Для притягнення до кримінальної відповідальності за навмисне знищення майна загальнонебезпечним способом розмір шкоди значення не має (ВС/ККС у справі № 536/621/16-к від 05.11.2020)

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Для притягнення до кримінальної відповідальності за навмисне знищення майна загальнонебезпечним способом розмір шкоди значення не має (ВС/ККС у справі № 536/621/16-к від 05.11.2020) - 0_55340300_1610702164_60015d5487218.png

Фабула судового акту: Диспозицією частини першої статті 194 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

В свою чергу згідно частини другої названої статті кримінальній відповідальності підлягають особи, які вчинили такі дії шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Отже відмінністю у вказаних складах є саме спосіб вчинення вказаного злочину і логіка саме у такому розмежуванні є адже спалити будинок або підірвати автомобіль є значно небезпечним аніж зламати двері чи вибити шибку.

У даній справі особу було засуджено за шляхом підпалу спалила будинок, який належить потерпілому у якому зберігались тюки сіна.

Суд першої інстанції кваліфікував такі дії за ч. 2 ст. 194 КК України. Суд апеляційної інстанції із рішенням районного суду погодився.

Сторона захисту подала на вказані рішення касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що злочин кваліфіковано невірно оскільки у діях засудженого відсутня кваліфікуюча ознака - заподіяння шкоди у великих розмірах. Окрім того у матеріалах справи відсутні докази щодо кількості та вартості знищеного майна.

Касаційний цивільний суд з такими доводами не погодився та в обґрунтування своєї позиції послався на те, що Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України, характеризується діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинно-наслідковим зв`язком між вказаними діями і наслідками.

Знищення або пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб. При цьому умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК України.

Так, зазначена норма передбачає відповідальність за «те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки».

Словосполучення «те саме діяння», вжите в диспозиції ч. 2 ст. 194 КК України, вказує на те, що до діяння, передбаченого цією статтею, слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода у великих розмірах є наслідком, який виступає криміноутворюючою ознакою лише для ч. 1 ст. 194 КК України, і не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті. При кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом (ч. 2 ст.194 КК України) розмір спричиненої майнової шкоди не має правового значення.

При цьому обов`язковою характеристикою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, є не наслідки (шкода у великих розмірах), а саме діяння (спосіб вчинення), оскільки воно в цьому випадку має більшу суспільну небезпеку порівняно зі шкодою у великих розмірах.

Аналізуйте судовий акт: При розгляді різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи повторність має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочин в іншому кримінальному провадженні (ВС/ОП ККС у справі №591/4366/18)

ВС/ККС: Для кваліфікації дій за ознакою особливої зухвалості достатньо факту заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому (ВС/ККС у справі № 323/3000/18 від 27.01.2020)

ВС/ККС: При реальній сукупності злочинів закриття провадження у зв’язку із передачею винної особи на поруки НЕ допускається (ВС/ККС у справі № 127/31068/19 від 12.08.2020)

Саме спосіб заволодіння майном є визначальним для відмежування грабежу та шахрайства (ВС/ККС у справі № 545/1937/18 від 21.07.2020)

Постанова

Іменем України

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 536/621/16-к

провадження № 51-3166 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Вараниці В.М.,

захисника Більди В.В.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 червня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № 12015170220000846 від 07 вересня 2015 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Недогарки Кременчуцького району Полтавської області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до засудженого ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 29 925 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн - моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 06 вересня 2015 року приблизно о 22:40, перебуваючи на території домоволодіння по АДРЕСА_2 , яке знаходиться на балансі Бондарівської сільської ради, але фактично використовується потерпілою ОСОБА_2 , маючи намір на умисне знищення чужого майна шляхом підпалу, скориставшись відсутністю власника та сторонніх осіб, діючи таємно, підійшов до будинку за вказаною адресою, в якому потерпіла зберігала тюки сіна в кількості 1197 шт по 25 кг кожний, та кинув у лівий віконний отвір невстановлений предмет, унаслідок чого сталася пожежа, яка повністю знищила зазначене майно потерпілої, в результаті чого останній було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 29 925 грн. Разом з тим унаслідок пожежі було пошкоджено перекриття житлового будинку, що спричинило Бондарівській сільській раді матеріальну шкоду на суму 138 700 грн.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і його особі, просить постановлені щодо нього судові рішення скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує на відсутність належних і допустимих доказів, які підтверджують його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину. Разом з тим засуджений посилається на неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 194 КК України, оскільки відсутня передбачена ч. 1 ст. 194 КК України кваліфікуюча ознака - заподіяння шкоди у великих розмірах.

