удари рукою по голові, а останній, обороняючись, вдарив потерпілого ножем у момент коли ОСОБА_2 розпочав нанесення третього удару масивною сковородою по голові ОСОБА_1 від якого останній втратив свідомість.

Посилавшись на відповідні докази, досліджені місцевим судом, які підтверджували ці обставини, сторона захисту стверджувала, що ОСОБА_1 , перебуваючи в кімніті, де він проживав, захищався від протиправних дій ОСОБА_2 у зв`язку з чим в діях ОСОБА_1 немає складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Розглядаючи апеляційні скарги сторони захисту на вирок, ухвалений щодо ОСОБА_1 , і залишаючи їх без задоволення, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 370 419 КПК України, не зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався.

Суд апеляційної інстанції формально погодився з висновками місцевого суду про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України.

Проте, при вирішенні питання щодо обґрунтованості/ необґрунтованості доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_1 убив ОСОБА_2 захищаючись від дій останнього, та відповідно щодо правильності кваліфікації складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, апеляційний суд повинен був враховуючи конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Не проаналізувавши докази, які підтверджують дані про вік, фізичні дані, життєвий досвід та стан здоров`я ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те що ОСОБА_1 очевидно міг адекватно, без застосування ножа чинити ефективний супротив тим діям потерпілого.

При цьому суд апеляційної інстанції також повинен був врахувати вимоги ст. 36 КК України та належно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах із доповненнями, про наявність з боку ОСОБА_2 раптового, непередбачуваного для ОСОБА_1 , агресивного вторгнення в житло ОСОБА_1 і насильницького посягання з боку потерпілого, що викликало невідкладну необхідність заподіяння йому шкоди.

Дійшовши висновку, що не можна вважати єдиним порятунком від посягаючого, який спричинив легкі тілесні ушкодження, заподіяння йому смерті, апеляційний суд не перевірив, що закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є - напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.

При цьому, апеляційний суд свої висновки щодо необґрунтованості апеляційних скарг з посиланням на докази не сформулював.

Істотно порушивши вимоги кримінального процесуального закону, апеляційний суд відповідно дійшов передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляційних скарг, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, із урахуванням усіх обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.

Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1 , з метою попередження ризику його переховування від суду, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність повторного визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого пунктами ч. 1 ст. 115 КК України, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК України, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_1 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і захисника Валька В. С. задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 залишити під вартою до вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо обрання йому запобіжного заходу, але не більше ніж на 60 днів.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і