Також засуджений вказує на відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів щодо кількості та вартості знищеного майна.

Крім того, засуджений зазначає, що місцевий суд не надав належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і не врахував, що їх показання суперечать показанням потерпілої та іншим доказам у справі, а самі свідки домовилися про надання однакових показань з метою незаконного звинувачення його у вчиненні злочину. Разом з тим засуджений стверджує, що апеляційний суд, допитавши свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в основу свого рішення поклав інші показання, яких свідки під час апеляційного розгляду не надавали.

Одночасно у своїй касаційній скарзі засуджений вказує, що суд першої інстанції безпідставно не врахував показань свідків сторони захисту ОСОБА_5 та неповнолітньої ОСОБА_6 .

Також засуджений стверджує, що судовий розгляд в апеляційному суді було проведено без участі представника Бондарівської сільської ради, що є суттєвим порушенням норм КПК, оскільки ця особа є потерпілою стороною.

На переконання засудженого, судами попередніх інстанцій, з-поміж іншого, не враховано і того факту, що вказані в обвинуваченні збитки, заподіяні потерпілій ОСОБА_2 , не відповідають дійсності, оскільки остання не є власником будинку, пошкодженого під час пожежі.

Крім того, засуджений вважає протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недопустимими доказами, оскільки ці слідчі дії було проведено в інший час та за інших погодних умов.

Одночасно засуджений зазначає, що висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2015 року № П-121, за яким було встановлено суму збитків, заподіяних пошкодженням будинку, є недопустимим доказом, адже під час розрахунків фізичного зносу будинку експерт вказав на наявність опалення та енергозабезпечення, що не відповідає дійсності.

У касаційній скарзі засуджений посилається на недопустимість як доказів постанови про залучення речових доказів та диска з відеозаписом, оскільки їх було отримано без відповідної ухвали слідчого судді, що суперечить нормам КПК.

Також, на переконання засудженого, місцевий суд безпідставно не визнав недопустимими доказами висновок експертизи ПМП «Шар» і довідку сільського господарства «Атланта» щодо кількості та вартості знищених тюків сіна.

Разом з тим засуджений зазначає, що місцевий суд призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років без належного обґрунтування своїх висновків.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Більда В.В. підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити, прокурор Вараниця В.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого та просив відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

У касаційній скарзі засуджений вказує на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що ці рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та експерта ОСОБА_9 .

Крім того, місцевий суд дослідив як доказ винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться у протоколі усної заяви про вчинення злочину від 07 вересня 2015 року, протоколі огляду місця події від 07 вересня 2015 року, протоколах слідчих експериментів від 19 листопада 2015 року за участю свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , протоколі додаткового огляду місця події від 09 березня 2016 року та у протоколі огляду від 14 квітня 2016 року, відповідно до якого було здійснено перегляд відеозапису з місця вчинення злочину. Судом також досліджено дані, що містяться у висновку судової пожежно-технічної експертизи від 21 жовтня 2015 року № 134, висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2015 року № П-121, висновку судово-товарознавчої експертизи від 23 березня 2017 року № П-45, висновку судово-товарознавчої експертизи від 27 березня 2017 року № П-45/1 й інші докази.

Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Разом з тим, досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила, що було порушено процесуальне законодавство під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими.

Посилання засудженого на неправильну кваліфікацію за ч. 2 ст. 194 КК України у зв`язку з відсутністю передбаченої ч. 1 ст. 194 КК України кваліфікуючої ознаки - заподіяння шкоди у великих розмірах, на переконання колегії суддів, є безпідставними з огляду на таке.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України, характеризується діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинно-наслідковим зв`язком між вказаними діями і наслідками.

Знищення або пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб. При цьому умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК України.

Так, зазначена норма передбачає відповідальність за «те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки».

Словосполучення «те саме діяння», вжите в диспозиції ч. 2 ст. 194 КК України, вказує на те, що до діяння, передбаченого цією статтею, слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода у великих розмірах є наслідком, який виступає криміноутворюючою ознакою лише для ч. 1 ст. 194 КК України, і не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті. При кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом (ч. 2 ст.194 КК України) розмір спричиненої майнової шкоди не має правового значення.

При цьому обов`язковою характеристикою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, є не наслідки (шкода у великих розмірах), а саме діяння (спосіб вчинення), оскільки воно в цьому випадку має більшу суспільну небезпеку порівняно зі шкодою у великих розмірах.

Наведене узгоджується із судовою практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року (провадження № 51-1581км18).

Як убачається з вироку, ОСОБА_1 свій намір, спрямований на умисне знищення майна потерпілої ОСОБА_2 , реалізував саме шляхом підпалу, що з урахуванням вищезазначеного повністю спростовує доводи засудженого стосовно неправильної кваліфікації його дій.

За таких обставин колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 194 КК України з огляду на обсяг висунутого обвинувачення та встановлених судами фактичних обставин є правильною.

З приводу доводів у касаційній скарзі засудженого про ненадання місцевим судом належної правової оцінки показанням потерпілої ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а також про безпідставне неврахування показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які, на переконання засудженого, підтверджують його невинуватість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

У ході касаційного розгляду Суд встановив, що здобуті у кримінальному провадженні докази, показання потерпілої та свідків були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.

Так, за матеріалами кримінального провадження, місцевий суд з метою встановлення усіх обставин вчинення злочину допитав потерпілу ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . При цьому, відповідно до вироку, суд критично поставився до показань двох останніх свідків, зважаючи на те, що вказані особи є близькими родичами обвинуваченого та їх показання спростовуються іншими доказами у справі.

Показання інших осіб, допитаних у ході судового розгляду, місцевий суд взяв до уваги та поклав в основу свого рішення, посилаючись на те, що вони є логічними, послідовними, обґрунтованими та узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит свідків та потерпілої проведено з дотриманням положень статей 352, 353 КПК України.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи у касаційній скарзі засудженого в цій частині, оскільки в ході касаційного розгляду процесуальних порушень порядку дослідження місцевим судом доказів (показань) встановлено не було, а вирішення питання достовірності того чи іншого доказу або здійснення переоцінки доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 433 КПК України до компетенції суду касаційної інстанції не входить. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлено судами попередніх інстанцій.

Доводи засудженого про те, що апеляційний суд в основу свого рішення поклав показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яких останні суду не надавали, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Дослідивши ухвалу суду апеляційної інстанції та звукозапис судового засідання від 15 січня 2020 року, під час якого було допитано згаданих вище свідків, колегія суддів встановила, що надані ними в ході допиту показання повною мірою збігаються з їх же показаннями, зазначеними в судовому рішенні.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги в цій частині.

Твердження засудженого про порушення апеляційним судом норм КПК, яке полягає у проведенні судового розгляду без потерпілої сторони - представника Бондарівської сільської ради, на переконання Суду, є надуманими.

Так, у своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує, що апеляційний суд представника сільської ради для участі в судовому засіданні не викликав та про розгляд апеляційної скарги йому не повідомляв.

Положенням ст. 325 КПК України визначено, що неприбуття в судове засідання потерпілого, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не є безумовною підставою, яка перешкоджає проведенню судового розгляду.

За частиною 1 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 405 КПК України встановлено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Відповідно до обвинувального акта злочинними діями ОСОБА_1 з-поміж іншого було пошкоджено і майно, яке перебуває на балансі у Бондарівської сільської ради. Представником потерпілої сторони визнано голову цієї ради ОСОБА_10 .

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_10 отримав копію ухвали апеляційного суду від 06 серпня 2018 року про призначення апеляційних скарг обвинуваченого та прокурора до розгляду (т. 3, арк. провадж. 90).

Разом з тим 17 серпня 2018 року на адресу апеляційного суду надійшов лист від представника Бондарівської сільської ради Бондара В.М. з проханням проводити судовий розгляд за його відсутності (т. 3, арк. провадж. 80).

За таких обставин доводи засудженого про неналежне повідомлення апеляційним судом представника Бондарівської сільської ради про судовий розгляд, на переконання Суду, є необґрунтованими та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Посилання засудженого на відсутність доказів щодо кількості та вартості пошкодженого майна є безпідставними з урахуванням такого.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, злочинними діями ОСОБА_1 було знищено майно потерпілої ОСОБА_2 (1197 тюків сіна по 25 кг кожний) та пошкоджено будинок, який перебуває на балансі у Бондарівської сільської ради. При цьому кількість пошкодженого майна та його вартість встановлені відповідними судовими експертизами.

Так, в основу вироку суду першої інстанції покладено висновок судово-товарознавчої експертизи від 27 березня 2017 року № П-45/1, відповідно до якого кількість тюків сіна, знищених унаслідок пожежі, становить 1197 шт. Суд також врахував висновок судово-товарознавчої експертизи від 23 березня 2017 року № П-45, згідно з яким ринкова вартість одного тюка сіна вагою 25 кг станом на 2015 рік становила 25 грн. При цьому посилання засудженого на те, що місцевий суд перейняв на себе повноваження експерта, самостійно вирахувавши загальну вартість сіна, колегія суддів вважає надуманими, оскільки для її визначення не потрібні спеціальні знання чи додаткові дослідження, достатньо лише простої математичної дії, що й зробив місцевий суд, помноживши кількість тюків сіна на їх вартість.

Крім того, суд також врахував висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2015 року № П-121, відповідно до якого сума збитку, завданого пошкодженням будинку внаслідок пожежі, становить 138 700 грн.

Суди попередніх інстанцій повною мірою дослідили висновки зазначених експертиз, надали їм відповідну правову оцінку та визнали їх належними і допустимими доказами.

Разом з тим у своїй касаційній скарзі засуджений звертає увагу Суду на те, що вказані в обвинуваченні збитки, які заподіяно потерпілій ОСОБА_2 , не відповідають дійсності, оскільки остання не є власником будинку, пошкодженого під час пожежі.

Однак колегія суддів не погоджується з цією позицією засудженого з огляду на таке.

За вироком місцевого суду, будинок АДРЕСА_2 , який унаслідок злочинних дій ОСОБА_1 зазнав пошкоджень, перебуває на балансі Бондарівської сільської ради. Врахувавши вищевказане, суд дійшов висновку, що збитки в розмірі 138 700 грн, заподіяні пошкодженням будинку, завдані не потерпілій ОСОБА_2 , а виключно сільській раді, на балансі якої він перебуває. При цьому апеляційний суд, перевіривши вирок місцевого суду в цій частині, жодних порушень норм процесуального закону не встановив і погодився з такими висновками.

За таких обставин колегія суддів вважає, що посилання засудженого на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази щодо кількості та вартості пошкодженого майна, а зазначені в обвинуваченні збитки не відповідають дійсності, є надуманими, немотивованими та безпідставними.

Що стосується доводів засудженого про недопустимість як доказів протоколів слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , то, на думку колегії суддів, вони є непереконливими.

Так, місцевий суд надав оцінку таким доказам, як протоколи слідчих експериментів від 19 листопада 2015 року за участю свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з додатками у виді фототаблиць, при цьому визнав їх належними та допустимими.

Суд апеляційної інстанції під час дослідження матеріалів кримінального провадження та перевірки вироку місцевого суду в цій частині порушень вимог статей 104 - 107, 223, 240 КПК України не встановив.

Таких порушень не встановлено і під час касаційного розгляду. За таких обставин підстав вважати недопустимими доказами протоколи проведення слідчих експериментів за участю свідків, про що засуджений вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Непереконливими є також доводи в касаційній скарзі засудженого про те, що висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2015 року № П-121 є недопустимим доказом, оскільки під час розрахунків фізичного зносу будинку експерт вказав на наявність опалення та енергозабезпечення, що не відповідає дійсності.

Як убачається з вироку, в межах цього кримінального провадження було проведено судову будівельно-технічну експертизу від 09 грудня 2015 року № П-121, відповідно до якої визначено фізичний стан будинку та суму збитків, завданих внаслідок пожежі. Висновок експертизи був досліджений місцевим судом повною мірою, про що зазначено у вироку. При цьому в ході судового розгляду було допитано експерта ОСОБА_9 , яка підтвердила висновки, надані нею в експертизі, та пояснила, що в процесі експертного дослідження було враховано знос будинку і наявність у ньому печі, яку вона бачила під час огляду, та енергозабезпечення.

Крім того, суд встановив, що вказану експертизу було проведено на підставі технічного паспорта і даних, отриманих безпосередньо під час огляду. Разом з тим місцевим судом, також було допитано свідка ОСОБА_11 , який виготовляв вказаний технічний паспорт, і який пояснив, що висновок про технічний стан будинку відповідає стану на час виготовлення технічного паспорта.

Урахувавши вищевказане, місцевий суд дійшов висновку, що вихідні дані, які використовувалися в ході експертного дослідження, відповідають дійсності, наявністю печі підтверджено те, що в будинку було опалення, а відключення енергозабезпечення не свідчить про його відсутність у принципі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду та не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги в цій частині.

Посилання засудженого на недопустимість як доказів постанови про залучення речових доказів та диска із відеозаписом вчинення злочину як таких, що були отримані всупереч вимогам КПК, Суд вважає безпідставними, оскільки вказані доводи були предметом ретельної перевірки судів обох інстанцій, які належним чином їх розглянули, визнали ці доводи неспроможними, навівши обґрунтовані мотиви своїх висновків. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Необґрунтованими колегія суддів вважає і доводи засудженого в частині невизнання місцевим судом недопустимими доказами висновку експертизи ПМП «Шар» та довідки сільського господарства «Атланта» щодо кількості та вартості знищеного сіна, оскільки суд, постановляючи вирок, на вказані докази не посилався, а в основу свого рішення на підтвердження вказаних даних поклав висновок судово-товарознавчої експертизи від 23 березня 2017 року № П-45.

Доводи в касаційній скарзі засудженого про необґрунтованість призначеного йому покарання колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_1 , виходив із того, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває. Судом також враховано конкретні обставини вчинення злочину, відношення ОСОБА_1 до скоєного ним злочину та думку потерпілої, яка наполягала на призначенні суворої міри покарання.

Обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, у ході судового розгляду судом не встановлено.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, з-поміж іншого, вказував на відсутність обґрунтування призначеного йому покарання.

Апеляційний суд, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого та відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, погодився з висновком місцевого суду про наявність усіх підстав для призначення ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.

Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

Визначене судом засудженому ОСОБА_1 покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати його необґрунтованим та несправедливим через суворість, про що засуджений вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

У ході касаційного розгляду колегія суддів встановила, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах обвинуваченого та прокурора доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив подані апеляційні скарги без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, про що засуджений та прокурор вказували у своїх апеляційних скаргах, суд не встановив.

На думку колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі засудженого, не містять посилань на порушення судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 червня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

5263
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0